СЛІДАМИ ДЕКАБРИСТІВ
У світі відбуваються події, до вивчення, оцінки й переоцінки яких повертаються через роки, десятиліття і навіть століття. Певне, у таких знакових подіях закладено програму розвитку суспільства, можливо, і людства в цілому, а дослідники прагнуть розгадати закодовані закономірності й приховані уроки історії...
І.
Однією з таких подій був декабристський рух, з початку якого минуло 185 років. Ця тема давно зацікавила членів культурологічного клубу «Дорогами до прекрасного», що понад 40 років діє при Київському національному економічному університеті імені В. Гетьмана. Засновниця нашого клубу О. Малініна свого часу здійснила марафон по місцях декабристів і в Україні, і в межах Союзу. Результат її копіткої роботи — два унікальні альбоми: один про декабристів, другий — про їхніх відданих дружин.
Естафету підхопили в Олени Дмитрівни наступні покоління слідопитів...
Відвідали місця, пов'язані з декабристами — Тульчин, де був осередок Південного товариства. Не раз їздили до Кам'янки, де колись діяла управа Південного товариства, очолювана Василем Давидовим. Олександра Іванівна, дружина декабриста, покинула тут на бабусю шістьох дітей, поїхала за чоловіком, розділивши з ним усі труднощі. Поховала чоловіка у Красноярську незадовго до амністії й повернулася до Кам'янки з сімома дітьми, що народилися в засланні. Вона говорила: «Які героїні? Це поети створили з нас героїнь, а ми просто поїхали за нашими чоловіками...»
Навідались і до Вороньків Бобровицького району Чернігівської області. Тут провели останні роки життя один із колишніх керівників Південного товариства генерал князь Сергій Волконський і його дружина Марія Миколаївна, що однією з перших, покинувши на догляд родичів крихітного сина, поїхала за чоловіком до Сибіру. Красуня, профіль якої малював закоханий Пушкін, правнучка Ломоносова, дочка генерала Миколи Раєвського, героя війни з Наполеоном. Це вона стала героїнею поеми М. Некрасова «Русские женщины».
ІІ.
Історія роду Волконських і доля декабриста відомі зі спогадів, листів сучасників. Але доповнень до цієї теми можна віднайти чимало. Наприклад, чи всі знають, що Л. Толстой і декабрист були близькою ріднею? Мати видатного письменника Марія Миколаївна (уродж. Волконська) доводилася троюрідною сестрою Сергію Григоровичу. Втім, не родинні зв'язки визначили зацікавленість Льва Миколайовича до декабристів. Виникла вона не випадково.
За амністією 1856 р. після 30-річного заслання почали повертатися декабристи, що залишилися живими. Серед них був і С. Волконський із сім'єю. Саме в цей час Л. Толстой задумав роман про декабриста, що повернувся з каторги, по суті, в нову, не відому для нього Росію. Та щоб зрозуміти ці відчуття, авторові, як сам згадував, необхідно було перенестися в молодість героя, що збіглася з епохою 1812 року. Захоплений пошуком матеріалів про часи війни, поступово перейшов до написання роману-епопеї «Війна і мир». Проте надалі знов і знов повертався до старого задуму.
Декабристи цікавили Л. Толстого не лише як сторінка в російській історії, а, насамперед, як незвичайне явище у світі моральному. В особистій бібліотеці письменника в Ясній Поляні зберігаються шість книжок різних авторів про декабристський рух. А ще письменник в різні роки життя спілкувався з декабристами. Із Сергієм Волконським зазнайомився 1860 р. у Флоренції під час своєї другої подорожі європейськими країнами. Толстого захопив цей дивовижний старий із цвіту петербурзької аристократії, його вражаюча біографія та переконання. В послужному списку князя — десятки битв, високі військові звання, численні нагороди. Волконський — уособлення високої духовної та моральної культури освіченого дворянства.
Лев Миколайович потім жалкував, що мало з ним розмовляв — «как бы мне он теперь был нужен!» Роман, на жаль, так і не було завершено.
А у Вороньках ми довідалися про те, як старий князь Сергій Волконський опікувався розвитком гончарного промислу в селі, про долю його дітей. Розглядали кожний експонат цього дивовижного музею.
ІІІ.
Сільський музей... Любовно зібрані вирізки, портрети, копії родинних фотографій. Створив музей і вже багато років оберігає його М. Шутий. Директор школи, учитель історії (до того й математики, фізики, економіки) знаходить сили і час для просвітницької діяльності. Микола Юхимович, крім педагогічного й організаторського таланту, має неабиякий хист до малювання і відтворив на картині Покровську церкву — останній притулок Сергія та Марії Волконських. Саму церкву-усипальницю, на жаль, зруйновано ще до війни. Дивом збереглися вівтарні врата, які тепер стоять у музеї, прикрашені рушником. Чимало зібрано інших цікавих експонатів. Тепер це повноцінний краєзнавчий музей. Його директор готовий про кожний предмет експозиції розповісти чимало, та й історія Вороньків багата на яскраві сторінки і героїчні особистості. Але, відчувши нашу цілеспрямовану зацікавленість, він повернув нас знову до відділу, присвяченого декабристам.
Мені було цікаво, чи знає Микола Юхимович, що рецензію на «Записки Сергія Григоровича Волконського (декабриста)» писав М. Довнар-Запольський — засновник КНЕУ. А видав ці записки у 1901 році син декабриста — Михайло, що народився в засланні. Не дивно, що не знав. Затаврований у 30-ті роки як «буржуазний історик», М. Довнар-Запольський перебував у небутті майже до початку ХХІ ст.
ІV.
Митрофан Вікторович — один із перших дослідників декабристського руху. Понад сто років тому, тобто через 80 літ після події, що вибухнула озброєним протистоянням на Сенатській площі і озвалася відлунням у Чернігівських полках, професійний історик здійснив ґрунтовне дослідження.
Коли М. Довнар-Запольський отримав доступ до архіву Міністерства юстиції, то занурився у слідчу справу (це майже 500 томів!), і результатом його роботи став історичний нарис, що складався з трьох книг, які були дороговказом для багатьох послідовників.
Книга «Ідеали декабристів» дає цілісну картину розгулу реакції — про «аракчеївщину» і релігійні настрої суспільства, проблеми народного просвітництва — про все, що породило критику існуючого тоді ладу. Детально виписані настрої ліберальної частини суспільства і те, що пропонували декабристи в аграрній реформі, судочинстві щодо змін політичних прав усіх верств населення і механізмів управління країною.
У книзі «Таємне товариство декабристів» викладено історію виникнення в Росії таємних товариств і порівняння їх із демократичним рухом Європи. З книги «Мемуари декабристів» можна дізнатися про окремих учасників руху.
Довнар-Запольський вважав, що рух не був випадковим спалахом лібералізму, а спирався на глибоке обурення мислячої частини російського суспільства і виступав з метою корінних змін. І хоча повстання було жорстоко придушене розправою над його учасниками, майбутні покоління не можуть не оцінити цієї спроби, не можуть не ставитися до неї з повагою.
І чим може бути корисне дослідження М. Довнар-Запольського для сучасної «мислячої частини суспільства», насамперед молодих, що готуються розбудовувати свою державу? Ну хоч би тим, що можуть порівняти поняття демократії ХІХ, ХХ століть і нинішнього.
Людмила РІНГІС
також у паперовій версії читайте:
- ДО ЧИКАГО — НА ЗУСТРІЧ ІЗ БАБЕЛЕМ...
назад »»»