«ФІЛОСОФІЯ БЛАГОДІЙНОСТІ» ЯК СПРОБА РЕАЛІЗАЦІЇ «ГРІХОВНОГО ЩАСТЯ»?
І.
Сучасний ринок інтелектуальної продукції (книжкової зокрема) є настільки розмаїтим, що практично відсутня сфера життя людини чи галузь її діяльності, з якої б не було довідково-інформаційної літератури, допоміжної «продукції» чи інструмента для пізнання світу. Монографія Ігоря Соханя «Філософія благодійності. Щастя і гріх» (рос. мовою) — Київ, «Наукова думка», 2010, у цьому сенсі не виняток. Мінливий, нестабільний, непередбачуваний світ довкола і навсібіч вимагає нових орієнтирів, нових підходів, нової суми значень і визначень практично у всьому. Динамічність світу — одна з рис, ознак, за якими треба встигати... Або хоча б намагатися не загубитись.
Дві чергові роботи Ігоря Соханя — письменника-прозаїка, есеїста, публіциста, соціолога, який проживає і працює в Торонто (Канада), продовжують чималий перелік його художніх та публіцистичних творів.
«Філософія благодійності», за словами самого автора, «філософія, якої немає, однак, безсумнівно, є тенденція». Імовірно, що появу такої (чи подібної) роботи провокує динамічне сучасне життя, в якому, на перший погляд, традиційні поняття втрачають свою традиційність і трансформуються в якісно нові парадигми з уже класичними, усталеними поняттями, які в нових умовах набувають нових значень. Маємо роботу, в якій присутні амбіції і прагнення переконати — є така філософія! Безперечно, нині благодійність набуває нових вимірів, масштабів, реалізації. Вже відходить розуміння благодійності як акції «передавання» чи «надання» коштів, певних ресурсів комусь і для чогось» це, скоріше, спосіб капіталовкладення у розвиток. Форми, різновиди, способи, їх варіативність, креативний підхід вирішення проблем — один із напрямів дослідження І. Соханя.
Як підзаголовок робота має авторську ідентифікацію — філософські нариси. І цим, власне, моделюється авторська позиція: нариси мають на меті індивідуальну точку зору і відповідний до неї виклад матеріалу, водночас можуть містити заклик до спільних роздумів з приводу означеної проблематики.
«Філософія благодійності» Ігоря Соханя має досить широку інформативність щодо головної проблематики і презентує обізнаність автора з актуальних проблем соціології. Це — інформація про витоки поняття філософії благодійності, історичні екскурси про походження благодійних товариств і коментарі статистичних даних, визначення окремих типів благодійників і аналіз різновиду їх діяльності, спроба порівняти американську і європейську благодійність як форму соціальної активності тощо. Все це у роботі підтверджує ймовірний авторський задум — реалізувати науковий проект «нової філософії», яка, вочевидь, вже втрачає класичне значення і набуває нових ознак. Незаперечним є і факт, що сьогодні вже маємо також і конкретний, сформований клас (чи правильніше прошарок) суспільства, якому варто (і треба!) на теоретичному рівні «прописувати» можливість реалізації філантропічної діяльності.
Слід відзначити і специфічне подання матеріалу: значна кількість досить розлогих філологічних відступів, коментарів явищ чи діяльності окремих благодійних фондів і водночас певна кількість апеляцій до художніх текстів, звернення до прикладів з доробку окремих авторів світової літератури лише підтверджують — маємо справу з індивідуальною художньою версією дослідження, ніж із власне науковим текстом. І водночас автор дотримується специфічної організації тексту: кожен розділ має не просто назву, а заголовок-інтродукцію, в якому вже пропонується точка зору, вектор сприйняття певної інформації. Цим автор не тільки одразу подає стислу інформацію про зміст пропонованого розділу, а й умовно скеровує читача, полегшує йому орієнтири в межах тексту.
Автор приділяє окрему увагу таким поняттям як філатрокапіталізм, нова філантропія, соціальне підприємництво, позитивна психологія, ідеологія «покоління безгрішних», що значно розширює межі дослідження. Досить продуктивним виглядає порівняльний аспект роботи, що засвідчує обізнаність автора з теми, зокрема, коли йдеться про поняття «держави, державності» та можливостей реалізації благодійництва відповідно до економіки і законодавчої бази окремих країн. Тут також слід було б зауважити, що при всій розмаїтості інформації, роботі дещо бракує конкретно-логічної підсумкової точки зору, своєрідного резюме, яке аж напрошується під час ознайомлення з текстом. Але знову ж таки — маємо справу, за словами автора, з нарисами, спробою, тому, можливо, висновки і не передбачені задумом.
ІІ.
Ця робота присвячена дослідженню автором двох одвічних, дихотомічних питань, двох глобальних філософських понять, що є актуальними в кожну епоху і турбують людство: «щастя» і «гріх». Одна з вічних тем людського буття.
Ігор Сохань презентує досить своєрідну авторську версію, що по-своєму організовує сюжет дослідження: першим розділом, точкою відліку є «гріх». Цікаво, що автор не заглиблюється у тлумачення поняття крізь призму суто християнських, богословських вчень. Звертаючись до поглядів класиків світової філософської думки, він подає як власну рецепцію їхніх учень, так і їхню критику та заперечення.
Поняття «щастя» у цій роботі не окремішнє, воно позиціонується або з гріхом, або зі спокусою. Що теж симптоматично. Власне авторська версифікація тут практично у всьому: на першому місці — соціум, який диктує, зумовлює, контролює і зобов'язує. Тож автор проводить прямий зв'язок: життя соціальне дає (чи частіше — не дає?!) можливість реалізації як гріховного, морального, етичного в людині...
Досить своєрідним є звернення в межах теми і до такої соціальної проблематики, як молодіжні неформальні організації та угруповання, про які ми, переважно, знаємо мало, скоріше — не прагнемо знати більше, не розуміючи і різниці між подібними (за звучанням) назвами, що часто є причиною хибних висновків, стає на заваді розуміння і сприйняття певних явищ у житті молоді.
Автор намагається вибудувати своєрідний трикутник: гріх, спокуса, щастя і гріх, але разом з тим, як на мене, виходить за межі суто індивідуального «роздумування» над поняттями, долучаючи до предмета дослідження і аналізу важливі соціально-психологічні проблеми життя сучасного світу. Незалежно від ментального, національного, зумовленого індивідуальними реаліями побутування вічної проблеми.
«Щастя і гріх» може сприйматись і як ще один експеримент, і як ще одна з багатьох можливих відповідей на вічне питання людського буття.
Катерина ІСАЄНКО, кандидат філологічних наук, доцент Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя
також у паперовій версії читайте:
- ІЗ ПЕРШОЇ Ж СИГАРЕТИ...
- БУРЯКОВИЙ СІК, МОВ ДОПІНГ
- МЕНЮ «РОЗУМНОЇ» ЇЖІ
назад »»»