ОСТРІВ НАДІЙ І СПОДІВАНЬ
Ганна Чубач... Із підручників початкових класів, шкільних програм, радіо і телеефірів це ім'я широко відоме українському читачеві. Її вірші залюбки читають і діти різного віку, і дорослі. За сорок літ плідної творчої праці українська поетеса Ганна Чубач видала сімдесят сім книг, створила понад п'ятсот пісень. Особливу увагу в її творчому доробку привертають вірші, присвячені дітям: веселі, дотепні, повчальні, жартівливі. Дитячі вірші Ганни Чубач дарують добрий настрій, вчать мислити й любити рідне слово. Проте дитяча література — лише одна з яскравих поетичних граней відомої поетеси.
1.
Нинішній рік для Ганни Танасівни — ювілейний. Тож є нагода ширше оглянути її творчі здобутки й тенденції розвитку поетеси. В останнє десятиліття для дорослого читача з-під її пера вийшло кілька поетичних збірок, які висувалися на Шевченківську премію: «Дзвінка ріка», «Озвучена печаль», «Серед зневір і сподівань», «Хустка тернова». Усі ці ліричні книжки відзначені увагою літературної громадськості та численних шанувальників поетеси. Від книги до книги вона постійно піднімала планку своєї поезії. Ганна Чубач не зупиняється на досягнутому, перебуває в постійному творчому пошуку.
Навіть після тяжких випробувань долі, що спіткали поетесу останніми роками, а це — тривалі хвороби та важкі операції, вона не зупинилася у своєму творчому розвитку, ступаючи крок за кроком на вищу поетичну сходинку. При цьому Ганна Танасівна не втратила оптимізму та життєлюбства, залишаючись людиною мужньою та безпосередньою у відтворенні своїх почуттів і сподівань:
Буває: тривогами міряєм дні,
А усмішка сяє — щаслива.
От я: вам дарую веселі пісні,
А голос тремтить мій на зриві.
У поезії Ганни Чубач немає відчаю та розгубленості, хоча відчувається нестримний біль за те, що відбувається в нашому неспокійному світі. Поетеса вміє щиро співчувати людині, і це робить її творчість привабливою для читача. Не кожному письменникові притаманне вміння співчувати. Саме елемент співчуття у творчості є ознакою індивідуальності письменницького таланту. І це неможливо не побачити в її правдивих книгах:
Я не живу — переживаю
Страшні зимові холоди.
І так співаю, мов зітхаю
Посеред горя та біди.
Сама назва однієї з її кращих книжок «Серед зневір і сподівань» підкреслює величезну свободу поетичної думки, широкий поетичний діапазон, в якому живе і працює поетеса, не згинаючись перед життєвими негараздами у жорстокому світі зневір, брехні та зради:
Над обривом життя
Я не жду співчуття,
А звикаю до власного горя...
Поетеса переживає усі негаразди разом зі своїм обдуреним народом, їй болить кожна мить несправедливості, яка чиниться можновладцями щодо свого, як вони висловлюються під час виборчих кампаній, електорату. Шкода, що за інших обставин прості люди можновладців не цікавлять. Поетеса переймається народним болем, і цього неможливо не відчути. Ганна Чубач достеменно відтворює та розставляє свої акценти, виокремлюючи найболючіші питання нашого буття у світлі своєї доброти, поваги й подиву, свого людського болю та співчуття:
Чому це ситі бідних обдирають?
Чому од злиднів бідні
не тікають?
Чому в жорстоких жалості нема?
Усі мовчать... Додумую сама.
2.
Поезія Ганни Чубач має свою особисту, характерну музику сонячного світла, музику неповторних пісень дитинства, музику народної пам'яті. Шкода, що нині не виходить жодна авторська програма Ганни Чубач на радіоканалі «Культура». Її передачі тримали в полоні захоплення велику аудиторію шанувальників поезії. Відгуки слухачів на твори з книг Ганни Чубач стали в національному ефірі вдячністю поетесі та любов'ю широкого загалу до рідної пісні, рідного слова. Адже тільки слово, заглиблене своїм корінням у життя, залучає людей до книги, до поетичної музи. Мабуть, диво поезії й полягає в авторському вмінні, долаючи свої власні переживання, повертати людей до надії, знімати горе з іншої, близької за своїми стражданнями, душі. Поезія Ганни Чубач перейнята відчуттям життєвого оптимізму, величезної надії і сподівань на краще майбутнє наших нащадків, сподівань на кращу долю для українського народу:
Його мені диктує не зима,
А та надія, що завжди тривожна.
І все ж перечу: тих полів нема,
Які пройти за все життя не можна!
Тому серед багатьох сучасних поетичних лірників її натхненну творчість насправді можна назвати поетичним островом Надії і Сподівань. Адже мудра поезія Ганни Чубач має властиве її слову розуміння свого призначення: «Найвища мудрість: просто жити // і не боятися смеркань. // І вірить в пісню, як в молитву, // серед зневір і сподівань».
Прості за формою вірші Ганни Чубач глибоко й достеменно передають душу та думку творчої людини. На жаль, у наш час мистецтво просто втрачає свої крила через елітарну спрямованість багатьох поетів, їх відходу від народного, всім зрозумілого слова.
У статті про творчість Ганни Чубач Іван Михайлович Дзюба писав: «Поезія має не одне (як інколи здається прихильникам тієї або іншої манери), а безліч облич. І всі — справжні. Якщо це поезія. У справжність поезії віриться, коли бачиш, що вона не боїться здатися комусь неоригінальною...» І така думка підтверджується поетичним рядком Ганни Чубач. У цьому й полягає творча індивідуальність поета бути самим собою, незважаючи ні на що:
А ви не чуйте мого болю.
Навіщо вам про нього знати?
Його піснями не замовлю,
Бо він для того, щоб співати.
3.
Творчість Ганни Чубач останніх років відрізняється шляхетністю поетичного слова, в якому спостерігається відповідальна спрямованість слова у спілкуванні з читачем. Добра думка знаходить себе у чудовому відтворенні, тобто маємо у Ганни Чубач гармонійний зв'язок між формою та змістом. Поетеса прекрасно розуміє, що тільки зміст є ознакою глибини поетичного слова. Щоб досягти глибокого змісту, поетові треба піднятися до високого рівня людського співчуття. Але, щоб досягти такого рівня співчуття, як у Чубач, слід пройти через полюс свого відчаю та пустелю власного горя, долаючи цей шлях наодинці, у вирі своїх переживань.
Читаю нову книгу поетеси «Хустка тернова» як відвертість людської душі, як пісню її відвертості. Ганна Танасівна у багатьох творах не соромиться оголити душу, свій нерв до надзвичайної прямоти, що в нашому брехливому світі не всім подобається. Її творчість — вкрай правдива та щира. Життя не щадить ніжну поетичну душу. Але серед життєвих негараздів, серед зневір суспільного та особистого життя душа поетеси знаходить мужність казати правду.
Кажу собі: «Не вір неправді!»
А правда душить: «Розкажи,
Що там, де сіяла троянди,
В цю ніч посходили ножі».
Вона здатна долати випробування долі та відверто творити правдиву поезію. Її чутливе поетичне слово реагує чи не на найменшу образу. Все, що потрапляє в поле її зору, все, що викликає бажання висловити подив, свої почуття, все, що ранить та чіпляє її душу, завжди стає мудрою відповіддю злобі та несправедливості:
Відболять образи, та не всі одразу.
Милосердя щире милує не всіх.
В кожної людини є свої провини.
Бог один прощає непростимий гріх.
4.
Окремо слід відзначити інтимну лірику поетеси, представлену в новій книзі «Ми приходим у світ для любові». Любов Ганни Чубач випромінюється душею поетеси до усього світу:
Не відректись, не відмолити
Того, що скоєно любов'ю.
І я захочу довго жити.
Ще довше — бути молодою.
Прекрасною інтимною лірикою Ганна Чубач відома широкій читацькій аудиторії ще з перших її книжок. Дзвінкий голос поетеси з роками не втратив своєї краси, навпаки, він набув чистоти та звучності у сучасній пісенній ліриці:
Замовляю квіти на рояль.
І розмову тиху поміж нами.
Вічну радість і одвічний жаль
Я сама не викажу словами.
Глибока інтимність її чистого голосу підсилюється щирим громадянським звучанням. В інтимній ліриці поетеси простежується, насамперед, правдиве визначення усього, що відбувається навколо неї, що простежується у наш неспокійний, але обнадійливий час. А це, передусім — сподівання на кращу долю для українців, віра у непереможне людське кохання:
Та зневіри нема у душі і в крила.
І такого довіку не буде:
Щоби рідна земля своїх сил не дала
Вільним птахам, деревам і людям.
Проте в усіх проявах своєї творчості зважений погляд поетеси на суспільно-політичні зміни, на плин часу аніскільки не вплинув на її поетичні смаки та уподобання. Її оцінки, висновки, були і залишаються простими й влучними, що завжди притаманне трибунам своєї епохи. Нині вона визначає своє призначення в поезії, у мистецтві такими словами:
Не кажіть: «Покоління заснуло!»
Від натоми притих вопіющого глас.
Я — поет, і ні разу про те не забула,
Що поети мовчанням вимірюють час.
Поетеса не зраджує своїм принципам співчуття як в інтимній, так і в громадянській ліриці. Якщо у перших поетичних книжках Ганни Чубач превалювало тільки співчуття в інтимній ліриці, то в нових книжках «Серед зневір і сподівань», «Хустка тернова» простежується гармонія інтимного та громадянського звучання. Тому голос поетеси звучить рівно та впевнено.
Олександр БАКУМЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- ЛИЦАР, ЯКИЙ ПОДОЛАВ ЧАС
назад »»»