КУРДСЬКИЙ ВУЗОЛ
У Москві президенти Дмитро Медведєв (Росія), Олександр Лукашенко (Білорусь) і Нурсултан Назарбаєв (Казахстан) підписали договір про створення Єдиного економічного простору (ЄЕП) і договір про принципи функціонування цієї структури. ЄЕП має розпочати функціонування з 1 січня 2012 року і, згідно з російськими обіцянками, приведе до створення спільного ринку за зразком Європейської спільноти.
1.
...Поблизу центру культури в містечку Сірнак, розташованому на південному сході Туреччини (30 км від іракського кордону), група озброєних карабінами жандармів патрулює навколишні вулиці; у регіоні діє терористична Партія праці Курдистану (ППК). За зачиненими дверима центру розпочинається офіційна конференція на тему майбутнього регіону. Подібно до того, як величезні написи — «Батьківщина понад усе» чи «Щасливий той, хто називає себе турком», викладені білим камінням на пагорбах турецькими солдатами, настрій і оформлення залу нічим не нагадує курдського минулого міста. На сцені — портрет Ататюрка — творця сучасної турецької держави; біля його портрета — прапор. Із гучномовців звучить гімн «Іштікал Марсі».
А на прилеглій вулиці, відразу за шпалерами жандармів, починається інший світ. Тут обов'язковим строєм є не костюм і краватка, а піджак і шальвари. Мовою вулиці є курманії (курдська мова). Донедавна цього не можна було уявити. До 90-х років за вживання курдської мови у публічних місцях загрожувало ув'язнення. Нині її чути в крамницях, ресторанах і установах.
2.
Зміни на краще почалися приблизно десять років тому. Після ув'язнення 1999 року курдського лідера Абдуллаха Оджалана партія ППК, яка виступає за самостійну державу, оголосила про припинення збройної боротьби. У Сірнаку та інших місцевостях південного сходу настав відносний спокій. Не раз проголошували припинення збройного протистояння, але його порушували. Не завершилися напади турецької армії на бази ППК по обидва боки турецько-іракського кордону. Однак жертв нині значно менше.
Так багато і водночас так мало змінилось. У містечках південного сходу збираються чоловіки, п'ють каву і розмовляють. У Стамбулі та інших великих містах так поводяться 60-річні пенсіонери, у курдських регіонах — 30-літні, бо безробіття сягає 22%, найбільше у Туреччині. ВВП тут утричі менший, ніж у середньому у країні. Один із чотирьох жителів неграмотний.
Громадянська війна, оголошена ППК у 1984 році, донині забрала 40 тис. жертв, здебільшого мирних цивільних громадян. Унаслідок терору ППК і репресій з боку армії три мільйони курдів утратили дах над головою. Сірнак два роки був у центрі кривавого конфлікту і досі заліковує рани.
Військова стратегія на першому місці поставила знищення ППК, тому всі помисли ухвалення ґрунтовної програми розвитку південного сходу відійшли на другий план. Так само було з наданням курдам додаткових прав. Дискусії на цю тему припинялися через бюрократичний безлад, націоналістичне засліплення і страх перед фантастичними планами Заходу, який нібито хоче ослабити Туреччину. Згідно з минулорічним опитуванням 76% турків вважають, що Європейський Союз, куди хоче вступити Туреччина, таємно прагне розділити їхню батьківщину. У цій атмосфері кожну поступку курдам розглядають як загрозу інтеграції держави.
3.
Минулорічні місцеві вибори обіцяли стати переломними. Правляча Партія справедливості і розвитку (ПСР), яка перемагає на кожних виборах із 2002-го, мала підстави повірити, що їй уперше вдасться вирвати курдський електорат з рук Демократичної партії суспільства (ДПС), найвпливовішої курдської партії у Туреччині. ПСР мала ісламський родовід, що могло сподобатися курдським консерваторам. У свою чергу, проведені задля інтеграції з ЄС реформи в галузі прав меншин сподобалися реформаторам. ПСР мала також гроші. Її виграш на південному сході, як переконували кандидати, міг дати курдам те, чого вони потребують найбільше,— нові робочі місця, дороги і фонди.
Одначе ПСР прорахувалась. Її кандидати на мерів міст програли у вісьмох курдських провінціях разом з Дюрбакіром, яке є серцем курдського національного руху і найважливішим містом південного сходу. У країні ПСР одержала зниження підтримки на 8% порівняно з парламентськими виборами 2007 року.
Результат виборів розчарував, відсутність перелому у перемовинах із ЄС та компрометуючі для війська втрати у збройних сутичках із ППК змусили уряд Тайюпа Ердогана зробити кроки назустріч очікуванням турецьких курдів. Діалог із ними, оголошений ПСР кілька місяців після виборів, спочатку здавався лише гаслом. Однак поступово розмова торкнулася економічного пакета для південного сходу, курсів курдської мови у школах і університетах, приватних радіостанцій і повернення курдських назв у південно-східних місцевостях.
Восени минулого року у відповідь на звернення Османа Оджалана у порозумінні з турецьким урядом група з 34 осіб — вісьмох членів ППК і 26 курдів із табору біженців під егідою ООН, що знаходиться у північному Іраку, перейшла кордон Туреччини і здалася армії. Коли після допиту всі члени так званої групи миру були звільнені, десятки тисяч курдів приготували їм привітання, гідне справжніх героїв. На значках курди носять зображення членів ППК. Спочатку задуманий як вираження підтримки для діалогу з курдами, цей епізод став програшним для уряду.
4.
У грудні турецький конституційний суд заборонив курдську ДПС на підставі, що вона стала «центром терористичних дій». Рішення викликало хвилю арештів провідних політиків ДПС на чолі з Османом Байдеміром, популярним мером Дюрбакіру. Його звинуватили у підтримці терористичної організації. Йому загрожує десять років ув'язнення.
Після кількох реформ, у тому числі відкриття курдського телебачення, а також на базі університету в Мардіні першого в історії Туреччини курсу вивчення курдської мови і скасування закону, за яким запроторили до в'язниць тисячі курдських дітей за участь у антиурядових демонстраціях, ПСР відклала дискусію з курдами на тривалий час.
Від початку року повторюються напади ППК, а слідом за ними армійські нальоти на її позиції в горах північного Іраку. Уряд Ердогана збирає негатив за ведення, на думку його противників, політики поступок. Поховання солдатів, які загинули від рук ППК (від початку року їх понад сто), супроводжуються агресією проти урядових чиновників. Під час одного похорону розлючений родич зламав ніс міністрові енергетики Танеру Йілдизу. «Не хочемо діалогу, хочемо крові!» — волав натовп під час ще однієї жалобної церемонії.
Щоб вирішити курдське питання, слід мати на увазі, з ким вести переговори. Це, принаймні для уряду, є твердим горішком. Курдські політики повторюють, що розв'язання конфлікту неможливе без участі ППК. Незважаючи на існування курдських політичних партій, для багатьох курдів ППК і Оджалан залишаються уособленням курдської справи. «Люди продовжують симпатизувати ППК, і цього не можна змінити за день»,— зазначає Ахмет Турк — колишній (до грудневого вироку КС) лідер ДПС. Він додає, що турецькі політичні партії існують віднедавна, а ППК у Туреччині вже протягом 30 років.
5.
Осман Оджалан, молодший брат Абдуллаха, колись один із провідних лідерів ППК, порвав із групою 2004 року. Нині він живе на околицях Кой Санджака, міста у північному Іраку. Хоча старші товариші по зброї намагались його вбити (кілька років тому йому в каву підсипали отруту), Оджалан, як і більшість турків, вірить, що вирішення курдського питання неможливе без участі ППК і його брата.
«Майже 95% бойовиків ППК віддає перевагу політичній боротьбі перед збройною. Але якщо Туреччина нескоро відкриє двері для вирішення проблеми, то ці люди не можуть скласти зброю»,— запевняє Оджалан.
«Без амністії всіх членів ППК, у тому числі ув'язненого лідера, тривалий мир неможливий»,— пояснює Осман Оджалан. Керівництво ППК пропонує тимчасове вирішення: взяти Абдуллаха Оджалана під домашній арешт. Річ у тім, що повернути свободу людині, яку більшість турків сприймає як курдського бен Ладена, практично неможливо. Уряд, який випустить Оджалана з-під арешту, не матиме жодних шансів на наступних виборах. Кемаль Кірісчі, професор Університету Богазічі, вину за невдачу діалогу з курдами покладає на ЄС.
«Зі сповільненням переговорного процесу і віддаленням перспективи членства зменшується не тільки вплив ЄС на турецьку політику, а й також його здатність пом'якшити курдські постулати і послабити вплив ППК»,— вважає Кірісчі. І додає, що нині частина курдського громадянського суспільства, тобто неурядові організації та жіночий рух, які колись протистояли «твердоголовим», наразі не можуть цього зробити.
6.
Проте щодо курдів надходять не тільки негативні відомості. На вересневому референдумі більшість турецьких виборців підтримала серію запропонованих урядом поправок до конституції. Цей вотум довіри до правлячої ПСР може надати друге дихання переговорам із ЄС, уторувати дорогу до нової демократичної конституції (замість тієї, яку нав'язала Туреччині військова хунта у 1982 р.) і реанімувати курдські реформи та діалог.
З'явились чутки, що уряд Ердогана веде таємні переговори з Абдуллахом Оджаланом. Восени Ахмет Турк закликав бойовиків ППК залишити межі Туреччини. «Політичне вирішення можна буде досягти тільки за допомогою демократичних засобів»,— заявив він.— «Нічого не вдасться досягти зброєю. Це зрозумів уряд. Це зрозуміли курди».
Проте 31 жовтня, коли закінчився термін чергового припинення вогню, оголошеного ППК, терорист-самогубець висадив у повітря турецький відділок поліції на площі Таксім у центрі Стамбула. 32 особи поранено. Навіть якщо правдою є те (як говорить Осман Оджалан), що 95% членів ППК готові відмовитися від насильства, то що робити з п'ятьма відсотками, які залишились? Власне, членів розкольницької фракції ППК підозрюють в організації замаху. Вони можуть виявитися найскладнішою перешкодою на шляху до порозуміння і миру.
Євген ПЕТРЕНКО, за матеріалами іноземної преси
також у паперовій версії читайте:
- В ОЧІКУВАННІ НА ТРОН
назад »»»