НОВЕ ПОСВІДЧЕННЯ ВОДІЯ: «ЗА і «ПРОТИ»
Протягом останніх тижнів предметом жвавого обговорення стала ініціатива МВС щодо запровадження посвідчень водія нового зразка, в якому було б зазначено кінцевий термін його дії. Як у прихильників нововведення, так і в його опонентів є свої, варті уваги, аргументи. Однак дивує незграбність інформаційної політики Міністерства внутрішніх справ, котре замість того, щоб унести ясність в суть обговорюваного питання, насправді більше його заплутало.
Термін дії передбачено законом
Почнімо з того, що жодна новація, за яку треба платити гроші, не може розраховувати на популярність. Жителі України звикли до того, що посвідчення водія не мають кінцевого терміну дії, тому порушення цієї традиції передовсім асоціюватиметься у них із новими витратами.
Прихильники нововведення наводять аргументи приблизно такого характеру. Якщо, скажімо, людина у 20 років склала іспити на водія, однак лише у 50 придбала автомобіль і реально сіла за кермо, то за такий великий проміжок часу вона втратила як знання правил дорожнього руху, так і навички водіння машини. Фактично їй доведеться навчатися ледь не з нуля.
Пояснення логічне, але є чим заперечити. Водій, котрий не має достатніх навичок керування, зазвичай їздить обережно, боязко озирається на всі боки і пильно вдивляється у кожний знак. І навпаки, той, хто має навички і впевнено почувається за кермом, часто, ігноруючи правила дорожнього руху, літає як скажений. І не тому, що завжди кудись поспішає, а тому, що надто полюбляє швидку їзду. Саме через таких найчастіше гинуть люди на дорозі.
Таким чином, запровадження кінцевого терміну дії посвідчень водія не надто вплине на аварійність на дорогах, а збільшить надходження до державного бюджету і додасть мороки водіям. Адже й зараз люди не так переживають за втрату загальногромадянського внутрішнього паспорта, як за втрату посвідчення водія. Отримання нового паспорта коштуватиме три з половиною гривні, а для нового посвідчення водія треба за чималі гроші складати іспити, а іноді проходити повторний курс навчання.
Утім, нині можемо сперечатися про доцільність або недоцільність нововведення, але мусимо знати, що вищий законодавчий орган країни в особі Верховної Ради сказав своє слово ще два роки тому. У вересні 2008-го парламентом було внесено поправки до законів, котрі стосувалися автомобільної теми. Найбільше запам'яталися корективи до Кодексу України про адміністративні правопорушення, якими значно підвищували штрафи за порушення правил. Але при цьому малопоміченою лишилася поправка до ст. 15 Закону України «Про дорожній рух», у якій було сказано (цитуємо): «Право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії...»
Отже, законом установлено, що дійсність посвідчення водія має бути обмежена якимось терміном. Яким саме, чи то п'ять років, чи то п'ятдесят, закон не уточнював. Це мало бути прописано в підзаконному акті. В цьому випадку в Положенні «Про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами», затвердженому постановою Кабінету Міністрів від 8 травня 1993 року № 340. Урядові належало внести поправки до вже існуючого положення або ухвалити своєю постановою інше. Проте щоб у ньому обов'язково було визначено термін дії посвідчення водія.
Два роки тому уряд, очолюваний Юлією Тимошенко, цього не зробив. Можна лише припускати, чому, але найвірогідніше пояснення: за рік до президентських виборів та ще й у розпал економічної кризи не надто хотілося обтяжувати себе непопулярними заходами.
Уряд обрав статус-кво
Новий склад Кабінету Міністрів, який прийшов до влади у березні 2010 року, мав у цьому випадку три варіанти дій.
Перший — привести урядову нормативну базу у відповідність до чинного законодавства. Тобто ухвалити підзаконний акт про встановлення терміну дії посвідчення водія. Уряд переживав тоді «медовий місяць» і міг сміливо робити непопулярні кроки. Навіть якби опозиція здійняла галас з приводу обмеження прав громадян, на це було чим відповісти: самі ж за це проголосували у вересні 2008-го, тож навіщо тепер викаблучуватися?
Другий варіант: унести корективи в закон, вилучивши з нього непопулярну норму. «Багнетів» у Верховній Раді для цього вистачало, та й народу було б що пояснити. Мовляв, тоді депутати трохи не догледіли і проголосували за те, що не треба. Тож дивіться, люди добрі, як ми турбуємось про вас. Тепер можете довічно їздити зі своїми посвідченнями, і ніхто вас не змусить їх міняти.
Третій варіант, який, власне, й обрав уряд, можна умовно назвати «статус-кво». Тобто закон є, а підзаконного акта, котрий би забезпечував втілення його положень у життя, немає. Ну то й що? Світ від цього не перевернувся і ще сто років не перевернеться. Тож нехай усе лишається, як є.
Так воно й лишалося, як є, і це було, відверто кажучи, далеко не найгірше управлінське рішення нині чинного уряду. І ось у лютому 2010-го міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов насторожив усіх заявою про те, що треба негайно запроваджувати документ нового зразка. Оскільки, мовляв, згідно з вимогами міжнародної Конвенції «Про дорожній рух», починаючи з 29 березня 2011 року, шлях за кордон буде закритий для власників посвідчень, в яких не стоятиме позначка про термін його дії.
Є над чим замислитися. Третину українського експорту вивозять за кордон автомобільним транспортом, і якщо наших водіїв почнуть завертати через те, що у них посвідчення не такі, як треба, то... Апокаліпсису, звичайно, не станеться, але приємного теж мало. Враховуючи, що до кінця березня лишилося трохи більш ніж місяць, час бити на сполох.
Проте не поспішаймо з висновками. Після випадку з придбанням «кадилаку», коли керівництво МВС недолуго намагалося заперечити очевидні речі, до всіх заяв, що виходять із уст його очільників, слід застосовувати правило «Довіряй, але перевіряй». От ми й перевіримо.
Порушення конвенції не буде
Згадану конвенцію було підписано у Відні 8 листопада 1968 року, в тому числі Радянським Союзом, а ратифіковано Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 квітня 1974 року. Вона містить 56 статей і сім додатків, але нас у цьому випадку найбільше цікавить додаток 6, який називається «Національне посвідчення водія». 26 березня 2006-го до низки положень конвенції, в тому числі до її додатка № 6, було внесено певні корективи, котрі встановлювали нові вимоги до стандартів цього документа. Для їх запровадження було визначено термін — п'ять років. Про це сказано у ст. 43 конвенції, яка називається «Перехідні положення».
Що з неї випливає? А те, що посвідчення, видані до 26.03.2011 року, навіть якщо вони не відповідають запровадженим поправкам, усе одно їх мають визнавати країни-учасниці. А от якщо вони видані після цієї дати, але вимогам не відповідають, тоді вже — зась.
Отже, поки що все сходиться зі словами Анатолія Могильова. Проте візьмімо і перечитаймо текст додатка № 6 уже в новій редакції. Пункт четвертий — про те, які саме відомості мають бути вказані у посвідченні водія. Наберімося уваги і терпіння, щоб не проґавити не лише вимоги, а й примітки до них.
Підпункт перший: у посвідченні має бути зазначено прізвище власника. Приміток немає. Всі згодні.
Підпункт другий: ім'я та по батькові. Примітка є — в цьому підпункті може бути вказане прізвище батька або чоловіка. Зрозуміло, бо в деяких країнах не існує поняття «по батькові».
Підпункт третій: дата і місце народження. Примітка — якщо дата народження людини невідома, зазначають її приблизний вік на момент отримання посвідчення. Якщо невідоме місце народження, його не вказують. Замість місця народження можуть вказувати інші відомості, котрі визначаються національним законодавством. Теж цілком зрозуміло, бо у деяких країнах має значення не стільки місце народження, скільки місце проведення першого в житті людини релігійного обряду. Скажімо, хрещення.
Підпункт четвертий: місце проживання. Примітка — його зазначати не обов'язково.
Усі підпункти не перелічуватимемо і перескочимо одразу на той, котрий у цьому випадку цікавить нас найбільше. Отже, сьомий: дата закінчення дії посвідчення. Примітка — вказувати не обов'язково, якщо термін його дії необмежений.
Таким чином, світова спільнота не вимагає від української держави запровадження посвідчень водія з обмеженим терміном дії. Тож пускати наших водіїв за кордон будуть після 26 і 29 березня 2011 року, причому з документами, які у них є нині на руках.
Із цього випливає, що радникам і помічникам міністра внутрішніх справ у майбутньому варто бути скрупульознішими під час підготовки матеріалів для публічних виступів свого керівника.
Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:
- ХРОНІКА ПРИГОД
- ШАХРАЙ НА ОБ'ЯВАХ
назад »»»