ПЕРША ЗАПОВІДЬ ХАРЧОВИКІВ— РЕГУЛЯРНО МИТИ РУКИ
Система НАССР (Hazard Analysis and Critical Control Point) здатна не лише забезпечити харчову безпеку, а й збільшити інвестиційну привабливість та експортні можливості українських підприємств. Щоб усе це стало реальністю вже найближчим часом, слід зробити найменше — прискорити впровадження сучасної системи харчової безпеки в Україні. У цьому переконана керівник проекту Міжнародної фінансової корпорації (IFC) «Безпека харчової продукції в Україні» Сара Окман.
— Чому Ви вважаєте, що Україні потрібна нова система харчової безпеки?
— Україна має величезний потенціал у сфері агробізнесу. Візьмімо як приклад злакові культури. 2009 року Україна посіла третє місце у світі за експортом зернових. За цим показником вона поступилася лише США та країнам Євросоюзу і випередила такі розвинені в аграрному відношенні країни, як Канада і Росія.
Україна має величезні можливості і у виробництві та переробці м'яса, молока, фруктів, овочів. Можна сказати, що Україна — справжній аграрний клондайк. І це не лише моя думка. Так говорять багато зарубіжних експертів.
В одній статті я прочитала, що Україна багато консервує огірків. Набагато більше, ніж потребує внутрішній ринок. Питання — що з ними робити? Зрозуміло, що експортувати. Але насправді зробити це не так просто. Тому що на експортному шляху української аграрної продукції є чимало перепон. Одна з них — невідповідність вимог до безпеки продукції.
Цьому питанню в багатьох країнах приділяється величезна увага, оскільки йдеться про здоров'я та життя людей. Для цього там впроваджують сучасні системи управління безпекою, більшість із яких ґрунтуються на НАССР. Тому для України вкрай важливо, щоб продукція, яка виробляється і для зовнішнього, і для внутрішнього ринків, відповідала високим міжнародним вимогам харчової безпеки. Це потрібно не лише для зарубіжних, а й для українських споживачів.
— В Україні часто говорять про те, що інвестиції можуть бути стимулом розвитку харчової промисловості. І чим більше грошових вливань отримає галузь, тим динамічніше вона розвиватиметься.
— Ви зачепили дуже важливе питання, яке намагаються оминати багато українських фахівців. Виявляється, що для розвитку галузі потрібне не лише фінансування. Збільшення виробничих потужностей втрачає сенс, якщо продукцію не можна продати на зовнішніх ринках. А впровадження НАССР не лише збільшує експорт, а й стимулює розвиток українського агропромислового комплексу та економіки в цілому. Це підтверджує стан харчової індустрії США та країн Євросоюзу, де НАССР успішно діє на більшості харчових підприємств.
Між залученням інвестицій та НАССР є взаємозв'язок. Будь-який інвестор оцінює ризики фінансування даного бізнесу. Особливо у сфері виробництва та реалізації харчової продукції, де є ризик втратити всі гроші за день. Тому інвестор намагатиметься, насамперед, мінімізувати ризики, пов'язані з харчовою безпекою. І найкращим інструментом буде впровадження на підприємстві сучасної системи харчової безпеки.
— Чи правильно я Вас зрозумів, що підприємства, де вже впроваджені сучасні системи харчової безпеки, привабливіші для інвестора?
— Це справді так. Якщо на харчовому підприємстві є система управління безпекою продукції, для інвестора — це показник грамотного ведення бізнесу та наявності стратегії його розвитку. Окрім того, для інвестора НАССР може бути й індикатором фінансового потенціалу підприємства. Вкладаючи кошти в підприємства, інвестори, зазвичай, очікують на підтвердження їх повернення. Саме експорт є головним джерелом стабільних валютних надходжень, а для нього необхідний НАССР. Тож із цієї точки зору підприємства, які вже експортують за кордон свою продукцію, є привабливішими для іноземних інвесторів.
— Зрозуміло, навіщо потрібен НАССР експортерам. Та навіщо він підприємствам, які реалізують продукцію лише на внутрішньому ринку?
— Працюючи з кращими українськими підприємствами і найбільшими роздрібними мережами України, ми звернули увагу на те, що останнім часом у підприємств змінилося ставлення до подібних систем. Якщо відносно недавно підприємства сприймали систему управління харчовою безпекою як додаткову перепону для ведення бізнесу, то нині більшість із них бачить у НАССР можливості для зростання та розвитку.
Поступово українські покупці стають вимогливішими до безпеки та якості придбаної продукції, активніше захищають свої права. Після придбання неякісного молока чи зіпсованого м'яса кому покупець виставить претензії? Не молокозаводу чи м'ясокомбінату, а насамперед магазину. І тому великі торговельні мережі починають вимагати від постачальників підтвердження безпеки та якості продукції.
Тож повільніше, ніж хотілося б, одні і ті самі правила починають працювати не лише на зовнішньому, а й на внутрішньому ринках. Це ще одне свідчення інтеграції України до світової економіки.
— Чому ж система НАССР так повільно приживається в Україні? Тій же Естонії та Польщі для впровадження НАССР знадобився лише рік.
— На українському ринку вже накопичився певний досвід у цьому. На початку 2010 року ми опитали підприємства харчової промисловості. І виявилося, що майже половина з них (43%) хочуть впровадити у себе систему НАССР. Ще 80–90% компаній мають досить чітке уявлення про її можливості.
Якщо говорити про Естонію та Польщу, то в цих країнах реформа у сфері харчової безпеки здійснювалася державою в стислі терміни вступу до Європейського Союзу, де НАССР є обов'язковим для всіх харчових підприємств. Україна має не менш потужний стимул: можливість реалізувати свій економічний потенціал в умовах світової продовольчої кризи. Для того щоб стати експортером не лише сировини, а й переробленої харчової продукції, потрібна гармонізація з європейськими вимогами у сфері безпеки харчової продукції.
— Як на НАССР реагують контролюючі органи, насамперед ветеринарна та санепідеміологічна служби?
— На наших семінарах представники контролюючих органів вже неодноразово заявляли: якщо підприємства мають систему управління харчовою безпекою, що ґрунтується на НАССР, то перевірятимуть їх менше. Так, приміром, СЕС у вигляді експерименту вдвічі скоротила планові перевірки для таких підприємств.
Контролюючі органи розуміють, що перевірка підприємства — це не лише контроль. Насамперед інспекція здійснюється для того, щоб допомогти підприємствам гарантувати безпеку продукції, що випускається.
Наш проект проводить спеціальні тренінги для ветеринарів та представників санітарної служби. На них ідеться про те, як інспектувати підприємства, де є сучасні системи управління харчовою безпекою, що ґрунтуються на НАССР, на що слід звертати увагу. Нині такі знання отримали понад 400 державних інспекторів. І їх кількість постійно зростає.
— Що, на Ваш погляд, найскладніше у впровадженні НАССР в Україні?
— Найскладніше, що треба зробити,— це підняти рівень культури гігієни. Дуже важливо розуміти, що 100% гарантії безпеки харчової продукції досягти неможливо, оскільки у харчовому виробництві людський фактор має вирішальне значення. Зменшити вплив цього фактора — завдання будь-якого виробника.
Хоч у США та країнах Євросоюзу впровадили систему НАССР, та прикрі інциденти, пов'язані з безпекою харчової продукції, все одно трапляються. Якщо працівник харчового підприємства не помив руки, то виникне проблема. Здавалося б, це елементарне поняття, однак люди часто його ігнорують.
Ось такі моменти слід контролювати, тобто визначити процеси, де людський фактор особливо важливий, і взяти їх під особливий нагляд. Тоді ризик зменшиться. Це і є НАССР.
На своїх семінарах для виробників харчових продуктів ми запитуємо, які переваги дають підприємствам сучасні системи харчової безпеки. І знаєте, що наші слухачі, а це переважно керівники та технологи, відповідають? Люди почали регулярно мити руки, змінилася сама культура та ставлення до гігієни на підприємстві. НАССР привчив працівників харчових підприємств регулярно мити руки.
— Що слід зробити, щоб подібні зміни відбулися не на окремих підприємствах, а по всій Україні?
— Для того, аби кардинально змінити ситуацію, потрібні системні зміни в законодавстві та структурі органів контролю. Наприклад, необхідним є створення єдиного відомства (або об'єднання двох ключових у інтегровану систему), яке б відповідало за безпеку харчової продукції в Україні і підтримувало єдиний реєстр виробників та вело єдину базу даних про їх перевірки.
Та для подібних змін потрібна політична воля та послідовна концепція реформи. Слід сформувати розуміння у бізнесу, що харчові підприємства, а не держава, відповідають за продукцію, яку вони випускають. А роль держави — налагодити систему контролю за безпекою цієї продукції. Так працює більшість країн світу.
Ініціативу такої реформи може демонструвати або держава, або бізнес, або споживачі. У різних країнах ситуації розвиваються за різними сценаріями. Наприклад, у Європі держави виступали ініціаторами реформи, а в Америці та Канаді — громадськість і бізнес.
В Україні бізнес уже показав свою готовність працювати по-сучасному. Тепер завдання держави — підтримати його прагнення відповідати вимогам часу та максимально реалізувати свій потенціал.
Максим НАЗАРЕНКО,«Українська перспектива»
також у паперовій версії читайте:
- «РУБІЖ» ДЛЯ ПОРУШНИКА
назад »»»