КОЛИ ФОРМА ПЕРЕМАГАЄ ЗМІСТ
Прийнято вважати, що історія не знає умовного способу. Однак, спостерігаючи за новітньою історією нашої держави, можна поставити це твердження під сумнів. Зрештою, прихід до влади Віктора Януковича якраз і є своєрідним «умовним способом» для тих, хто з усіх сил упирався цьому приходу в 2004 році. У тому сенсі, що ОСЬ ТАК могло бути на п'ять років раніше. Нині, після відзначення першої річниці «правління» чинного глави держави, про це можна говорити ще з більшою впевненістю.
Передовсім варто проаналізувати так званий Діалог з країною. За змістом постановка «Діалогу» нічим не відрізнялася від методів, що їх оточення Віктора Федоровича почало практикувати в далекому 2002-му. Тоді, ставши прем'єр-міністром, Янукович змушений був часто виходити на широкий загал. Зокрема, й на брифінги та прес-конференції.
Автор цих рядків пригадує один із таких брифінгів: за результатами переговорів урядових делегацій України та Узбекистану перед пресою з'явилися Віктор Янукович та Уткур Султанов, тодішній глава узбецького уряду. Прес-службою Кабінету Міністрів нашої держави було дозволено поставити лише чотири запитання до обох (!) прем'єрів. Причому ці запитання було роздано наближеним журналістам із наполегливим проханням не додавати до них жодних експромтів.
Тоді це видавалося дикістю. Тепер — це норма, бо навіть заступник голови президентської Адміністрації Ганна Герман визнала: запитання, що їх громадяни ставили главі держави 25 лютого, могли «фільтруватися». Мовляв, регіональні представники влади «настрашені». Цікаво, хто ж, як не представники центральної влади, так їх «настрахав»?
Показово також, що Віктор Янукович навряд чи задовольнив своїми відповідями навіть тих, хто, попри згадану «фільтрацію», втиснувся до телеефіру. Зрештою, якогось обґрунтування тим реформам, що їх проводить уряд, ми від Президента так і не почули. І це також показово. Адже саме в руках у Януковича сконцентрована зараз уся повнота влади.
У цьому контексті цікавим видається ще один епізод із життя глави держави. Того ж таки 25 лютого він запросив до себе трьох своїх попередників — Леоніда Кравчука, Леоніда Кучму та Віктора Ющенка. За великим рахунком, нічого крамольного у такій зустрічі немає — чинний керівник держави радиться з приводу певних питань зі своїми попередниками...
Однак у вітчизняному виконанні навіть тут виникає чимало додаткових запитань. На президентському сайті про цю зустріч написано лише кілька рядків. Отже, виходить: або попередники Януковича нічого путнього не порадили своєму наступникові, або їхні поради виявилися настільки мізерними, що президентські служби навіть не вважають за потрібне інформувати про них широку громадськість.
Тож маємо ще одне яскраве підтвердження переваги форми над змістом. За формою зустріч чинного та попередніх глав держав — цілком європейська норма, котра демонструє спадковість влади.
А за змістом... Що може порадити Януковичу, скажімо, Леонід Кравчук? Лише за кілька днів до розрекламованої річниці перший президент, по суті, очолив новий конституційний процес. Тим самим знову повернувшись до якнайтіснішої співпраці з Януковичем.
Звісно, час покаже, чи стане Леонід Макарович звичайнісіньким «весільним генералом» у цьому процесі. Чи йому вдасться спрямувати конституційне русло нашої держави у потрібному напрямі. Хоч би там як, подібні поради звучатимуть трохи згодом.
Із Леонідом Кучмою у чинного Президента інші стосунки. Леонід Данилович фактично оголосив Віктора Федоровича своїм наступником. Проте згодом, у буремні дні Помаранчевої революції, був змушений погодитися на проведення третього туру президентських виборів-2004. Саме тоді, до речі, у штабі Януковича почали іменувати Віктора Федоровича головним «антикучмістом» і борцем із тим «режимом».
Та й нині особливих підстав звертатися за порадами до Кучми у Януковича немає. Л. Д. упродовж свого президентства домагався збільшення повноважень та воював із законодавчим органом. В. Ф. при владі лише рік, а всі питання вирішив одразу — повноваження повернув, парламент фактично поставив собі «на службу». То хто кому ще має давати поради?
Утім, найцікавіше споглядати на присутність у президентському кабінеті Віктора Ющенка. Передусім Віктор Андрійович шість років тому виступав головним антиподом Віктора Федоровича. Більше того, переміг його на виборах винятково за рахунок небувалої підтримки з боку народних мас. Тож аж ніяк не сприймався людиною, котра колись зможе творити з опонентом спільну справу.
Звичайно, після того спливло чимало води. Ющенко пробачив опонентам фальсифікації, власне отруєння і навіть спроби повалення у 2007 році самого президента Ющенка шляхом формування прем'єром Януковичем конституційної більшості (тому було розпущено парламент п'ятого скликання, якщо хтось забув).
Проте Віктор Андрійович не був присутній на інавгурації колишнього опонента. Президентську владу Віктор Ющенко передавав своєму тезкові уже на Банковій. І щось не пригадується, щоб тоді він давав своєму наступникові якісь поради.
Спілкування глави держави з народом, вочевидь, триватиме й надалі. Наприклад, не варто забувати, що згідно з Конституцією, Президент має щороку звертатися з посланням до Верховної Ради. Час оприлюднення такого послання невпинно наближається. До речі, не зайвим буде нагадати, що торік Віктор Янукович презентував таке послання помпезно, приурочивши його до ста днів свого перебування на посаді.
Це дає підстави продумати, а який же антураж вигадають президентські «витівники» цього разу? Бо що поробиш: коли запитання, промови, діалоги і навіть потенційні поради не дають підстав для аналізу, доводиться цікавитися бодай голою формою. Подекуди навіть не замислюючись, що міститься у ній.
Руслан ІВАНІВ
також у паперовій версії читайте:
- ЗНОВУ «СТРАТИТИ НЕ МОЖНА ПОМИЛУВАТИ»?
назад »»»