ЗАДУМ НАЦІОНАЛЬНОГО МАСШТАБУ
У публікації «Ноїв ковчег культури» («Демократична Україна» від 28 січня 2011 року) йшлося про перші практичні результати виконання кількох розділів Великого сковородинського проекту: впровадження сталого розвитку, організацію музею філософа, творення «зелених пам'ятників» на честь ювілею, поширення моральних цінностей Сковороди в суспільстві. Та цим не вичерпується зміст і значення проекту. Тож буде логічним представити Великий проект у цілому.
ВЕЛИКИЙ ПРОЕКТ: СКОВОРОДА-300
Людина сковородинського штибу
За проектом закріпилася назва «Великий». Справедливо. Великий, бо розрахований на тривалу перспективу, до 2022 року, і ще далі — за сковородинський «горній» горизонт, на весь календарний термін ХХІ ст. Великий, бо передбачає духовну й технологічну перебудову України, практичне внесення вчення Сковороди в соціум, насичення мораллю і особистим прикладом Сковороди нашого життя, поступову сковородинізацію всієї України.
То з чого ж почати розповідь про Великий проект «Григорій Сковорода-300»? Почну, за першим журналістським правилом, зі знайомства з людиною, яка стояла біля зачину проекту і яка на переломі століть зрозуміла, що виклики ХХІ ст. — у площині морально-етичного вчення нашого співвітчизника, філософа і поета Григорія Сковороди.
Звернувшись до творів Григорія Савича, подолавши їхній старокнижний опір і спроектувавши зміст трактатів мислителя на сучасний цивілізаційний стан, викладач, а нині вже професор Харківського національного технічного університету сільського господарства Іван Гришин дійшов розуміння, що проголошений у світі і в Україні теж сталий розвиток випливає з мислення і способу життя самого Сковороди, продукується його філософським вченням. Навчальним посібником у всотуванні сковородинського світосприйняття стали для Гришина трактати й діалоги філософа «Наркіс», «Розмова п'яти подорожніх про істинне щастя в житті», «Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру», «Кільце» та інші твори. Це з одного боку, а з іншого — у самого Івана Гришина була життєва підготовленість до сприйняття ідей Сковороди, в яких закладено і початки сталого розвитку, і дерзновенність людського щастя, а також первинна умова людського існування — свобода.
Цим я хочу сказати про збіг життєвих витоків філософа з Чорнух і слобожанина Івана Гришина. За соціальним походженням, Гришин, як і Сковорода, з козацько-селянського роду. Його «мала батьківщина» — село Богодарівка в Шевченківському районі на Харківщині. Пройшов звичний для сільського хлопця шлях: школа-семирічка, далі машинобудівний технікум, де набув міцної ковальської професії. Із обов'язкової за радянських часів армійської служби повернувся в 1961 році на харківський тракторний і на тридцять трудових років затримався в заводському цеху. Долав сходинку за сходинкою: слюсар, наладчик, майстер, одночасно закінчив вечірній курс політеху — і ось на рідному заводі Гришин уже дипломований інженер-конструктор.
Не зупинився на цьому, запрагнув підняти професійну планку ще вище: вступив до аспірантури Московського автомеханічного інституту й через два роки успішно захистив кандидатську дисертацію з актуальної на той час теми: удосконалення тих самих тракторів ДТ, якими піднімали казахстанську цілину. Повернувся на свій завод — тепер, щоб очолити конструкторське бюро, а згодом — науково-дослідний інститут, який обслуговував увесь машинно-тракторний парк України.
На перевал ХХІ ст. інженера Івана Гришина буквально виніс наростаючий потік свіжих ідей, новітніх технологій, прогресивних управлінських тенденцій. І водночас підняв на нову творчу висоту: віднині Гришин очолює Інститут інноваційного менеджменту в Харківському національному технічному університеті сільського господарства імені Петра Василенка. Можете зауважити: це так далеко від філософських теорій Сковороди і зовсім осторонь його літературної творчості. Помиляєтеся. Упродовж життя Іван Якович жив турботами села, управлявся із сільськогосподарською технікою, з тими «живими» для нього машинами, що обробляють землю, збирають хліб, забезпечують наш добробут,— потужними тракторами.
Для селянської натури Григорія Сковороди праця на землі була природним і найбільш поважаним людським заняттям. «Берися орати землю,— говорив він,— заготовлювати харч для людей і худоби, водити череди чи бджоли, чи що звелить тобі Господь». І заклично повторював: «Цього чекає від тебе твоя Вітчизна!»
Технократ (кажу так у позитивному, креативному, плані) Гришин зрозумів, що віднині він має освятити свою «залізну» справу духовністю і мораллю Сковороди. І робить новий поворот: вступає до філософської докторантури Харківського національного університету імені Василя Каразіна. Відтоді у житті і праці професора Івана Гришина поєдналися село і філософія, «повстримне життя» Сковороди і сучасний «сталий розвиток».
Через час і простір
Так ентузіаст Іван Гришин починав прокладати місток між словом Сковороди і практикою сталого розвитку. Починав не сам-один, а в колективній згуртованості однодумців. Силами науковців кількох харківських вузів було розроблено перший варіант концепції Великого проекту «Григорій Сковорода-300». Вперше цю концепцію було представлено на Міжнародній науково-теоретичній конференції «Глобалізм очима сучасника: блиск і убозтво феномена», що відбулася в Сумському державному університеті у вересні 2002 року.
Тема конференції, інтелектуальний склад її учасників прихиляли, насамперед, до розкішного теоретизування, до сміливих порівнянь «блиску й убозства» сучасного глобалізму. Як у цьому обійтися без глибокого й скептичного розуму Сковороди? Але знову ж розслід спрямувався на «феномен» самого Сковороди: на утаємниченість його філософії, містицизм і окультизм, загадковість життя і смерті мислителя та інші сковородинські причинки. І тільки один учасник конференції, викладач Іван Гришин, не звабився лише пошанувальним єлеєм на адресу філософа і запропонував практично поставити духовно-моральне вчення Сковороди на службу людині, суспільству, Україні.
Харків'янин Іван Гришин переконливо доводив, що філософське вчення Сковороди цілком дотичне до сучасного цивілізаційного стану, особливо до сталого розвитку, який приходить на зміну накопичувальній економіці, філософії нестямного споживацтва і марнотратства. Саме Сковорода дає нам приклад життя, не завище таких матеріальних потреб, які б не забирали достаток і простір у майбутніх поколінь, водночас філософ не цурається збагачення, але лише духовного багатства душі і серця.
Смілива заява, зроблена Іваном Гришиним на конференції і з розумінням сприйнята міжнародним науковим зібранням, тепер потребувала наповнення практичним змістом. І вже наступного, 2003 року, в день народження Сковороди, тобто 3 грудня, Гришин разом з колегами-однодумцями організовує і проводить у рідному університеті великий семінар «Сковорода в нашому житті». Після просіювання розсипу думок і пропозицій було вирішено доопрацювати Великий проект і в його рамках розпочати підготовку до 300-річчя від дня народження Григорія Сковороди.
Минуло два роки, й Іван Гришин представив концепцію Великого проекту для обговорення на Міжнародну науково-теоретичну конференцію «Україна в контексті євроінтеграції», яку було проведено знову ж таки в Сумському державному університеті у грудні 2005 року. Концепція, схвалена науковою спільнотою, проголосила основою подальшого розвою України сталий розвиток з опорою на українську національну ментальність, українську філософську думку і, насамперед,— на духовно-моральне вчення Сковороди.
Теоретичні напрацювання конференції і намічені конкретні заходи якраз збіглися з оголошенням ЮНЕСКО 2005–2014 років періодом утвердження сталого розвитку на планеті Земля. Це запалило учасників конференції після її закінчення приїхати в село Сковородинівку на Харківщині та ухвалити «Звернення до колишніх, чинних і майбутніх президентів, голів Верховної Ради, прем'єр-міністрів незалежної України, Героїв України, до лідерів політичних партій і громадських організацій, керівників обласних, міських, районних і сільських громад, ректорів вищих навчальних закладів та директорів шкіл, діячів культури і мистецтва, українського козацтва, до ООН і ЮНЕСКО, до української діаспори на всіх континентах, до потенційних меценатів, спонсорів, інвесторів з достойного відзначення 300-річчя (2022 рік) від дня народження Григорія Савича Сковороди». Он який великий розмах — всеукраїнський, європейський, планетарний!
Звернення пропагує головні тези Великого сковородинського проекту. Учасники конференції на весь світ заявляють: стратегічний курс Європейського Союзу, який базується на ієрархії цінностей з вищою серед них цінністю — «багатством», себе вичерпав. Виклики ХХІ ст. вимагають іншої архітектури ціннісної ієрархії. В епоху глобалізації, при примноженні людства в геометричній прогресії досягти європейського добробуту кожним мешканцем планети неможливо — ресурси землі не витримають наростаючого техногенного навантаження.
І саме філософія Сковороди, його моральне вчення про спорідненість людини і її праці, співмірність бажань і потреб дають відповідь на запитання, як досягти вищої, граничної цінності сучасної цивілізації — щастя людини. Це переведення економіки, соціальних критеріїв на підмурок сталого розвитку, бо тільки такий розвиток може зняти суперечності між невпинним нагромадженням матеріальних благ і їх розумним, у міру незавищених людських потреб, використанням.
Актуальне звернення було емоційно й заклично посилене тим, що учасники міжнародної конференції приїхали в Сковородинівку і прийняли цей документ на могилі Григорія Сковороди в день його народження. Хвилююча мить, історичний момент! Таке не стирається в пам'яті, надихає на нові акції на шляху до сковородинського 300-річного ювілею.
Це справді надихнуло науковців Харкова, Сум, Києва, музейників Канева, Переяслава-Хмельницького на проведення наступної конференції під новим девізом: «Григорій Сковорода: глобальне і національне» тепер уже в самій Сковородинівці — останній «гавані» мислителя. А справжнім протуберанцем сковородинівського духу, переведеного в конкретні програми і завдання, стала остання за часом V Всеукраїнська наукова конференція «Григорій Сковорода на зламі епох».
Конференція проходила в два етапи. Першого дня, 20 травня 2010 року, в Національному літературно-меморіальному музеї в Сковородинівці її учасники розглядали й оцінювали життя і творчість Сковороди вже в контексті ХХІ ст., визначали його вплив на наше сьогодення. А наступного дня, 21 травня, конференція відбулася вже у форматі «круглого столу» на кафедрі ЮНЕСКО Харківського національного технічного університету сільського господарства. Головним рушієм дискусії стало обговорення удосконаленої концепції «Великого проекту: Григорій Сковорода-300».
Після поглибленого обговорення проекту учасники зібрання визначили його як Національний проект України ХХІ ст., який акумулює ідеї Сковороди про вищі суспільні цінності: свободу, справедливість, щастя людини, спорідненість її життєдіяльності. У рішенні «круглого столу» записано: «Це проект переходу на новий, ноосенсорний, сковородино-конфуціанський рівень мислення і відчуття людиною органічного зв'язку зі світом природи. Разом із Сковородою, пліч-о-пліч з тисячами його послідовників, із усією українською громадою ми матимемо силу провести справжню, новітню сковородинізацію України і «сотворим світ получший, созиждем день веселейший».
Думки, зібрані у пригорщу
Представив на конференції Великий сковородинський проект його організатор і провідник професор Іван Гришин. Відкриємо і ми цю книжечку кольору квітучого в червні жита із заголовком на обкладинці: «Концепція великого проекту «Григорій Сковорода-300» (2002–2022). Формування духовно-технологічних регіонів — символів України».
На авантитулі, на всю сторінку, розміщена кольорова мапа України. А на ній позначено області і райони, пов'язані з перебуванням Григорія Сковороди, місця народження Тараса Шевченка, Лесі Українки і Івана Франка, виписані імена українських державотворців: князів Київської Русі — Володимира Великого і Ярослава Мудрого, гетьманів — Богдана Хмельницького та Івана Мазепи, а також Президента Української Народної Республіки Михайла Грушевського. Розкрилена мапа України символічно осінює Великий сковородинський проект.
У свою чергу, проект має два рівноцінні крила: духовно-технологічне і освітньо-культурне. Тут думки, зібрані у пригорщу, стали конкретними програмами, завданнями, заходами.
Перша складова проекту передбачає:
— розбудову 50 духовно-технологічних сільських регіонів (районів, громад) — символів-прикладів сталого розвитку в сучасній Україні;
— створення 1000 опорно-показових громад-символів на базі територій сільських рад, які з накопиченням практичного досвіду стануть прикладом для здійснення адміністративно-регіональної реформи України;
— здійснення екологічних програм відродження природного довкілля, символами-прикладами для яких є створювані нині «Сковородино-Шевченкові діброви», «Священні гаї» на честь видатних українців;
— надання Великому проекту «Григорій Сковорода-300» статусу Національного проекту України ХХІ ст.;
— звернення Президента, Верховної Ради, уряду України до ООН з пропозицією провести в Києві у 2022 році, до 300-річчя від дня народження Григорія Сковороди, чергового Всесвітнього саміту зі сталого розвитку під девізом «Духовність і мораль на ХХІ століття».
Тепер назвемо головні заходи й ініціативи другої частини проекту, які теж мають національний вимір:
— створення в Чорнухах історико-культурного заповідника «Батьківщина Григорія Сковороди» з новим музеєм філософа;
— організація Державного літературно-меморіального музею Г. С. Сковороди в Києві;
— видання Повного академічного зібрання творів Г. С. Сковороди;
— випуск художнього ігрового та документального фільмів про життя і діяльність Г. С. Сковороди;
— відкриття туристичного шляху «Золотий трикутник Г. С. Сковороди» (Київ — Чорнухи — Лохвиця — Лубни — Сковородинівка — Харків — Каврай — Переяслав-Хмельницький — Київ);
— звернення до Верховної Ради з пропозицією внести до Конституції України поняття «щастя людини» як найвищої цінності — мети українського народу.
Щоб переповісти повний зміст Великого сковородинського проекту, однієї газетної шпальти замало. Писатимемо про головні пункти проекту залежно від виконання. Закінчимо розповідь рядками з літературно-музичної кантати, створеної Іваном Гришиним:
Ми оголошуємо сьогодні,
У цей знаменний для нас рік,
Про український надпроект
«Планета сродного труда»,
Ядром його, природно, є Сковорода,
Мета його — це щастя людності
На всій Землі.
Сковорода сказав би: «Вельми добре!»
Володимир СТАДНИЧЕНКО, лауреат Міжнародної премії імені Григорія Сковороди
також у паперовій версії читайте:
назад »»»