ЖИТТЯ БЕЗ ПІЛЬГ— ЧИ МОЖЛИВО ЦЕ?
Протягом останніх років питання реформування системи пільг дискутується досить гостро. Державний бюджет України значною мірою спрямований на фінансування різних пільг, гарантій, компенсацій (на ці потреби в різних формах витрачають майже третину бюджету).
Пережиток чи соціальна гарантія
Держава намагається поступово реформувати систему пільг. Нині впроваджується Стратегія упорядкування системи надання пільг окремим категоріям громадян до 2012 року, затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів у 2009-му. У документі підраховано: право на пільги мають 18 млн осіб — понад третина населення України. Нараховується більш ніж 600 категорій пільговиків, а право на отримання пільг регламентують майже 50 законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів.
Між тим установлення пільг особам за професійною (службовою) ознакою — спірне питання. Багато науковців, експертів і представників влади, дотичних до реформування цієї системи, погоджується, що ці пільги слід скасувати або переглянути і суттєво обмежити через те, що вони є пережитком радянської системи. Проте відмовлятися від пільг потрібно обережно, адже можна наразитися на опір тих, хто ними користується. Це, зокрема, військовослужбовці, працівники міліції, пожежної охорони, працівники сфери охорони здоров'я, культури та освіти, котрі працювали в сільській місцевості, народні депутати України, працівники судів, прокуратури, особи, які працювали у шкідливих умовах виробництва (наприклад гірники). Як пояснюють розробники Стратегії, надання їм пільг зумовлене специфікою їх службової діяльності й є додатковою соціальною гарантією через особливі умови праці та підвищений ризик.
До речі, серед шляхів реалізації Стратегії зазначено скорочення переліку категорій отримувачів пільг за професійною ознакою за умови адекватного підвищення рівня їхніх доходів, а також запровадження класифікації пільг залежно від їх соціального призначення — як визнання заслуг перед Батьківщиною, соціальної підтримки для забезпечення достатнього життєвого рівня найменш захищених верств населення чи додаткової гарантії у зв'язку з особливими умовами праці. Серед завдань Стратегії варто виділити посилення адресного підходу. Таким чином необхідність скасування пільг за професійною ознакою схвалено владою, готують відповідні заходи щодо його запровадження.
Проте зазначимо, що законодавець не поспішає скасовувати більшість пільг, тобто «рубати з плеча», адже це неприйнятне політичне рішення, яке позбавить владу підтримки більш як третини потенційних виборців. Тому яку б політичну силу влада не представляла, вона не поспішає реально запроваджувати реформу системи пільг, натомість поступово впроваджує нові. Наприклад, останніми роками було ухвалено Закон «Про підвищення престижності шахтарської праці».
Альтернатива— адресна допомога
Нині триває обговорення пенсійної реформи. У винесеному законопроекті надалі передбачено пільгові умови виходу на заслужений відпочинок або особливі умови щодо порядку та розміру виплати пенсій багатьом категоріям громадян, пенсії яким призначено відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про судоустрій і статус суддів», постанови Верховної Ради «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України». Цей перелік можна продовжити.
Варто зазначити, що у Стратегії прямо зазначено: одним із її основних завдань є надання пільг, компенсацій і гарантій лише найменш захищеним верствам населення та особам, які мають заслуги перед Батьківщиною. Це прогресивний підхід, водночас надання пільг залишається, а таку категорію як найменш захищені верстви населення може бути розтлумачено широко, бо це оціночне поняття і залежно від ситуації його можна розуміти по-різному. До малозахищених можна віднести і тих, хто має невеликі доходи, населення сільських районів, інвалідів тощо.
У Стратегії передбачено, що пільги належить надавати особам, для яких вони — форма соціальної підтримки, спрямованої на забезпечення достатнього життєвого рівня, за умови, що дохід таких осіб не перевищує встановленої величини, або додаткова гарантія через особливі умови праці.
Отож держава замість того, щоб долати (хай навіть і поступово) причини, які зумовлюють наявність малозахищених верств населення, намагається піти, на перший погляд, найлегшим шляхом — надати пільги різним категоріям громадян, зазначивши, що саме ці категорії їх потребують, і вважати, що проблему вирішено. Натомість необхідні зміни, за допомогою яких малозабезпечені та соціально ізольовані громадяни можуть отримати доступ до правових послуг для захисту їхніх інтересів, зміни, які дадуть змогу малозахищеним верствам вийти з цієї категорії та піднятися вище, поліпшити свій добробут і не потребувати пільг, які їм надає держава як своєрідне відступне.
Не слід обминати і такий аспект: пільга (за умови її збереження) повинна мати адресне, індивідуальне застосування — це загальноприйнятий підхід, натомість члени сім'ї «пільговика» не завжди є тими, хто потребує такої підтримки.
Конституційний Суд України займає таку позицію: пільги, компенсації, гарантії слугують певною соціальною допомогою, підтримкою, додатком до основних джерел існування і спрямовані на реалізацію конституційного права кожного громадянина на достатній життєвий рівень для себе і своєї родини, що включає достатнє харчування, одяг, житло (ст. 48 Конституції). КС також наголошує: для утвердження і забезпечення прав і свобод громадян держава окремими законами встановила певні соціальні пільги, компенсації й гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист. Водночас багато пільг, установлених законами «Про міліцію», «Про прокуратуру» тощо, є гарантіями забезпечення професійної діяльності деяких категорій громадян і ефективного функціонування відповідних органів.
Така позиція Конституційного Суду зумовлена необхідністю захисту в сучасних умовах інтересів багатьох громадян, які, позбувшись пільг, не отримають від держави нічого взамін і перебуватимуть за межею бідності.
Тому держава насамперед повинна вживати заходи для поступового реформування системи пільг, заміни їх на адресну допомогу чи інший адресний підхід.
Однак пільги і надалі розглядають як елемент конституційного права на соціальний захист, тому що інших форм, які б могли ефективно гарантувати громадянам належний життєвий рівень, поки що немає.
Леонід ТАРАСЕНКО, Центр громадської адвокатури
також у паперовій версії читайте:
- ЗАКОНИ ПИСАТИМУТЬ УСІМ МИРОМ
- ЗАПИТУВАЛИ — ВІДПОВІДАЄМО
назад »»»