ПЕЧЕРИ УКРАЇНИ І ЕКОТУРИЗМ
Світова практика збереження геолого-геоморфологічних об'єктів свідчить: найчастіше вони представлені невеликими за площею природно-заповідними територіями на зразок пам'яток природи, заказників. Найчастіше заповідними геоморфологічними об'єктами є скелі, печери, каньйони, горби-останці, вулканічні та льодовикові форми, тобто геологічні пам'ятки природи.
Їм також властиві історико-культурна, естетична, освітньо-пізнавальна, рекреаційна (спортивно-туристична) цінності. Так, естетичний аспект цих об'єктів зумовлений їхньою привабливістю (атрактивністю), екзотичністю (незвичністю), мальовничістю, монументальністю, а також морфологією (зовнішнім виглядом) форми рельєфу.
Для території України, що вирізняється значною різноманітністю морфогенетичних типів рельєфу, його збереження для науково-пізнавальних і естетико-рекреаційних цілей актуальне. Приміром, цікавою в геоморфологічному плані є Подільська височина з такими її морфоструктурами, як Товтровий кряж — палеогеографічне утворення і структурно-літологічний феномен, каньйон річки Дністра з серією терас та численними геологічними відслоненнями палеозойських і мезозойських порід і, звичайно, підземний гіпсовий карст Придністров'я (з найдовшими печерами).
За особливостями геолого-геоморфологічної будови, як першооснови розвитку карстових процесів, найширше представлено карстові, а також рукотворні печери в Гірському Криму та Українських Карпатах, зокрема на їх природно-заповідних територіях.
Вивчення особливостей процесів карстоутворення, форм карстової морфоскульптури входить до сфери науки спелеології (від давньогрецького «спелеон» — печера). Термін «спелеологія» вперше запропонував 1890 року французький археолог Еміль Рів'єр, у широкий вжиток він увійшов завдяки відомому дослідникові печер Едуардові Мартелю.
Печери ще від первісних часів були об'єктами практичного інтересу людини. У різний історичний час вони були житлом (давні часи), схованками (середньовіччя), сакральним місцем (як печерні монастирі) тощо. Нині вони все інтенсивніше використовуються для лікування та оздоровлення. Проте найбільший інтерес підземні печери почали викликати як пізнавальний об'єкт під час відвідування їх туристами.
Різниця суттєва
Що відрізняє спелеотуриста від «пересічного» мандрівника? Це розумна, добра, енергійна і головне — мужня вольова людина, котра дотримується суворих правил поведінки у природній екосистемі (печері), значно жорсткіших, ніж на звичайних туристичних маршрутах. Тобто спелеотурист — зразковий екотурист.
За нашим визначенням, до екотуризму входять усі види стійкого природно орієнтованого туризму (а також спелеотуризм), до кола інтересів якого входить збереження природного довкілля (зокрема заповідних ландшафтів), формування інтелектуально-гуманістичного світобачення, налагодження гуманних стосунків із місцевим населенням і органами самоврядування, поліпшення фінансово-економічного стану регіонів.
Цілі екотуризму найефективніше і повно реалізуються на територіях природно-заповідного фонду (ПЗФ), зокрема національних природних і регіональних ландшафтних парків, біосферних заповідників, у межах яких зосереджено значну кількість відвідуваних екотуристами карстових печер.
Постановою Кабінету Міністрів України (2000 р.) «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися бюджетними установами природно-заповідного фонду» (зі змінами від 2003 р.) визначено послуги, пов'язані із забезпеченням провадження рекреаційної діяльності на території установ ПЗФ. До одного з видів такої діяльності належать екскурсії до карстових печер.
В Українських Карпатах з-поміж природно-заповідних територій Івано-Франківської області найпопулярнішою серед туристів є комплексна пам'ятка природи загальнодержавного значення «Скелі Довбуша» в урочищі Заломи серед букових лісів (Поляницьке лісництво) поблизу с. Бубнище Болехівської міської ради. У велетенських брилах заввишки до 30–40 м видовбано три рукотворні печери, в яких бував Олекса Довбуш.
У Закарпатській області на території Лужансько-Угольської ділянки Карпатського біосферного заповідника (КБЗ) у смузі ландшафтів, де на поверхню виходять рифові вапняки мезозойського часу, розташовано оригінальні карстові печери «Чур», «Дружба», «Гребінь» (ур. Гребінь, або Середній Камінь, 750 м над рівнем моря), «Молочний камінь». Печера «Дружба» (історична назва «Романія») загальною протяжністю понад кілометр є найбільшою в Українських Карпатах.
«Молочний камінь» — печера дворівнева, з двома ходами, які розділяються відразу після входу. Вхідний отвір у печеру широкий і прямокутний, зорієнтований на південь. Східний хід веде до зали розміром 10 на 15 м і висотою до 15 м. Загальна довжина печерних лабіринтів — 92 м. Печера знаходиться в однойменному урочищі на висоті 830 м (над рівнем моря).
На території КБЗ маємо цікавий артефакт — Карстовий міст (800 м над рівнем моря) — унікальна природна арка, що утворилася внаслідок карстових процесів, як вважає наука, ще на морському дні. Її оригінальність привертала увагу людей з давніх-давен.
Дві геологічні пам'ятки є у межах Кузійського масиву КБЗ — доломітові штольні. Їх залишили по собі науковці, які в 60-х роках тут проводили геологорозвідувальні роботи. З цими рукотворними підземними галереями тісно пов'язана різноманітна фауна рукокрилих. Тут десять видів кажанів (із 25 в Україні), з яких шість належать до рідкісних.
Біля с. Мала Уголька (неподалік височини Погар) розташована карстова печера з прозорими стінами, вкритими молочно-білим кальцитом із зеленкуватими натічними утворами, що нагадують казкові кам'яні квіти.
Біля самого Чорного моря
Кримські гори тягнуться на 150 км від мису Херсонес на заході до мису Іллі на сході (від Севастополя до Феодосії). Орографічно тут чітко вирізняються три гірські пасма: Головне, Внутрішнє і Зовнішнє (з поздовжніми зниженнями між ними). Кожне з гірських пасом становить куесту (з іспанської — «косогір») із асиметричними схилами: південні — круті, північні — похилі.
Західна і центральна частини Головного пасма становлять майже суцільний ланцюг столових масивів, плоскі й майже безлісі вершини яких називаються «яйлами» («джайляу» — в Середній Азії, Азербайджані): Байдарська, Ай-Петринська (гора Беденекир, 1320 м), Ялтинська (гора Лапата, 1406 м), Нікітська, Гурзуфська, Бабуган-яйла з найвищою вершиною Гірського Криму — г. Роман-Кош (1545 м), Чатирдаг, або Шатер-Гора (гора Еклізі-Бурун, 1525 м), Демерджі-яйла, Довгоруківська, Карабі-яйла.
На північному схилі Головного пасма утворилися глибокі ущелини (каньйони). Найвідоміший з них Великий каньйон Криму — грандіозна вузька ущелина завдовжки три кілометри і завглибшки 350 м. У найвужчих місцях (до 3–5 м) навіть від підвищеного голосу може бути каменепад. Поширення карстових явищ на яйлах зумовлює майже повну відсутність джерел питної води та поверхневих водотоків.
У Гірському Криму з численних карстових печер (зокрема на яйлі Чатирдаг) для відвідування екотуристами обладнано чотири: «Мармурова» та «Еміне Баір Хосар» на території Кримського природного заповідника, «Трьохглазка» на території Ялтинського гірсько-лісового природного заповідника і «Кизил-Коба», яка є пам'яткою природи загальнодержавного значення.
Із відомих (але не обладнаних для відвідування) печер Ялтинського гірсько-лісового природного заповідника можна назвати: в Оползнівському лісництві — «Жемчужна», «Медова», «Дружба», «Висяча»; в Алупкинському — «Місхорська»; у Лівадійському — «Ставрікайська», «Каскадна», «Географічна»; у Гурзуфському лісництві — «Іограф».
У межах ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Байдарський» знаходиться карстова печера «Скельська», яку може бути використано в рекреаційних і культурно-пізнавальних цілях.
Рівнинна частина України (південний захід Східно-Європейської рівнини) становить 95 відсотків її площі. Найбільше закарстовані північно-західні (Волинське Полісся, Шацьке Поозер'я), північно-східні (Новгород-Сіверське Полісся) землі, а також, як зазначалося, Тернопільське Придністров'я і частково Донецький кряж, район м. Одеси.
Від краю до краю
Територія Тернопільської області (південна частина) на фізико-географічній карті густо позначена сіткою карстових печер. У межах природного заповідника «Медобори» знаходиться печера «Перлина» (Краснянське лісництво, с. Крутилів Гусятинського району). Печера утворилась у товщі неогенових вапняків Товтрової гряди, вертикально-горизонтальна її протяжність — 200 м.
До об'єктів ПЗФ загальнодержавного значення у межах області належать печери на території Борщівського району. Біля с. Королівка, у межах Наддністрянського лісництва, знаходиться найбільша у світі гіпсова печера «Оптимістична». Протяжність її лабіринтів — близько 210 км.
«Озерна» («Голубі озера») — одна з найбільших у світі гіпсова печера, що має протяжність лабіринтів приблизно 116 км, із підземними озерами. Знаходиться біля с. Стрілківці, серед полів. Складається з двох груп ходів: «Ближніх» і «Дальніх». У «Ближні» допускають групи досвідчених екотуристів. «Дальні» закрито для спелеологів-аматорів через важку доступність.
Гіпсову печеру «Кришталева» облаштовано для відвідування екотуристами. Протяжність її лабіринтів — близько 23 км. Вона знаходиться біля с. Кривче, у лівому схилі долини річки Циганка. Печера практично суха, у ній не потрібне спеціальне спорядження. Вона легка при проходженні, перспективна для оздоровлення та рекреації (екотуризму).
Печеру «Вертеба» відкрито ще в 1876 р. Протяжність її лабіринтів — дев'ять кілометрів. Знаходиться на відстані двох кілометрів на пн.-зх. від с. Більче-Золоте. За кількістю і багатством знахідок матеріальної культури різних епох «Вертеба» не має рівних на Поділлі. Загалом печера важка для проходження, сюди допускають лише досвідчені групи спелеологів. Печера «Ювілейна» — на околиці с. Сапогів, протяжність її гіпсових лабіринтів 1,5 км.
У Чортківському районі, поблизу с. Залісся (верхня тераса правого схилу потічка Млинки) розташована печера «Млинки». За багатством форм кристалів їй не має рівних. Це одна з найкрасивіших в Україні карстових печер. Протяжність лабіринтів становить 28 км.
На Львівщині, у селі Страдч (недалеко від м. Львова), у тортонських пісковиках знаходиться «Страдчанська» печера, що є комплексною пам'яткою природи місцевого значення (площа до 30 га). У печері знаходиться монастир із церквою Божої Матері. На Страдецькій горі стоїть мурована церква Успіння Богородиці — взірець галицької архітектури кінця XIII ст. Окрім неї, в межах області розміщено ще чотири печери — геологічні пам'ятки природи місцевого значення, зокрема «Медова печера» на східній околиці м. Львова (відома з ХІІІ ст.), «Скеля з трьома печерами» на території Бориницького лісництва Стрийського держлісгоспу (площа 51 га), «Печера «Писана криниця» на території Волосянського і «Печера» на території Сможанського лісництв Славського держлісгоспу.
У межах Хмельницької області відомо дві печери: геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення «Атлантида» площею 10,0 га і геологічна пам'ятка природи місцевого значення «Малишка-Киянка» площею 1,0 га. Відвідування печер можливе лише за умови розробки відповідних проектів і проведення робіт із облаштування туристичних маршрутів. На цей час печери перебувають в аварійному стані, їхнє відвідування заборонено.
Карстова печера «Атлантида» — одна з наймальовничіших печер України, відкрита у 1969 р. Вона розміщена у схилі мальовничої долини річки Збруч біля села Завалля Кам'янець-Подільського району. Може розглядатися як перспективний об'єкт екотуризму.
У межах регіонального ландшафтного парку «Диканський» Полтавської області, неподалік ботанічної пам'ятки природи загальнодержавного значення «Парасоцький ліс» (Диканське лісомисливське господарство) знаходяться печери, які були викопані ще в XVIII ст. ченцями. Одну з них туристи можуть відвідувати за умови її відповідного облаштування.
У м. Чернігові на території парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Болдина гора» розміщено Антонієві печери, які разом із парком входять до складу Національного історико-архітектурного заповідника «Чернігів Стародавній». Антонієві печери — унікальний підземний архітектурно-просторовий комплекс, який складається з системи галерей, окремих споруд і приміщень, розміщених чотирма ярусами в одному з пагорбів Болдиних гір. Печери відкрито для відвідування з максимальною кількістю — 250 осіб на добу.
На території природно-заповідного фонду Сумської області, у межах заказника місцевого значення «Монастирський ліс», на східних схилах гори Чудної в Путивльському районі, знаходиться комплекс печер. Тут лабіринти складаються з ходів, келій монахів, поховальних ніш, які частково досліджені й відкриті для відвідування екотуристами. У печерному комплексі є підземна церква Преподобних Антонія і Феодосія Печерських. Раз на рік у церкві проводять богослужіння. Відвідати печери можна тільки з екскурсоводом.
В Одеській області на території природно-заповідного фонду знаходиться геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення «Одеські катакомби», які використовуються у наукових і навчальних цілях.
На території Донецької області у складі природно-заповідного фонду налічується п'ять карстових печер — геологічних пам'яток природи місцевого значення. Вапнякова печера у Новоазовському районі неподалік с. Гусельщикове має довжину 200–300 м і може використовуватися в рекреаційних і науково-дослідних цілях. Дві подібні печери — у Старобешівському районі поблизу села Стила, одна — у скелях правого берега р. Суха Волноваха. Печеру «Трипільську» в Артемівському районі біля селища Володимирівка сформовано у гіпсах.
У Харківській області на території старовинного парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Краснокутський» (заснованого у 80–90-х роках ХVІІІ ст.) відомі печери і підвали як залишки Петропавлівського монастиря ХVІІ ст.
На Буковині найбільш закарстовані території Заставнівського та Новоселицького районів. У Новоселицькому районі, біля с. Подвірне, що на кордоні з Молдовою, міститься триповерхова сталактитова печера «Попелюшка» (за довжиною — восьме місце у світі) — геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення (площа 21 га). Другу (теж геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення) печеру «Буковин(к)а» (триповерховий лабіринт) маємо біля села Стальнівці.
Дві геологічні пам'ятки природи загальнодержавного значення — печери «Піонерка» (унікальний триповерховий лабіринт виняткової краси!) і «Баламутівська», або «Довгий яр» (знаскельними малюнками первісної людини, XI тисячоліття до Р.Х.) знаходяться поблизу сіл Погорілівка (урочище Довгий яр) і Баламутівка Заставнівського району.
Для науково-пізнавального спелеоекотуризму на території Національного природного парку «Вижницький» особливий інтерес становлять унікальні геоморфологічні пам'ятки природи — печера «Довбуша» у гребеневій частині пасма Берізка та десятиметровий кам'яний міст у системі Протятого каміння.
Володимир ГЕТЬМАН
також у паперовій версії читайте:
назад »»»