ПИТАННЯ ПРО ЗЕМЛЮ:
НА АВАНСЦЕНІ
ТА ЗА ЛАШТУНКАМИ
До запровадження ринку землі з 1 січня 2012 року країна ще не готова. Таке рішення буде передчасним і може призвести до втрати національного багатства, вважає голова Союзу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів Іван Томич. На його переконання, крім законодавчого визначення процедур ринкових операцій із земельними ділянками, для ведення товарного агровиробництва потрібно створити ефективну модель державного регулювання ринкового середовища, яка б забезпечила функціонування прозорих механізмів перерозподілу земельних ресурсів.
За словами фахівця, семирічка парламентських зволікань загнала земельну реформу в глухий кут. Він нагадав про термінову необхідність ухвалення трьох базових законів: «Про кадастр», «Про ринок земель» і «Про державний іпотечний банк». А також 17-ти законів, які в комплексі мають дати відповідь щодо врегулювання земельних відносин. Ухвалені рішення повинні бути продумані, ефективні й результативні, щоб зняти всі перестороги, які існують у нас у сфері земельних відносин.
Іван Томич нагадав, що ще 2005 року постановою Верховної Ради було ухвалено концепцію земельного законодавства, яка визначалася необхідністю ухвалення 38 важливих законів саме для завершення земельної реформи. Відтоді жодного базового закону не ухвалено.
Друга суттєва проблема, на думку фахівця, в тому, що практично заблоковано реалізацію вже ухваленої у 2002–2005 роках законодавчої бази, що призвело до проблем у сфері земельних відносин.
Третя проблема стосується фермерських земель — права довічно успадкованого володіння і колективної власності. Вона торкається широкого кола власників, у тому числі 42 тисяч фермерських господарств, де значна складова їх земель й донині не визначена. Тому фермери усіх регіонів України — за неприпустимість запровадження ринку землі в умовах, що склалися.
Четверта проблема — відсутність процедури регулювання економічних, екологічних, сільськогосподарських та інших правових норм у відносинах права власності на землю між юридичними особами та власниками земельних паїв. Тут — комплекс невирішених проблем.
Іван Томич зазначив, що за семирічний період у сільськогосподарських підприємствах і товариствах відбулися неабиякі зміни. Значну їх кількість зруйновано або трансформовано в інші форми господарювання, що негативно вплинуло на структуру виробництва. Як наслідок — третина українських чорноземів опинилася в руках сотні великих транснаціональних компаній.
Якщо ця тенденція триватиме, через п'ять років дві третини земель сільськогосподарського призначення (навіть без запровадження ринку земель) можуть потрапити в користування агрохолдингів, контроль над якими через акціонерні товариства і корпоративні права значною мірою належить іноземним господарям.
«Запровадження ринку землі в умовах, що склалися, означатиме швидкий перехід земель цих агрохолдингів до їхньої приватної власності. Майже мільйон селян навіть не здогадуються, що їхню власність практично вже передано або продано іншим компаніям»,— наголосив Іван Томич.
Якщо ситуація так розгортатиметься надалі, українському селу з 15-мільйонним населенням для аграрного виробництва в перспективі потрібно буде не більш ніж 350 тисяч робітників. Коли законодавча, організаційна і нормативно-правова база не зміниться, значна частина людей ніколи не зможе реально повернути свою землю, яка нині перебуває в тимчасовому користуванні. Адже кілька мільйонів гектарів землі знаходиться у таких договірних відносинах, що практично повернути їх у право власності землевласника майже неможливо.
Як відомо, агрохолдинги працюють переважно на світові ринки — вирощують зерно і соняшник. Проте на внутрішньому ринку, безумовно, потрібні овочева, тваринницька, плодова продукція і картопля. Тому цей чинник може посилити дисбаланс. У результаті з прилавків зникне не тільки гречка, а й інші продукти.
Голова Союзу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів нагадав, що 96 відсотків світової аграрної продукції виробляють саме фермерські господарства, тож знищення фермерства для України матиме сумні наслідки.
Що слід, на його думку, зробити, перш ніж запроваджувати ринок землі.
По-перше, ухвалити базові закони: «Про ринок земель», «Про державний земельний кадастр», «Про державний земельний іпотечний банк», «Про єдиний земельний податок», «Про сільські товариства з регулювання ринку земель сільськогосподарського призначення», «Про сільськогосподарську обслуговуючу кооперацію».
По-друге, забезпечити чітке виконання чинної законодавчої бази. Закони повинні мати інституційну систему впровадження в термінах і мати контроль за їхньою реалізацією.
По-третє, проінвентаризувати землю. Адже без вирішення цього питання говорити про запровадження ринку землі не можна.
Необхідно провести інституційні зміни в структурі Держкомзему щодо реалізації державної земельної політики.
Усе це слід об'єднати в загальну концепцію, яка мусить стати складовою аграрної реформи в країні. «Тільки за умов поетапного і планомірного її виконання можна за два-три роки перейти до цивілізованих умов ринкових відносин»,— переконаний Іван Томич.
Олександр КОЗЛОВСЬКИЙ, Укрінформ
також у паперовій версії читайте:
- «НАЩАДКИ РЮРИКОВИЧІВ» НЕ ЗДАЮТЬСЯ
- КОЛИ НАМІРИ НЕ ЗБІГАЮТЬСЯ ІЗ ВТІЛЕННЯМ
- ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ — ЗА ГРОМАДСЬКЕ ОБГОВОРЕННЯ ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ
назад »»»