ЦІНА«ЧОРНОГО ЗОЛОТА»
Як відомо, Україна багата на вугілля. Його поклади переважно зосереджені у Донецькому, Львівсько-Волинському антрацитових басейнах і Дніпровському буровугільному. Причому найбільші родовища знаходяться у Донецькій, Луганській та Дніпропетровській областях (до 95%). На діючих шахтах запас вугілля сягає 8,7 млрд т (6,5 млрд т промислового), 54% якого є енергетичним. Однак при видобутку майже 15% вугілля втрачається через складні гірничо-геологічні умови та недосконалий технологічний рівень видобутку.
За оцінками вітчизняних експертів, вугілля на діючих шахтах має вистачити на 40–90 років. Середня глибина українських копалень сягає 700 м, а деяких шахт — 1000–1400 м (20%). Крім того, вугільні пласти тонкі (1,2 м у 85%) і часто дуже круті. Це ускладнює видобуток і погіршує умови праці, а також збільшує собівартість «чорного золота». Прогнозований загальний запас вугілля становить 117,5 млрд т, а розвідані запаси (де видобуток прибутковий) — 56,7 млрд т.
Проте оцінка Всесвітньої енергетичної ради (ВЕР) значно відрізняється — 52 млрд т загальні запаси та 34,2 — розвідані. Якщо брати до уваги офіційні дані уряду, то при видобутку вугілля 80 млн т на рік розвіданих запасів вистачить на 700 років, за даними ВЕР,— на 430 років.
Експерти зазначають, що українська вугільна промисловість вже не відіграє тієї ролі, яка була в неї за радянських часів. Так, з 1945 до 1970 рр. видобуток вугілля в Україні був одним із найбільших у світі. Відтоді вугільний сектор почав занепадати через збільшення глибини видобутку вугілля на шахтах, що вплинуло на зростання собівартості, а також у результаті інтенсивного розвитку вугільної промисловості в Росії. З 1991 р. видобуток вугілля знизився на 57,8 млн т (42%), у 2008-му був 77,8 млн т. Тож і кількість вугледобувних підприємств скоротилась. Якщо у 1981 році в Україні було 283 діючі шахти, то зараз лише 167.
Якість українського вугілля низька і продовжує знижуватися через виснаження вугільних пластів. Уміст золи у видобутому вугіллі для внутрішнього користування збільшився з 29,8% у 1991 році до 37,9% у 2008-му. А в експортному вугіллі зріс з 18,3 до 25,5%. Водночас уміст сірки дуже високий (у середньому 2,5%). Тому необхідно проводити попередню обробку вугілля для поліпшення його якості. Це значно знижує конкурентну здатність українського вугілля на міжнародному ринку.
Вугілля найбільше використовується на теплових електростанціях — 27,4 млн т (46%) і у коксохімічній промисловості — 17 млн т (28,5%). А також у комунальному господарстві — 2 млн т, та шахтами для власних потреб — 1,6 млн т (22%). Починаючи з 1991 року, Україна поступово перетворилася з експортера вугілля на імпортера, що пов'язано зі зниженням якості вугілля (збільшенням умісту сірки). Нині держава змушена імпортувати «чорне золото» через недостатній обсяг видобутку вугілля газової групи (для потреб ТЕС) і коксівного (для металургійної промисловості) та низьку його якість (високий вміст сірки). Основними постачальниками є Росія (майже 97%) і Казахстан. У 2005 році в Україну було завезено 7,7 млн т, водночас як експорт становить лише 5 млн т. В Енергетичній стратегії заплановано збільшення імпорту здебільшого коксівного вугілля до 14,6 млн т до 2030 року і припинення експорту.
Доприватизуємо
Хоча останніми роками поступово відбувається зміна форми власності на вугледобувних підприємствах, процеси роздержавлення проходять надто повільно через низьку інвестиційну привабливість та непослідовну державну політику. Зі 167 підприємств вугільної промисловості більшість (93%) перебуває у державній власності. Так, 122, або 73% загальної кількості діючих шахт є державними, двадцять підприємств належать акціонерним товариствам зі 100% акцій у державній власності. Акціонерним товариствам зі змішаним типом власності належить десять шахт (ВАТ «Шахта» «Комсомолець Донбасу» та дев'ять шахт ВАТ «Краснодонвугілля»). У приватній власності 11 підприємств, які переважно є шахтами коксівного вугілля (ВАТ «ВК» шахта «Красноармійська-Західна» № 1», десять шахт ВАТ «Павлоградвугілля»). Крім того, кілька підприємств орендуються (ОП «Шахта ім. О. Ф. Засядька» та розрізи «Морозівський», «Констянтинівський», «Протополівський»). Хоча у 2005 році лише сім шахт були у приватній власності, вони видобували 40% річного видобутку вугілля у країні. Нині уряд має намір продовжити приватизацію державних вуглевидобувних підприємств, оскільки приватні шахти працюють ефективніше навіть у складних гірничо-геологічних умовах.
Чи продуктивна праця?
У результаті зниження видобутку вугілля і закриття шахт кількість працівників у галузі значно скоротилася. Якщо у 1991 році до роботи у галузі було залучено 870 тис. працівників, а безпосередньо до видобутку вугілля — 511 тис., то в 2008-му — 230 і 160 тис. Хоча продуктивність праці зросла з 22,1% у 1991-му до 29,4% у 2008-му, цей показник набагато нижчий за середньосвітовий. Приміром, середня продуктивність праці у Польщі удвічі вища, у Західній Європі — у п'ять разів, а в США — у двадцять.
Однак, як зауважують аналітики, продуктивність праці залежить від багатьох чинників. Зокрема, від типу власності й території розташування. Так, у Донецькій області один працівник у середньому видобуває майже тонну вугілля на місяць, водночас як на шахті «Красноармійська-Західна» продуктивність праці була 95 т на місяць. 2008 року цей показник для державних шахт був на рівні 23,3 т, а для приватних — 57 т.
Шахтний фонд України — найстаріший серед країн СНД (середній вік копалень — 40 років). Причому за останні 20 років реконструкції не було проведено більш ніж на 96% шахт, дві третини шахтного устаткування відпрацювало свій термін експлуатації й потребує заміни. Внаслідок повільної реконструкції вугільного сектора видобувати вугілля продовжать дрібні збиткові шахти. Середньорічний видобуток однієї копальні менш ніж 800 тис. т є низьким показником порівняно з сусідніми країнами.
Складні гірничошахтні умови та зношеність шахтного фонду зумовили високий рівень аварійності й виробничих травм на вітчизняних шахтах. У 2008 році серйозна аварія сталася на шахті ім. Карла Маркса в Єнакієвому, що забрала життя одного гірника, а 12 зникли безвісти. На шахті «Краснолиманська» загинуло 11 гірників. Загалом протягом 2008 року лише на державних шахтах сталося 43 аварії й 17 аварійних ситуацій. Як свідчать дані Держкомітету з промислової безпеки, вугільна галузь— найнебезпечніша серед інших виробничих секторів економіки. Нещасні випадки становлять 15,6% загальної кількості смертельних випадків з-поміж усіх галузей суспільного виробництва. Тож виходить, що кожна шоста загибла на виробництві людина — шахтар. Протягом останніх десяти років на шахтах загинуло понад три тисячі робітників. Щороку кілька тисяч гірників отримують виробничі травми.
Основними причинами високого травматизму експерти називають погану виробничу дисципліну працівників, недостатній контроль з боку інженерно-технічних працівників за умовами ведення робіт, несвоєчасне проведення медичних оглядів, низький рівень професійної підготовки спеціалістів та керівників шахт і дільниць, неналежну експлуатацію гірничого і електромеханічного обладнання, низький рівень механізації допоміжних робіт.
До того ж на кількість аварійних ситуацій та виробничий травматизм впливає «тіньовий» ринок вугілля. За різними оцінками, він становить 40–70% офіційного видобутку вугілля. Самовільно видобувають вугілля в закритих раніше шахтах або відкритим способом на самовільно зайнятих земельних ділянках. Певна річ, що там не дотримуються правил безпеки.
Ціна і собівартість
Однією з головних причин кризового стану в галузі аналітики називають те, що ціни на вугілля навіть не забезпечують відшкодування операційних витрат, не говорячи про витрати на ремонт, обслуговування та капітальні інвестиції. Середня собівартість вугілля значно більша за його ціну. Так, у 2004-му собівартість становила 214,18 грн, а ціна — 171,71 грн, а в 2008-му — 605,84 і 453,88 грн. Причому існує тенденція до збільшення цієї різниці. Якщо у 2004-му ціна була 80% собівартості, то у 2008-му — 75%, а за перше півріччя 2009 р. ціна відповідала 64% собівартості.
Проте собівартість може суттєво відрізнятися на різних шахтах і сягати навіть 10 тис. грн за тонну вугілля. Приміром, найдешевше вугілля видобувають на шахті «Ровенькиантрацит» та «Свердловантрацит» (267 і 218 грн за тонну). Однією з причин того, що ціна на вугілля значно нижча за собівартість, є диспаритет цін на вугілля та гірничошахтне обладнання. Це відбувається тому, що приватні виробники і постачальники є фактичними монополістами на ринку гірничошахтного обладнання (постачають майже 90%) і встановлюють високі ціни.
У результаті приватні компанії отримують надприбутки, а шахти мають великі збитки. Так, у 2005-му за вартості на енергетичне вугілля 149,3 грн ціни на основне гірничошахтне обладнання та матеріали були набагато вищі (металопрокат коштував 223,4 грн, стрічковий конвеєр — 229,2 грн, секція механізованого кріплення — 211,3 грн, вугільний комбайн — 223,7 грн).
Експерти ВЕР вважають, що «викривлення» цін на вугілля відбувається в результаті субсидування вугільної галузі, державних паливних асигнувань та впливу приватних монопольних продавців. Приватні компанії за допомогою органів державної виконавчої влади монополізували як ринок продажу вугілля, так і ринок постачання гірничошахтного обладнання та матеріалів. Це призвело до банкрутства великої кількості шахт.
Установлення ринкової ціни на вугілля — необхідна передумова для виведення сектора з кризового стану. Однак аналітики припускають, що можливість отримувати надприбутки, якою володіють потужні приватні компанії, пов'язані з органами державної влади, є головною причиною неефективності спроб упровадження як у вугільній галузі, так і в міжгалузевих відносинах прозорих ринкових механізмів і легальної приватизації.
Нині фінансовий дисбаланс у вугільному секторі посилюється через погіршення кон'юнктури ринку (вплив світової економічної кризи), подальше зростання цін на гірничошахтне обладнання та електроенергію, поступове збільшенням зарплати (підвищення мінімального рівня). А також через необхідність утримувати заклади соціальної сфери у разі відсутності бюджетного фінансування.
В офіційних звітах неодноразово зазначалось, що вугільна промисловість традиційно збиткова. Держава щороку надає значні субсидії на підтримку нерентабельного сектора економіки. Зокрема, у 2008-му вугільну промисловість було профінансовано на 7475,68 млн грн (майже 3% річного бюджету країни), а протягом першої половини 2009-го — на 5217,8 млн грн. Якщо врахувати, що у 2008 р. державними підприємствами було видобуто 45381,7 тис. т вугілля, то виходить, що на кожну тонну вугілля з державного бюджету виділено майже 165 грн (при перерахунку на товарне вугілля — 266 грн).
Фінансування із загального фонду держбюджету надається на утримання керівного апарату, прикладні наукові й науково-технічні розробки, гірничо-рятувальні заходи, охорону праці та підвищення техніки безпеки, пенсійне забезпечення, ліквідацію наслідків аварій, покриття витрат із собівартості продукції. А зі спеціального фонду — на державні програми. Проте найбільшу частку фінансування витрачають на компенсацію збитків із собівартості вугілля. У 2009-му уряд виділив субсидій на 4276,5 млн грн, що становить майже 60% загальної суми коштів, наданих на підтримку галузі.
Занижені ціни на вугілля призводять до значних збитків, які з року в рік збільшуються. З 2004-го збитки зросли з 1500 млн грн до 4276,5 у 2008-му (на одну тонну — 152 грн). Більша частина витрат на виробництво покривається за рахунок коштів держбюджету. Наприклад, у 2008 р. державним вугледобувним господарствам було компенсовано 93 відсотки. Некомпенсовані збитки призводять до накопичення боргів підприємства. Це часто створюється штучно для оголошення його банкрутом і приватизації за борги або продаж за ліквідаційною ціною, вважають аналітики.
Зрозуміло, що через складне фінансове становище багатьох шахт і нерентабельність вугільної промисловості галузь потребує значних коштів. За оцінками експертів, до 2030 року необхідно залучити майже 222 млрд грн.
В Енергетичній стратегії України передбачається значне збільшення частки вугілля в загальному паливно-енергетичному балансі країни — з 22% (43,5 млн т) у 2005-му до 33%, за базовим сценарієм (101 млн т), у 2030-му. Зростання споживання вугілля планується за рахунок коксохімічної промисловості та електростанцій. Передбачається, що коксохімічне виробництво збільшить використання вугілля майже вдвічі. Найбільше зростання споживання вугілля заплановано для електростанцій, що працюють на органічному паливі. Це зумовлено стратегічним рішенням поступово замінити газ на електростанціях на вугілля для зменшення залежності від Росії та досягнення енергетичної безпеки.
В Енергетичній стратегії до 2030 року передбачається збільшити видобуток вугілля до 130 млн т (за базовим сценарієм) і до 121,5 млн т — за песимістичним. Для досягнення стратегічних цілей потрібно не лише реконструювати діючі шахти, а й побудувати десять нових. На це в стратегії закладено 222 млрд грн за цінами 2005 року. Причому більшу частину коштів доведеться виділити з держбюджету, оскільки чимало шахт інвестиційно непривабливі. Однак через економічну кризу навряд чи держава зможе виділити необхідні кошти для розвитку вугільної промисловості. Тож сумнівним видається зростання видобутку вугілля навіть за песимістичним сценарієм до рівня 121,5 млн т.
Олена КОСЕНКО
також у паперовій версії читайте:
назад »»»