ДІМ СВІЙ УКРАЇНОЮ КВІТЧАВ...
100 РОКІВ ТОМУ НАРОДИВСЯ ІВАН ГОНЧАР (1911–1993)
Він з'явився на світ у селі Лип'янка Златопільського району Кіровоградської області (нині — Шполянського району Черкаської області). Іван Макарович Гончар — скульптор, історик, графік, маляр, етнограф, народний художник УРСР, лауреат Державної премії імені Т. Шевченка. Один з ініціаторів створення Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, а також Музею народної архітектури та побуту України.
Іван Гончар відомий як збирач старожитностей і фундатор унікального «хатнього музею» народного мистецтва у Києві. Його праця як скульптора є не менш значуща. Він — автор низки пам'ятників і скульптурних портретів діячів літератури, мистецтва й науки, зокрема Сосюри, Малишка, Шевченка, Коцюбинського тощо; живописних портретів Хмельницького, Заньковецької, Курбаса, Олійника, Матвієнко, Солов'яненка та ін. (усі 1985–1991 рр.); композиції «Тарас-водоноша»; горельєфів «Переяславська Рада»; «Берегиня», «Ярило»; серії живописних історично-етнографічних робіт «Весілля в Україні»; краєвидів «Мальовнича Україна»; нарисних типажів із різних регіонів України.
Родом із Черкащини Гончар змалку пройнявся почуттям і любов'ю до рідного краю, людей, котрі його населяють. Дитинство в багатодітній селянській родині проходило на тлі чарівної української природи. Ще маленьким обожнював ліпити з глини, малювати, співати... Захоплювався вечірнім співом хлопців і дівчат, любив колядки та щедрівки, тобто осягав народне мистецтво. Селянський побут, звичаї були його життям.
Закінчивши семирічну школу, вступив до Київської художньо-індустріальної профшколи, де навчався живопису, скульптури у К. Єлеви та В. Климова. Після закінчення профшколи з дипломом скульптора-декоратора рік викладав креслення і малювання у школі. Згодом вступив до Київського інституту агрохімії та ґрунтознавства (фах скульптура). Самостійний шлях у мистецтві розпочався з 1930-х років, коли створив погруддя «Шота Руставелі» та статую «Матрос з Аврори». А 1939 року на Республіканській виставці, присвяченій 125-річчю від дня народження Кобзаря, глядачі мали змогу побачити композицію «Тарас-водоноша». Ця робота отримала схвальний відгук Олександра Довженка.
За визнанням самого Гончара, найголовніші події його життя були пов'язані з Великою Вітчизняною війною. На фронті, звичайно, не мав змоги займатися скульптурою, а от малюванням... У перервах між боями на папері закарбовувалися портрети однополчан. А з плином часу галерея портретних образів почала розширюватися.
Побачене й пережите під час війни стало однією з провідних тем у його повоєнній творчості. Одна за одною виникають такі композиції, як «Гранатометник», «З поля бою» та ін. Ці твори ознаменували початок пошуку власного стилю у царині скульптурного портрету. Пробує себе також у монументальній скульптурі («Щорс на коні»), створює пам'ятник Максимові Горькому для Ялти.
У 1950-ті творчий доробок митця поповнюється жанровими скульптурами, сповненими ліричності, щирості почуттів. У цей період художник творчо переосмислює традиції української народної творчості, зокрема скульптури.
В останнє десятиріччя Гончар активно працює у жанрі малої скульптури. Це — глиняні або керамічні погруддя колоритних народних митців, кількафігурні статуетки історичної тематики. Як професійний скульптор Гончар мандрував Україною, збираючи найкращі зразки української народної творчості. Митець створив серію картин «Українські народні типажі у місцевому національному вбранні другої половини XIX — початку XX ст.» із усіма характерними ознаками народного живопису.
Головним своїм завданням Гончар вважав зобразити на полотнах історико-етнографічний образ українського народу в житті, побуті. Його герої — красиві люди, колоритні національні образи. Жіночі портрети сповнені ліричності, привабливості, тоді як чоловічим характерна мужність та героїзм.
Не можна не сказати про внесок Гончара в українську Шевченкіану. Як згадував сам митець, світлий образ Тараса Шевченка закарбувався у пам'яті змалку і на все життя. Статуя «Молодий Тарас Шевченко» стала новаторською в українській скульптурній Шевченкіані. У 1959–1963 роках працює над скульптурною композицією «Тарас Шевченко з сестрою», в якій передано трагізм української долі. Згодом створює погруддя Кобзаря у зрілому віці. Скульптурна Шевченкіана доповнюється ще й малярськими роботами, зокрема «Дума про Тараса», «Дума про Чигирин», «Тарас Шевченко на Україні».
Окремим розділом у творчій діяльності Гончара була праця над історико-етнографічним альбомом «Україна й українці», яку розпочав наприкінці 1960-х — на початку 1970-х років і творив його до останнього дня, окремі аркуші так і залишилися незакінченими. Матеріали до 18 томів цієї своєрідної мистецької енциклопедії міст і сіл України автор збирав упродовж чотирьох десятиліть.
Життя митця обірвалося 18 червня 1993-го. А на вшанування його пам'яті на базі приватної колекції цього ж року було засновано Український центр народної культури «Музей Івана Гончара». Наразі колекція музею — близько 20 тисяч експонатів XVI–ХХ ст., зібраних упродовж 1950–90-х років як самим фундатором, так і Петром Гончаром, нинішнім директором установи. Творчість цієї видатної непересічної особистості щира, багатогранна, прониклива, пронизана любов'ю до рідного народу, його звичаїв, традицій.
Тамара МОНАШНЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- ВСТУПИВ У ПОЄДИНОК ІЗ ЧАСОМ
назад »»»