ФАЛЬСТАРТ АНТИКОРУПЦІЙНОГО ПАКЕТА
Протягом останніх тижнів офіційні звіти прес-служб правоохоронних відомств рясніють повідомленнями про затримання хабарників. Ось лише кілька характерних прикладів викриття корупції, причому не де-небудь, а серед правоохоронців.
Службою безпеки України під час одержання чергової частини хабара (дві тисячі доларів США) затримано старшого слідчого прокуратури одного з районів міста Кривий Ріг Дніпропетровської області. Зловмисник систематично отримував гроші від громадян за ухвалення рішення про непритягнення їх до кримінальної відповідальності.
В Івано-Франківській області до кримінальної відповідальності притягнуто начальника одного з районних відділів УМВС, який одержав дві тисячі гривень від приватного підприємця за погодження заяви про нічний режим роботи молодіжно-розважальному закладу.
На Сумщині на хабарництві попався оперуповноважений відділу карного розшуку Сумського міського управління внутрішніх справ, який вимагав 18 тисяч гривень від місцевої жительки за те, що звільнить її сина, затриманого за хуліганство.
У Черкаській області за хабар — п'ять тисяч гривень — спіймано заступника начальника одного з відділів міліції. Деталі скоєного ним злочину не розголошують, але місцеві засоби масової інформації розповідають про те, що зловмисник у змові зі знайомою молодою жінкою легкої поведінки налагодив бізнес на уявних «зґвалтуваннях». Вона зваблювала чоловіків, а він потім вимагав від них гроші за те, що не дасть ходу заяві про вчинену ними «наругу».
Подібну принциповість у наведенні законності й порядку в країні можна лише вітати, якби не одна обставина: все це відбувається на тлі того, що тихо «сконав» пакет антикорупційних законів, котрий мали запровадити ще рік тому.
Спочатку термін набрання ним чинності відклали на чотири місяці, влаштувавши чиновникам такі собі «антикорупційні канікули». Для того, мовляв, щоб люди могли призвичаїтися до того, як їм тепер жити і працювати в нових умовах. Потім перехідний період продовжили до 1 січня 2011 р. А за декаду до Нового року його взагалі відправили на «смітник історії» як такий, що не відповідає Конституції й порушує права і свободи людини та громадянина.
Ураховуючи те, що ніколи в новітній історії України не було такої злагоди між Президентом, урядом і парламентом, можна припускати, що нині чинна влада руками народних депутатів усунула зі свого шляху незручний для неї нормативний акт і тепер, демонструючи активність правоохоронних органів, показує, що нічого страшного не сталося: бачите, мовляв, закон скасовано, а боротьба з корупцією посилилася. То чи варто за ним шкодувати?
Шкодувати, відверто кажучи, справді немає за чим. Цей закон ми неодноразово аналізували у своїх попередніх публікаціях, тому, не заглиблюючись у деталі, зауважимо, що каральна його складова не варта виїденого яйця. Бо у нині чинному Кримінальному кодексі України міститься вичерпний перелік посадових злочинів (перевищення влади, зловживання нею, хабарництво, привласнення майна), за які передбачено суворе покарання. А запровадження якихось проміжних варіантів сприятиме не посиленню відповідальності, а навпаки, створенню різних схем для її уникнення.
Набагато цікавішим у законі був профілактичний блок, який передбачав запровадження відкритої й прозорої системи декларування доходів і витрат чиновників. Причому не лише їх самих, а й деяких категорій їхніх родичів. Автори законопроекту нічого оригінального видумувати не стали, а списали статті із зарубіжних зразків, тому вийшло якесь неоковирне опудало, якому важко знайти застосування в наших умовах.
Найперше де взяти дієвий механізм перевірки правдивості викладених відомостей? В Україні, здавалося б, є потужний апарат фіскальних органів, але це не заважає спритникам писати у податкових чи митних деклараціях висмоктану з пальця нісенітницю. І нічого, проходить. Ще й відшкодування з бюджету іноді вдається отримати. Це притому, що інспектори обох відомств за два десятиліття мали б собаку з'їсти на цих питаннях.
Зрозуміло, що у випадку повального декларування усіх чиновників і їхніх родичів ретельну перевірку може бути застосовано не системним, а лише точковим методом. Тобто використати проти політичних супротивників або конкурентів.
До речі, точковий метод може бути надзвичайно дошкульним. Пам'ятаєте, у 2005 році 18-літній син одного високопоставленого посадовця спіймався на тому, що його витрати значно переважали доходи, які сім'я могла отримати в законний спосіб. Розгорівся скандал, і коли відмовчуватися далі вже було неетично, хлопець зважився дати інтерв'ю. Його пояснення справляли жалюгідне враження: «Чия квартира? Не моя — друг дав пожити. Чия машина? Не моя — друг дав покататися. Чий телефон? Не мій — друг дав подзвонити». Зазначимо, що ці факти вилізли на світ божий без участі державних контрольних органів. Інформацію оприлюднили журналісти, котрі отримали конфіденційну «наводку» від людей з числа знайомих юнака.
Напевно, зважаючи, що інформація, яку отримають контрольні органи, швидко може стати відома журналістам, представники провладних фракцій проголосували, щоб утратив чинність закон, котрий дозволяв копирсатися в білизні їхніх родичів.
Утім, аргументи про те, що цей акт порушував права і свободи людини, теж варті уваги. Уявіть, коли якийсь чиновник, отримуючи незаконні доходи, конвертує їх у нерухомість, котру переоформлює на тещу, то тут, певна річ, її витрати мають бути пронизані прожектором громадської уваги. А коли вони вже десять років між собою не розмовляють і бажанням бачити одне одного не горять? З якої тоді радості літня жінка мусить звітувати, скільки кілограмів картоплі вона придбала з рук у місцях несанкціонованої стихійної торгівлі?
Задекларована у законі практика, із суто технічного погляду, цілком виправдана для розвинутих країн, де люди переважно отоварюються у великих універсальних магазинах за допомогою кредитних карток. У цьому випадку інформація про кожну покупку автоматично надходить до електронної бази даних фінансово-податкового органу, а тому фіскалам значно простіше відстежити витрати об'єкта своєї уваги.
У наших умовах публічний контроль за способом життя посадових осіб може стимулювати цькування, переслідування і зайвий важіль тиску на незгодних із «генеральною лінією». Тому нехай цей закон почекає свого часу. Щоправда, на заміну йому готують альтернативний проект про засади запобігання і протидії корупції в Україні, зареєстрований під номером 7487, але його зміст — тема для іншої розмови.
Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:
- ІМІТАЦІЯ НЕ ВДАЛАСЯ
- ХРОНІКА ПРИГОД
назад »»»