БЛУДНИЙ БАТЬКО ЧИ КАТАЛІЗАТОР?
Не секрет, що в будь-яке свято, приміром у день народження, кожен з нас чекає не просто подарунків, матеріалізованих у предмети побуту, вбрання, ласощі. Хочеться чогось незвичайного! Ось такого небуденного сюрпризу, хоч і не зовсім бажаного, дочекалася головна героїня прем'єрної вистави Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра «Повернення блудного батька».
Тож того дня, коли Тетяна святкувала ювілей, до її оселі несподівано повернувся чоловік. Якось він вийшов по хліб і...зник на цілих 17 років. Для жінки вони не стали легкими «сімнадцятьма миттєвостями», та з часом вона вже якось пристосувалася до чоловікової відсутності, і його раптовій появі не зраділа. Не знають, як сприймати батька, що звалився, наче сніг на голову, і дорослі діти. Вони не приховують подиву, адже від матері чули героїчну історію про його загибель у битві за врожай на цілинних просторах. «Це великий казкар Ганс Кристіан Андерсен! Наберіться терпіння — він іще себе покаже!» — пророкує Тетяна.
У тому, що вона не помилилася, незабаром переконалися не тільки члени цієї родини, а й найближчі родичі, друзі. Микола підтвердив репутацію неперевершеного фантазера, вигадуючи щоразу нові версії як свого минулого, так і теперішнього життя. Проте чи найфальшивіший він серед тих, кого бачимо на сцені?
Це питання постає і дедалі актуалізується. Поява неочікуваного гостя спонукає багато таємних речей стати явними. І ось уже не такими беззастережними виявляються відданість Тетяні найближчих подруг та навіть рідної сестри. Під великий знак запитання ставляться всі ті клятви у вірності, що звучали за святковим столом.
Актори розігрують цілий каскад комічних сцен, що характеризують героїв з різних боків. Глядач під час вистави не втомлюється сміятися, і той сміх аж ніяк не бездумний. Бо і в нашому житті навряд чи варто сприймати всерйоз потоки словесного єлею, які виливають на нас у дні народжень...
Емоційним центром вистави виступає Микола Міщенко — невтомний генератор ідей і вигадок, засумувати з ним просто неможливо. «Чоловік має бути імпровізатором власного життя!» — вважає він і послідовно дотримується цього принципу. Роль авантюристичної людини, яка легко йде стежинами життя, блискуче виконує актор Михайло Кукуюк. Його гра наповнює виставу ігровою стихією, і вже нічого не сприймається без посмішки. Як і в попередній своїй успішній роботі — ролі Альберта у спектаклі «Вася має подзвонити», Михайло Кукуюк — дивовижно органічний, дотепний, здатний до імпровізації.
Його дружину Тетяну грає Оксана Архангельська. Вона створює образ жінки, яка перебуває в пошуку того чоловіка, поряд із яким вона б почувалася захищеною. Але ж сильні плечі, на котрі можна обіпертися,— велика рідкість...
Цікаво виписані та втілені й ролі другого плану. Сестра головної героїні (Анастасія Баша) — тип мрійниці. Вона готова кинутися на груди вічному шукачеві пригод Миколі тільки за те, що на грудях цих... росте пишне волосся, а це для неї — ідеал чоловічої вроди. Та обставина, що предмет її симпатій є чоловіком близької людини, героїню аніскільки не хвилює.
У ролі чоловіка сестри, Едуарда, заслужений артист Росії Петро Миронов. Його персонаж — наївний інтелігент, який щиро вірить оповідкам новоприбульця. Він до останньої миті нічого не підозрює, а дізнавшись про фатальну закоханість дружини, довго не може прийти до тями.
Майже до останніх рядків матеріалу тримаю інтригу — а хто ж автор п'єси та режисер-постановник вистави? У цих двох якостях виступив Ілля Ноябрьов — відомий телеведучий, сценарист, режисер, продюсер. У 2009 році на екран (щоправда, не український, а російський) вийшов фільм «Повернення блудного батька», знятий за однойменною п'єсою. У ньому зіграли актори двох країн, зокрема Ольга Сумська, Олеся Жураковська, Анатолій Кузнецов (той самий легендарний «товариш Сухов»).
Ілля Ноябрьов віддає перевагу театральному варіантові: «Фільм усе-таки реалістичніший, а у виставі є більше можливостей для гротеску, оскільки це театр». На запитання, як трактує автор образ головного героя, Ілля Якович відповів: «Миколі Міщенку симпатизує та частина публіки, яка вважає, що чоловік має бути таким. Насправді він нічого крамольного не зробив, просто став каталізатором, що виявив негативні риси вдачі героїв, які на початку п'єси видавалися дуже правильними та праведними».
Отож недаремно цей «каталізатор» зникає наприкінці. Автор подає його образ як сон, марево.
Особливу, дещо ностальгійну атмосферу вистави створює музичне оформлення (його здійснив Олександр Курій). Під час сценічної дії й антракту лунають найулюбленіші пісні 1970-х років (саме тоді відбуваються сюжетні перипетії). Атрибути того часу бачимо і в сценографії (художник-постановник — Олег Луньов). Старі меблі, номери газет «Труд», «Известия», позивні «Пионерской зорьки», «С добрым утром!» та інших передач тодішнього Всесоюзного радіо воскрешають чимало спогадів — не тільки про подвійні стандарти людської поведінки (їх і сьогодні вдосталь), а й про ті речі, що назавжди увійшли до архіву душі.
Тетяна КРОП
також у паперовій версії читайте:
- ЖИТТЯ І «СМЕРТОНЬКА» — ПОРУЧ
- УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ ВИМАГАЮТЬ БОЙКОТУВАТИ МІНСЬКУ КНИЖКОВУ ВИСТАВКУ
- ТИЖДЕНЬ КІНОКЛАСИКИ
назад »»»