ХОР МИХАЙЛА ТУРЕЦЬКОГО ПРЕЗЕНТУВАВ У КИЄВІ ПРОЕКТ «СОПРАНО-10»
У рамках світового турне на честь 20-річчя творчої діяльності в Національному палаці мистецтв «Україна» 10 і 11 лютого відбулися концерти «Шоу триває».
До Києва група приїхала з Харкова. А перед цим колектив уже виступив у Дніпропетровську та Донецьку. Співаки збираються показати свою ювілейну програму в Росії і країнах СНД, у Європі, Америці та на Близькому Сході.
Михайло Турецький представляв у столиці України, за його ж словами, «тільки перевірені часом хіти». Прозвучали шедеври італійської, французької, німецької опери. Не обійшлося і без найкасовішого англійського мюзиклу «Привид опери», написаного англійським композитором лордом Ендрю Ллойд-Вебером. Його подавали «в одному флаконі» з «Олександром Невським» Прокоф'єва. Музика і насправді дуже схожа. Турецький стверджує, що англієць, безперечно, при створенні «Привида» був під впливом музики російського класика.
Рідкісний голос (тенор-альтіно) Михайло Кузнєцов заспівав разом із жіночою групою хору — новим проектом «Сопрано-10». А обіцяну антикризову пісню «Чорний ворон» хор виконував уже разом із залом. Вокалістам підспівували також і тоді, коли звучали пісні радянських композиторів, а «Червона рута» і «Пісня про рушник», у бездоганному виконанні хору Турецького, розчулили і найвибагливіших глядачів.
«Граючий тренер» колективу — народний артист Російської Федерації, художній керівник і диригент хору Михайло Турецький — розповів, що на підготовку нової програми «Шоу триває» в артистів було набагато більше часу, ніж для створення інших програм.
— Норма для живого організму лише 180 виходів на сцену на рік,— каже Михайло Турецький.— Це не 300 виступів, як ми робили раніше. Зате під час кризи у нас з'явилася можливість заглибитися в матеріал, дещо змінити. До того ж у нас з'явився антикризовий гімн. Адже нині привид бродить по Європі — привид кризи. Ми зробили нове аранжування, з потужним роковим ритмом відомої російської пісні «Чорний ворон». Там є такі слова: «Ты добычи не добьешься». Пісня виявилася актуальною. Наші класичні голоси вперше заспівали саме таку пісню. В ній в одному ударі поєдналася вся енергетика групи. Глядачі говорять, що коли ми співаємо, у них по спині біжать мурашки.
— Як удавалося витримувати по 300 концертів на рік?
— Стан ейфорії та ентузіазм, які супроводжують творчу діяльність артистів, придають їм сили, підживлюють. Повні зали й атмосфера на концертах надихають. І на все вистачає сил. Був випадок, коли з Хабаровського краю протягом одного світлового дня ми перелетіли через Москву (там міняли літак) в Швейцарію, де увечері виступали в Женеві. У нас феноменальний графік. Переконаний, що ми з льотчиками працюємо в одному режимі, виконуючи приблизно норму хорошого пілота — по 110 польотів на рік. Автотранспортом «намотуємо» до 120 тисяч кілометрів, а це пересування для крутого водія. Залізницею нам їздити незручно — дуже багато часу витрачаємо. Тому на поїздах їздимо туди, куди можна доїхати впродовж ночі.
— Жіноча половина нашої столиці й досі пам'ятає концерт «Аллілуйя кохання»...
— Сказати, що наша «Аллілуйя кохання» була присвячена тільки жінкам, було б не зовсім коректно щодо сильної статі. Ми, будучи нормальними «жінколюбами», звичайно, надсилаємо жінкам своє тепло, енергію, любов. Хоча співаємо для всіх. Просто прекрасна половина одразу ж відчула наш месидж. Адже найдорожче в житті нормального чоловіка — це жінка. Як, до речі, і навпаки. Якщо чоловік співає романтичні пісні, вони завжди про любов до жінки.
Хоч у нас є й пісні про любов до Бога, любов до батьківщини. Для любові до публіки стать взагалі не має значення. Для жінок ми подаруємо пісні про весілля. Адже кожна жінка мріє про цей день. За нашими дослідженнями, відомий хіт «Ми бандито-гангстерито, ми кастето-пістолето» з мультфільму «Пригоди капітана Врунгеля» — не що інше як іспанська весільна, романтична, шаленої краси пісня. Ми залучили аранжувальника з Іспанії і зробили такий шлягер, що люди в залі починають танцювати. Ми зробили також нові аранжування давніх іудейських молитов. Вони теж відповідають весільному обряду. У нашому репертуарі нещодавно з'явилася нова сучасна пісня про Ієрусалим. Тому що звідти походить коріння різних народів.
— Ви на концертах часто звертаєтеся до пісень радянської доби.
— Радянські пісні ми співаємо, зазвичай, для російськомовної аудиторії різних країн. Особливо на пострадянському просторі. Вибираємо такі, в яких якісна поезія. І де немає ніякої політики. Це пісні про любов до свого міста, до батьківщини, до життя. Скажімо, «Ваше благородие» Булата Окуджави. Там геніальна поезія, наднаціональна. І філософія життя. Або «Весна на Заречной улице», «Первый тайм» Олександри Пахмутової. Це частина світової культури. Хоч інколи ми любимо заспівати й щось таке політичне. Однак для цього потрібне правильне підґрунтя і правильний креатив.
— Якось Ви сказали, що радянські пісні часто корінням заглиблюються в єврейський релігійний піснеспів.
— Ну, звичайно, не всі пісні, але деякі з них безперечно. Скажімо, єврейська «Молитва про мир» мелодикою подібна до пісні «Плыла, качалась лодочка». Усім відомо, що масова радянська пісня переважно була написана групою композиторів-євреїв. Серед них — Ісак Дунаєвський, брати Покрас, Блантер, Баснер, Колмановський, Фрадкін, Френкель... І в кожного був власний хіт. У Блантера — «Катюша», у Баснера — «С чего начинается Родина», у Колмановського — «Я люблю тебя, жизнь», у Островського — «Пусть всегда будет солнце», у Фельдцмана — «Какие старые слова», «Мы верим, друзья, караваны ракет...» Щоправда, існувала й російська так звана меншина — Пахмутова, Богословський, Бабаджанян, Таривердієв. На цьому список композиторів радянської масової пісні й закінчується. Наш хор колись співав релігійні гімни, і ось тоді ми й зрозуміли, що вони — праматір радянських масових пісень. Тому недарма ми їх і поєднуємо в одному концерті.
— Вам добре вдається й український мелос...
— Річ у тім, що найкращі голоси у нашому хорі мають вихідці з України. Ваша держава — житниця дивовижних голосів. В один з наших приїздів ми виконували в Києві фрагменти з українських опер і оперет і побачили, що публіка у захваті від того, що ми співаємо українською. У вас чудова публіка, але ми вважаємо, що не можна часто педалювати українську тему. У Києві цим нікого не здивуєш. Вважаю, що ми повинні співати українською в Америці, Канаді, Прибалтиці, та й у Росії. Коли ми виступаємо на півдні Росії, у Східному Сибіру чи Далекому Сході, або співаємо для українців у Ризі, Канаді чи Москві, відчуваємо неабияке піднесення і розуміємо, що ось там це дуже потрібно, це викликає особливе захоплення. В Росії ми називаємо себе «Українським хором москалів»! І від цих слів вибухає будь-який зал. Українську пісню любить публіка. Однак співати в Києві українські пісні ми будемо для того, аби зробити реверанс Україні.
Наталія ЗІНЧЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- ЗОВСІМ НЕ «ДАЛЕКО ВІД БАТЬКІВЩИНИ»...
- МІНОР, МАЖОР І «РОДЗИНКА»
назад »»»