ЯКЕ СКОРОЧЕННЯ ОЧІКУЄ МВС?
Презентована владою адміністративна реформа не могла обминути Міністерство внутрішніх справ — чисельність персоналу цього відомства планують скоротити на третину. Про це ще в жовтні публічно повідомляв його очільник Анатолій Могильов, а наприкінці грудня наявність таких планів підтвердив один із заступників міністра Василь Фаринник. За його словами, з 296 тис. працівників міліції, які зараз працюють, після завершення реформи повинно залишитися 200 тисяч.
Як той, так і другий пропрацювали в системі МВС не один десяток років і, напевно, привчилися слів на вітер не кидати. Крім того, ці люди вважають, що їхня команда прийшла до влади всерйоз і надовго, тож років через два-три їм доведеться звітувати, що заплановані заходи втілені у життя. З огляду на це, є підстави припускати, що скорочення МВС обернеться насправді грандіозним статистичним... фокусом.
З історії вітчизняних показух
Ідея скорочення управлінського апарату завжди була популярна в народі — простим людям приємно, коли «багаті теж плачуть». Зменшити армію бюрократів обіцяв ледь не кожний новий уряд України. Щоправда, жоден із них так і не відзвітував перед народом, що у нього з того вийшло.
Що стосується МВС, то йому в цьому плані є чим пишатися. 1991 року кількість штатних одиниць, підпорядкованих МВС УРСР, становила 484 тис. Це не враховуючи внутрішніх військ, які спочатку підпорядковувалися Москві, тобто МВС СРСР, а 1992 р. були перетворені на Національну гвардію України зі штатом 50 тис. «багнетів». Наразі штатна кількість МВС становить 296 тис., але це вже разом із внутрішніми військами, котрі нині налічують близько 30 тис. бійців.
Трохи відхиляючись від основної теми, зазначимо, що штатні посади в будь-якому відомстві ніколи не бувають заповнені по вінця, але в цьому нічого страшного немає. Десять відсотків — цілком нормальний некомплект, який дає змогу керівникові проводити здорову кадрову політику. Якщо у відділі є одна вільна посада, серед колективу обов'язково знайдуться охочі самі її посісти (якщо вона вища) або влаштувати на неї когось зі своїх людей (якщо нижча). За таких обставин людина починає не те, щоб вислужуватися перед начальством, а, скажімо так, особливо ретельно виконувати свої службові обов'язки. Якщо таких охочих не один, а два-три, то продуктивність праці всього колективу суттєво підвищується. Часто буває, що підрозділ, у якому дев'ятеро працівників і одна вакансія, працює не гірше, а то й краще, ніж тоді, коли в ньому укомплектовано всі десять посад.
Та повернімося до МВС, штатна чисельність якого за два десятки років скоротилася більш ніж у півтора раза. Найбільшу частку «схуднення» дала Державна служба охорони, яка тоді називалася позавідомчою охороною і налічувала 248 тис. «багнетів», а нині лише 35 тис. Нічого дивного в цьому немає: раніше усі заводи і фабрики, магазини і ресторани перебували у державній власності й договори про надання охоронних послуг могли укладати лише з ДСО. Нині, за словами заступника міністра внутрішніх справ Віктора Ратушняка, у приватних охоронних фірмах працюють близько 400 тис. фахівців, більшість з яких у минулому — працівники міліції. (Ці дані, можливо, трохи завищені, але вони опубліковані в офіційному повідомленні відомства).
У різні роки МВС зазнало значних організаційних змін, унаслідок яких з його структури виокремилися податкова міліція (до складу ДПАУ), пенітенціарна система (в Державний департамент з питань виконання покарань), пожежна охорона (в Міністерство надзвичайних ситуацій), медвитверезники (в Міністерство охорони здоров'я). Щоразу загальна штатна чисельність відомства зменшувалася. Були й випадки протилежного характеру: 2000 року розформовано Національну гвардію України і частина її підрозділів поповнила Внутрішні війська МВС. Проте це не вплинуло на загальну тенденцію «схуднення» відомства, тож можна було час від часу на ній спекулювати.
Віртуозом подібних фокусів був покійний Юрій Кравченко. Достеменно знаючи про яку-небудь майбутню реорганізацію, він публічно давав обіцянку народу і президентові скоротити штати МВС на стільки-то відсотків. Це викликало серед колективу неабияке пожвавлення — ніхто не хотів опинитися за бортом і кожний співробітник, намагаючись довести свою потрібність, починав працювати з повною віддачею. В результаті нікого за скороченням штатів не звільнено, зате міністр із чистою совістю міг звітувати перед громадськістю, що свого слова дотримав і штати МВС скоротилися саме на стільки відсотків. У конкретні цифри ніхто не вникав, але їх особливо не афішували.
Наведемо ці конкретні цифри. У структурі МВС працюють люди різних професій, серед яких — секретарки і медсестри, лікарі й кухарі, сантехніки і прибиральниці. Але «кістяк» створюють атестовані працівники міліції, які носять погони і табельну вогнепальну зброю. Якщо у 1991 році в МВС налічувалося 126 тис. таких посад, то нині їх 186 тис. Тобто, незважаючи на скорочення і реорганізації, реальна кількість міліції зросла у півтора раза. Коли заступник міністра говорить, що після реформи має залишитися 200 тис. її працівників — це означає, що насправді їх стане більше на 10–15 тисяч.
Втрата управління породжує партизанщину
Тепер про те, чи потрібне МВС скорочення. Керівники відомства весь час наголошують, що воно не зачепить працівників, котрі безпосередньо займаються боротьбою зі злочинністю — «під ніж», мовляв, підуть лише бюрократи з адміністративно-управлінського апарату.
Подивимось уважніше. В органах внутрішніх справ (за невеликим винятком для міст-мільйонників) триланкова система організації: районний відділ — обласне управління — центральний апарат міністерства.
У райвідділах, вважається, зайвих людей немає — усі вони працюють «на землі» і більше мають справу з живими людьми, а не паперами.
У центральному апараті МВС, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2007 р. № 418, гранична чисельність — 3900 працівників. Тобто близько одного відсотка усього особового складу відомства, і їхнє скорочення особливого полегшення для бюджету не дасть.
До речі, з названою вище постановою пов'язана цікава історія. Коли Василь Цушко у грудні 2006 р. приймав МВС, він, як і належить справжньому господарникові, розпорядився зробити детальну інвентаризацію. І був здивований, що в центральному апараті на папері 2300 посад, а насправді людей працювало у півтора раза більше. Бо решта значилася за різними підрозділами, які «при МВС». До назви підрозділу додавався прийменник «при» і той уже випадав із графи «штатна чисельність центрального апарату МВС». Фактично він продовжував працювати, як і раніше, тільки тепер проходив за іншою графою, яка відображалася в інших звітах. Зате міністр бадьоро доповідав про успішне скорочення управлінського апарату. Василь Цушко поклав край цій хибній традиції, і відроджувати її задля чергової показухи не варто.
Отже, лишається обласна ланка, але й тут не все так просто. Наприклад, у штатах УМВС кожної області є батальйон, а іноді й полк патрульно-постової служби міліції. Проте це не означає, що його бійці займаються адміністративно-управлінською діяльністю. Вони перебувають у розпорядженні УМВС, щоб їх можна було оперативно перекидати в певний район, де склалася загрозливіша криміногенна ситуація. Те саме можна сказати про відділ карного розшуку, слідчий відділ, інші структурні підрозділи обласного управління внутрішніх справ.
Суто управлінською діяльністю там займається невелика кількість співробітників, але вони роблять чимало роботи, пов'язаної з контрольно-інспекторськими функціями. Бо звіти і доповіді про стан справ, які складають нижчестоящі органи внутрішніх справ і потім надсилають вищестоящим, можуть, м'яко кажучи, не завжди відповідати дійсності.
Кожний досвідчений працівник правоохоронних органів може навести сотні смішних і сумних прикладів окозамилювання з боку своїх колег. Ми наведемо лише один із них, оскільки про нього на міжвідомчій нараді в Генеральній прокуратурі України розповів не хто інший, як Віктор Пшонка.
Отже, в одному з районів Полтавської області місцева міліція успішно боролася з незаконним обігом наркотиків, регулярно затримуючи людей чи то за зберігання, чи то за збут. Тільки одна особливість: усі зловмисники після того, як скоєний ними злочин було належно задокументовано, наказували довго жити, про що свідчила копія довідки про смерть. Попервах це нікого з обласного УМВС не дивувало: по-перше, у наркомана вік короткий, по-друге, факт розкриття злочину йшов у залік незалежно від того, чи був звинувачуваний засуджений, чи амністований, чи помер. Та коли подібні випадки значно перевищили межу статистичної похибки, інспектори взялися перевірити. Тоді на поверхню спливло те, що інакше як анекдотом не назвеш. Виявилося, що оперативники регулярно обходили місцеві кладовища в пошуках свіжих могил, і якщо покійником була особа не дуже похилого віку, переписували прізвища, встановлювали анкетні дані, заднім числом складали протокол про вилучення у неї наркотиків, постанову про порушення кримінальної справи, інші необхідні у таких випадках документи. Ще й речові докази десь знаходили. Потім закривали справу за ст. 6 п. 8 Кримінально-процесуального кодексу України — у зв'язку зі смертю фігуранта.
У таких випадках зазвичай кажуть, що то лише окремі недоліки, а загалом величезний колектив органів внутрішніх справ складається з чесних, порядних і відданих справі людей. Цілком згодний. Але будь-який керівник має діяти за принципом «довіряй, але перевіряй». Для цього йому потрібний штат працівників, які перевірятимуть книги обліків, надсилатимуть запити в інші установи, зіставлятимуть отримані дані, робитимуть висновки і пропонуватимуть варіанти рішень. Бо самі собою ці рішення нізвідки не візьмуться. Вважається, що люди, котрі займаються такою роботою, формально не беруть участі у боротьбі зі злочинністю, бо належать до категорії адміністративно-управлінського апарату. Але без належної роботи такого апарату державна форма організації суспільства неодмінно перетвориться на анархію, обмежену самоуправством польових командирів. У 1919 році це називалося «партизанщиною».
Резерви скорочення
Зазначимо, що є можливості для скорочення в МВС.
Перший з них — внутрішні війська. Це щось середнє між армією і поліцією, адже сама назва свідчить про те, що вони повинні військовими методами боротися із внутрішнім ворогом. Подібні структури мають практично усі держави, але якщо країну не «трясуть» масові заворушення, не розриває на шматки повстансько-партизанський рух, не особливо турбує бандитизм, і на її територію не засилають розвідувально-диверсійні загони потенційного противника, то роль таких формувань звужується. Україна належить до числа саме таких і питання про скорочення внутрішніх військ ставити можна. Проте напередодні Євро-2012 цього робити не варто — краще після його проведення. І зрозуміло чому.
Другий — це навчальні заклади системи МВС, де, за словами Анатолія Могильова, на 15 тис. курсантів припадає близько 10 тис. викладачів, вихователів, командирів і обслуговуючого персоналу.
Що не кажіть, а за часів СРСР відомча міліцейська освіта була побудована ефективніше. Почнімо з того, що хлопців у міліцію брали тільки після того, як вони відслужили в армії, а далі кілька місяців де-небудь попрацювали. (Щоб вважалося, ніби прийшов служити в органи за рекомендацією трудового колективу). Лише прослуживши рік-два на сержантській посаді, він міг вступити до середньої спеціальної школи міліції. Причому для цього власного бажання було недостатньо — обов'язковою була рекомендація командирів. А вже після її закінчення, прослуживши кілька років на офіцерських посадах, молодий чоловік, якщо мав здібності й бажання просуватися далі по службі, міг вступити до вищої школи міліції.
Нині до міліцейських академій вступають хлопчики і дівчатка віком 16–17 років. Чотири курсантські роки проходять в атмосфері лекцій, семінарів, конкурсів художньої самодіяльності й спортивних змагань. Іншими словами, триває щасливе дитинство. Потім юнак приходить до райвідділу, де йому доводиться лазити по брудних і сморідних дахах і підвалах. Через кілька тижнів хлопець розуміє, що помилився у виборі професії й пише рапорт про звільнення. При цьому вища юридична освіта у нього залишається, а от державні гроші, витрачені на його навчання, ніхто платникам податків не поверне.
Аби виправити це становище, Анатолій Могильов, окрім скорочення надзвичайно роздутої відомчої освіти, запропонував цікаву ідею. Курсанти навчальних закладів МВС перший рік будуть навчатися, другий — служити у внутрішніх військах, а третій-четвертий знову навчатися і здобувати вищу освіту.
У цьому випадку нам лишається щиро побажати міністрові успіхів у реалізації його здорової задумки. Особливо побажати подолати опір своїх же генералів, у яких є діти, і яким ніхто з них не ворог.
Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:
назад »»»