СПІВАЧКА МАРІЯ ЛІПІНСЬКА:«Я ЗВИКЛА НА 80 ВІДСОТКІВ ЗАЛЕЖАТИ ВІД СЕБЕ, І МЕНІ ЦЕ ПОДОБАЄТЬСЯ»
Вона, хоч і могла б творити на оперній сцені, обрала камерний спів і анітрохи не шкодує. І має на те всі підстави: концерти цієї артистки несуть не лише духовну поживу нашим душам. Вони наповнені певним настроєм, створюють неповторну ауру, в якій нікому не спаде на думку відволікатися на розмови і користуватися мобільним телефоном.
Від часу попередньої зустрічі на сторінках «ДУ» із солісткою Національного будинку органної та камерної музики, заслуженою артисткою України Марією Ліпінською минуло трохи більше двох років, і за цей час у її творчому доробку з'явилося чимало нового й вартого уваги. А наприкінці минулого року співачка відзначила 15-річчя творчої діяльності й подарувала з цієї нагоди шанувальникам свого таланту великий концерт. Про найпомітніші події мистецького життя артистки — наша нинішня розмова з Марією Ліпінською.
— Справді, відбулося чимало цікавого,— констатує пані Марія.— Значною подією стала для мене участь у проекті, постановником якого був головний диригент Національного симфонічного оркестру Володимир Сіренко,— «Страсті...» Й. С. Баха на сцені Національної філармонії України. Маю здобутки і в педагогічній діяльності. Серед моїх учениць, з якими працюю на кафедрі сольного співу Національної музичної академії України (з цього року Марія Ліпінська є старшим викладачем кафедри.— Т. К.), віднедавна є дипломанти й лауреати міжнародних конкурсів. Радію, що одна випускниця виїхала до Китаю і знайшла там собі добру роботу — викладає в музичній академії та концертує.
«Де працевлаштовувати випускниць— не уявляю»
— Певно, у молодих вокалісток все-таки більше шансів реалізувати себе за кордоном?
— Думаю, що так. Навіть не уявляю, де їх можна працевлаштовувати на рідних теренах, оскільки у нас і музичних творчих закладів замало, і робочих місць бракує. Хотілося б, щоб дівчата робили сольну кар'єру, але як це здійснити практично — не знаю. Болюче питання. Те, що можу, звичайно, для них роблю. Залучаю до участі у своїх творчих вечорах — зокрема, до програми свого недавнього ювілейного концерту включила виступи учениць. З однією з них, китаянкою, ми заспівали в дуеті «Гандзю», а всі мої вихованки у фіналі вийшли на сцену й виконали «Місяць на небі». Намагаюся максимально дати їм можливість зрозуміти, що таке сцена. Хочу, аби вони впевнено відчували себе в професії.
— Хто ще взяв участь у знаковому для Вас концерті?
— За допомогою керівництва Національного будинку органної та камерної музики, де відбувався вечір, вдалося запросити Оркестр народної та популярної музики Національної радіокомпанії України під орудою Святослава Литвиненка, у супроводі якого пройшло все друге відділення. З цим колективом мене об'єднує надзвичайно плідна співпраця. Упродовж п'яти років записуємо музичні твори до фондів Українського радіо. Вже маємо понад 20 фондових записів. Я дуже задоволена нашою співпрацею, поряд із високим професіоналізмом мені імпонує така якість оркестру та його керівника, як дисциплінованість.
З приводу доцільності святкування ювілеїв існують різні думки. Марія Ліпінська чула закиди, що, мовляв, ось коли 30 років її творчого віку мине, тоді справді є що відзначати. А 15-річчя?.. «Я не поділяю такої думки,— каже артистка. — Дехто, мабуть, сподівається, що житиме вічно. Я до них не належу. Навпаки, дуже гостро відчуваю плин часу, а тому хочу показати свої досягнення цього періоду, не відкладаючи на завтра й післязавтра. Вважаю, що подібні концерти необхідні. Вони є звітами виконавця і перед глядачами, і перед собою та підбиттям підсумків певного етапу».
«Реальність— надто жорстока річ»
На мою пропозицію здійснити екскурс у минуле і пригадати початок творчої кар'єри пані Марія погоджується:
— Навесні 1995 року я пішла працювати до Київського дитячого музичного театру, а влітку — в Будинок органної та камерної музики (тоді він іще не мав статусу Національного).
— А згодом залишилися тільки в другому закладі?
— Так, тому що важко було поєднувати, адже на той час я співала ще й в Оперній студії столичної консерваторії (саме там вийшла на сцену в партіях Кармен з однойменної опери Дж. Бізе, Любаші («Царева наречена» М. Римського-Корсакова), Маддалени («Ріголетто» Дж. Верді).
Марія Ліпінська невипадково неформально й небайдуже ставиться до відзначення своїх мистецьких «круглих» дат. Вона — та людина, про яку американці кажуть self-made, тобто досягла мети самостійно (на базі вокальної школи народної артистки СРСР Галини Туфтіної, у класі якої навчалася в консерваторії).
Її «зброєю» був і є лише талант, якого часто буває замало, аби швидко прокласти шлях до визнання. На моє запитання, як уявляла вона своє життя в професії і чи збіглися уявлення з реальністю, пані Марія з неприхованим сумом відповідає: «Реальність — надто жорстока річ, я б не хотіла про неї говорити. А якщо говорити про мрії... Я хотіла співати, бути акторкою і все. Уявляла собі, як виконую ту чи іншу арію, романс. Але абсолютно не уявляла свого життя в мистецтві. Утверджуватися в професії доводилося без підтримки, реклами, навіть такої елементарної, як афіші (ЗМІ зацікавилися мною лише років п'ять тому). Для того, щоб привернути до себе увагу в таких умовах, слід добре подумати й постаратися — від сценічного одягу (над ним працюю з дизайнеркою, з якою ми знайомі від початку моєї роботи в Органному залі) до творчого образу, репертуару, якості співу».
Тож цілком заслуженою нагородою сильній жінці, володарці мецо-сопрано дивної краси Марії Ліпінській стала...ні, не та популярність у поширеному нині розумінні — йдеться не про присутність на обкладинках глянцевих журналів та рекламних роликах і бігбордах, а здобуття співачкою саме своєї публіки. Це небагаті, скромно вдягнені люди, котрі намагаються не пропускати її концертів, стежать за творчістю улюблениці, дарують їй квіти, а при нагоді кажуть добрі слова віч-на-віч. Наприклад, коли раптом зустрічають її у вагоні метро після концерту.
Та Марія Ліпінська не тільки із задоволенням слухає схвальні відгуки — вона подумки прискіпливо аналізує музичну зустріч, що завершилася, до найдрібніших нюансів.
— Це складова нашої роботи,— говорить артистка,— не можна програму відпрацювати й забути. Бувають концерти більш і менш вдалі. Думаю, чому сьогодні так, а вчора було по-іншому. Для творчого зростання, безумовно, щоразу треба робити аналіз навіть, здавалося б, прохідних моментів. І замислюватися над репертуаром, фізичним станом, тактичними помилками, режисурою. Все це тягну самотужки, може, тому є вже втома. Хочу трохи перепочити і принаймні найближчим часом великих проектів не планую.
«Мені досить
камерного співу»
— І не обіцяєте сюрпризів у вигляді, скажімо, Вашої участі у виставі Національної опери?
— Ні.
— Тобто Вам досить камерного співу?
— Цілком. Не хочу працювати в опері. Я вже надто звикла залежати на 80 відсотків від себе самої, і мені це подобається. Маю простір для маневру. Звичайно, я б не відмовилася від участі в колективному проекті, якби бачила в ньому своє місце, та хотілося б працювати з командою однодумців, де всі діють у єдиному пориві, а це трапляється нечасто. Такий щасливий творчий процес дарувала мені доля, зокрема, під час постановки опери «Кармен» на сцені Оперної студії консерваторії.
А концертний репертуар Марії Ліпінської невпинно поповнюється творами найрізноманітніших музичних стилів і напрямів. З голосу співачки чуємо все нові арії, українські й російські пісні та старовинні романси, джазові стандарти (здебільшого музику Джорджа Гершвіна), пісні радянського ретро. Окрасою кількох недавніх програм виконавиці стали твори Георгія Майбороди, Олександра Білаша, сучасних українських композиторів на вірші Івана Франка «Червона калина», «Чого являєшся мені?»
Завжди вражає творчий і трепетний підхід пані Марії до кожного виконуваного нею твору, її вміння бути оригінальною і залишатися індивідуальністю на сцені. Пісні й романси, зокрема на музику Андрія Петрова (до фільму «Жорстокий романс»), Ісаака Дунаєвського, Олександри Пахмутової, Кирила Молчанова, Веніаміна Баснера («Белой акации гроздья душистые») в інтерпретації Марії Ліпінської є якимись повітряно легкими, часом овіяними світлою елегійністю і подібними до доброго вина, що залишає гарний післясмак.
Співачка готує програму «Музика з кінофільмів», з якою, можливо, виступить у квітні в Національному будинку органної та камерної музики. У майбутньому концерті вона сольно, а також у дуеті із солістом цього творчого закладу Віталієм Чикіровим виконає твори, що прийшли до нас з кінострічок і багатьом припали до душі.
А сьогодні, у перший день Нового року за старим стилем, заслужена артистка України Марія Ліпінська запрошує нас до зали, яка стала за 15 років її рідною домівкою, на концерт, що складатиметься з двох відділень. У першому зможемо насолодитися красою і величчю старовинної музики, яка лунатиме в супроводі органа (у програмі прозвучать солоспіви «Аве, Марія», що належать різним авторам). Друге відділення занурить слухачів у безмежний світ старовинного російського романсу. І впевнена, знову станеться диво: соковитий голос Марії Ліпінської, якому притаманні лірико-драматизм, глибина, виразні смислові інтонації, бодай на деякий час витягне нас з рутини, змусивши замислитися над чимось високим, небуденним і усамітнитися за тими булгаковськими кремовими фіранками.
Тетяна КРОП
також у паперовій версії читайте:
- «ДВАНАДЦЯТЬ МІСЯЦІВ» НА МУЗИЧНІЙ СЦЕНІ
назад »»»