УСІ НА БОРОТЬБУ З ГЕРОЇНОМ!
Наприкінці минулого тижня відбувся офіційний візит делегації Федеральної служби Російської Федерації по контролю за обігом наркотиків, який завершився підписанням угоди про співробітництво між міністром внутрішніх справ України Анатолієм Могильовим та директором ФСКН РФ Віктором Івановим. Нагадаємо, що в Росії антинаркотична служба є окремим відомством на правах міністерства і має у своєму складі як оперативно-розшуковий апарат, так і слідчу частину. Тож цілком природно, що очільники обох структур підписували документ на рівних.
Багатьом присутнім було незрозуміло, чому така звичайна бюрократична процедура стала приводом для того, щоб запросити журналістів на анонсовану прес-конференцію. Щороку МВС підписує десятки таких угод, а стосовно Росії, то з нею і до того не лише було підписано чимало документів аналогічного змісту, а й була надзвичайно тісна взаємодія. Так, позаминулого року попередній міністр Юрій Луценко дуже докладно розповідав, як спільними зусиллями правоохоронців двох держав унаслідок контрольованої поставки великої партії кокаїну була знешкоджена мережа його розповсюджувачів в Україні, Росії, Білорусі і Казахстані. Нині ж про жодні досягнення не йшлося — лише про наміри.
Віктор Іванов, зокрема, зауважив, що за нинішнього рівня розвитку науки і техніки у світі щороку з'являється від 20 до 50 нових видів синтетичних наркотиків: варто хімікам додати до структури речовини лише одне бензольне кільце, як виходить нова формула, котрої немає в жодному офіційному довіднику. Цим широко користуються збувачі наркотиків: спіймані з таким речовим доказом, вони легко доведуть у суді, що в їхніх діях немає ніякого складу злочину.
Звісно, перелік заборонених препаратів, котрий затверджується урядом кожної країни, регулярно оновлюється, але оперативність їх коригування все одно не встигає за вимогами часу. Зрозуміло, що обмін інформацією між фахівцями двох сусідніх держав неабияк сприятиме збільшенню швидкості процесу.
Ще російський гість розповів про необхідність перекрити канали контрабандних поставок кокаїну з країн Латинської Америки в Європу через північні порти Росії і через Середземноморський регіон.
Українська сторона обмежилася неконкретними фразами про «співробітництво, співпрацю і спільні зусилля».
Але, як з'ясувалося, за закритими дверима правоохоронці обох держав вели розмову не лише про нові хімічні формули і латиноамериканський кокаїн, а й про важливіші речі. А саме про те, що найбільше турбувало російську сторону,— Афганістан і тамтешній героїн.
Тема, порушена росіянами, може стати надзвичайно актуальною і для нас, оскільки надто тісно пов'язані наші країни культурними і родинними зв'язками. А тому потрібно докладно розповісти читачам про витоки і можливі наслідки проблеми.
До 80-х років у колишньому Радянському Союзі наркотики не становили вартої уваги проблеми, а серед речовин, що були в обігу, переважали два види. Перший — курильні суміші, виготовлені з коноплі, другий — кокаїн. І якщо конопляні продукти завозилися із сонячних південних республік, то кокаїн — з-за кордону моряками далекого плавання через великі портові міста.
Інтервенція в Афганістан «подарувала» радянським людям знайомство з опіатами, виготовленими на основі маку. За приблизними підрахунками експертів, за десять років радянської присутності (від 1979 до 1989 рр.) виробництво опіуму в цій країні збільшилося з 200 до 1200 тонн на рік. Звичайно, певну частину цієї маси було спожито нашими воїнами-інтернаціоналістами, котрі після демобілізації рознесли звичку вживання макових наркотиків у всі кінці великої країни. Саме відтоді, власне, й починається сучасна історія незаконного обігу наркотиків у країнах колишнього СРСР і спроб боротьби з нею правоохоронних органів.
З 1989 до 1996 рр., під час правління президента Наджибули, а потім моджахедів, коли в країні фактично панувала анархія, виробництво цих наркотиків зросло удвічі — до 2248 тонн. Але все змінилося, коли у 1996-му Кабул і владу у більшій частині Афганістану захопили таліби.
То були дивні, як на сучасний погляд, люди. Дотримуючись законів шаріату, вони заборонили музику, малювання, телебачення, комп'ютери та Інтернет. Жінкам стало неможливо не те що працювати за межами свого дому, а й виходити з нього з відкритим обличчям і без супроводу чоловіка. До позитивних моментів режиму Талібана слід зарахувати те, що вони заборонили алкоголь і вирощування маку. У 2001 році виробництво опіуму в Афганістані впало до рекордно низької позначки — 185 тонн. Правдивість цих даних підтвердили фахівці Управління наркотиків і злочинності ООН, які змушені були визнати, що культивування наркотичного маку збереглося переважно в тих районах країни, котрі не контролювали таліби.
Хтозна, може світова спільнота й залишила б гордих афганців жити так, як їм подобається, з усіма плюсами й мінусами їхніх дивацтв. Але талібів підвели ідеологічні установки, густо замішані на релігійній нетерпимості: вони надали притулок ідейно близькому Усамі бен Ладену і відмовилися видати його після відомих терактів 11 вересня 2001 року. Це їм дорого обійшлося: американські бомбардувальники і морські піхотинці в союзі з місцевою опозицією змусили їх очистити більшу частину країни.
І ось тут почалося найцікавіше, про що й розповів своїм колегам із українського МВС Віктор Іванов. Зруйнувавши тоталітарний режим ісламського фундаменталізму в Афганістані, США і НАТО одночасно зруйнували усі перепони для розвитку наркоіндустрії. За знову ж таки приблизними підрахунками, виробництво опіуму в країні зросло, порівняно з 2001 роком, ледь не в 40 разів — до 6900 тонн. У маковій галузі задіяно до трьох мільйонів афганських селян, тобто дев'ята частина населення цієї однієї з найбідніших у світі держав. Відповідно збільшився звідти й експорт продуктів переробки маку — нині Афганістан виробляє до 70 відсотків світових опіатів. Провідне місце серед них посідає найдорожчий і небезпечний наркотик — героїн. За даними російської ФСКН у 2009 році 21% його споживання припадав на Росію, 26% — на інші країни Європи (в тому числі й Україну), 6% — на США і Канаду.
Щорічні втрати цивільного населення країн НАТО від передозування наркотиків у 50 разів перевищують їхні ж бойові втрати в Афганістані. А в Росії смертність від споживання наркотиків наблизилася до 100 тисяч летальних випадків на рік. Інакше кажучи, подолавши одного монстра, світова спільнота отримала іншого.
Зрозуміло, що саме Росії ця проблема болить більше за інших, оскільки для наркотиків афганського походження саме вона є найближчим і найвигіднішим ринком збуту. Також немає нічого дивного в тому, що вона активно намагається шукати союзників у боротьбі з героїном — як серед країн НАТО, так і в Україні. До нас хвиля цієї зарази ще не дійшла у повній мірі, але то не привід для самозаспокоєння.
Нагадаємо, що пік «героїнової інтервенції» у нашій державі припав на 1995 рік. Тоді героїн контрабандним шляхом ввозився теж з Афганістану, але його перевезенням і збутом займалися переважно чорношкірі мешканці України. Після того як цю хвилю було збито, вітчизняні правоохоронці брали участь у боротьбі з героїновим наркотрафіком, так би мовити, на другорядних ролях. Від спецслужб азіатських країн, зокрема Туреччини, вони отримували інформацію про те, що в такий-то час у такому-то місці ваш кордон має перетнути стільки-то сотень кілограмів героїну. Просимо, мовляв, затримати. Взагалі-то вони могли перехопити вантаж і на своїй території, та це могло б призвести до передчасної розшифровки негласних агентів, від яких і надходили відомості. В таких випадках працівники СБУ затримували товар, про що з великою помпою хвалилися на прес-конференціях.
У нинішніх реаліях робота може виявитися складнішою, і стосуватиметься вона не лише правоохоронців. На думку росіян, необхідно не лише перекрити шляхи надходження наркотиків з Афганістану, а й підірвати соціальну базу для їх виробництва. Для цього потрібні будуть неабиякі кошти для підняття економіки країни і розвитку її інфраструктури, насамперед енергетики й електрифікації. І, найсуттєвіше,— створення не менш як двох мільйонів робочих місць для тамтешніх мешканців.
Нині українська сторона навряд чи може дати відповідь на те, чи готова вона взяти участь у цих проектах, котрі, на перший погляд, можуть видатися фантастичними. Можливо, саме цим і пояснюється офіційна стриманість і небагатослівність Міністерства внутрішніх справ.
Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:
- ХРОНІКА ПРИГОД
- АФРИКАНСЬКИЙ ДЕБОШ У БОРИСПОЛІ
назад »»»