ПОЧАЛОСЯ З ВЕРТЕПУ
Спогади про дитинство — найкращі «янголи-охоронці», які мирять нас із дійсністю. Дитячі ігри, нехитрі розмови з деревами, птахами, водою, вітерцем — це той скарб пам'яті, котрий допомагає нам випростатися від негараздів, подолати прикрощі, на які іноді таке щедре життя. Вертеп — оживлена згадка про наші дитячі сни. Саме таке дитинство здається нам близьким і жаданим!
Найпопулярнішою розвагою Європи ще від часів середньовіччя були вуличні лялькові театри. У фольклорі кожного народу в ролі безкарного і мудрого критика дійсності під маскою «дурника» (що з нього візьмеш!) упродовж століть виступали: у Росії — Петрушка, у Британії — Панч із подружкою Моллі, в Італії — Пульчінелла, у Німеччині — Полішинель, у Туреччині з османських часів — Караґьоз. Жарти й витівки кожного такого героя-пересмішника — шпаринка для виплескування затурканої людської свободи, стриноженої усілякими табу.
...У канонічній біблійній оповіді «вертеп» — це печера, в якій, за Новим Заповітом, знаходився хлів, де поміж стійлами віслюка та вола було підвішено колиску з новонародженим Ісусом, у якій він провів свої перші години поряд із мамою — святою Марією. Пригоди божественної породіллі, малятка Ісуса та усього народу тодішнього Ізраїлю відтворено у яскравих картинках, учасниками яких стають лялькові герої цього «печерного дійства». Саме вони, на дротинках чи на нитках, дали назву театральній ляльці. Слово «маріонетка» походить від італійського «Маріон», або «дерев'яна Марія».
Вертеп — найдавніший винахід людства. Білоруси називають його «батлейкою», угорці — «бетлегемом», молдовани — «хизробом», румуни — «вуклеїмом», поляки — «шопкою» чи «яселками». В Україні ця святочна «забавка», крім того, відома ще як «райок». Він є і в італійців, і у французів, і у греків. Вертепний будиночок (власне «шопка»), який стає місцем, де відбувається музичне різдвяне дійство,— це зазвичай розкладна двоповерхова шафка заввишки близько двох метрів, інколи вельми складна, або проста лава з «церковними главами» над нею. Нижній поверх, «землю», відведено для побутових подій «тутешнього світу», які відбуваються з простими людьми, а також царями, священиками, генералами, злодіями. На вищому поверсі, «небі», розгортаються біблійні сюжети.
Герої та сюжети знайомі глядачам зі Святого Письма. Всюди — схожі янголята, волхви. Чути дзвіночки і привітне мекання. У давнину голос лялькових героїв навіть підсилювався спеціальним пищиком, який зветься «фаччіо» — в Італії, «фіскіо» — в Іспанії, «пратік» — у Франції. Ляльці традиційно припадало говорити форсованим фальцетом, адже її «відмінність» від людини повинна виявлятися в усьому, а надмірна подібність навіть сприймалася як магічно небезпечна.
...Найдавніші перекази повідомляють, що першими людьми були ляльки, виліплені з глини. Вони вийшли опецькуваті й незграбні. Наступні, з дерева,— кращі. Найвдалішим, на думку давніх американців, був «варіант» із зерен маїсу. З чого лише не творили людей у різних міфологіях! Спокуса погратись у Бога стала головним рушієм творчості. Відомі ляльки ще кам'яної доби, ляльки з бронзи, заліза, хліба, давньоєгипетські ляльки — ремісничі поробки, коптські — перші ляльки зі строкатої вовни, давньогрецькі венери-автомати, ляльки, знайдені під попелом Помпеї. Грандіозне «іграшкове військо» із 30 тис. теракотових вершників у натуральну величину стали «гвардією», що супроводжувала китайського імператора Цинь Ші Хуана в потойбіччя. Архімед власноруч створював «фантомів» — вищий злет його думки. Візантійських обрядових ляльок, «усміхнені шедеври» європейського Ренесансу, розкішних порцелянових німецьких і французьких ляльок наряджали ті самі придворні кравці, які створювали шати для вищої аристократії.
За праслов'янською міфологією, родоначальницею ляльок вважається Олял. В Україні в давні часи ляльок-жертв, ляльок-божеств робили здебільшого з трави, соломи, очерету, липового лубу, конопель, тканини, плодів. Обрядова обжинкова «баба»-сніп, лялька-поліно Колодій у жіночому вбранні, різдвяні «машкари» дійшли до наших днів. На відміну від ужиткової іграшкової «ляльки» найперша обрядова саморобна «великодня» лялька-оберіг називалася «кукла». Нині в українських селах великою повагою, неначе древні предки, носії найдавніших традицій і мудрості, користуються «обереги» та «дідухи», кумедні створіння з соломи, ганчірок і папірців. Вони втілюють найдавніше призначення ляльки — бути посередником між світами.
За часів інквізиції лялькарі потрапляли прямісінько на багаття за звинуваченням у чаклунстві. Загалом лялькарство, як і всі інші види народних мистецтв, протягом кількох століть вважалося чимось другорядним, невибагливою забавкою для простолюддя. Лише наприкінці XVI ст. з'явилися перші згадки про мандрівні лялькові театри. У ставленні до лялькарства панували уявлення, як у закритих жрецьких кастах, родовитих аристократичних кланах. Вертеп був приводом для обурення церковників, котрі вбачали в ньому вплив поганських традицій (адже він народився ще у дохристиянську, язичницьку, добу). Пізніше, передовсім в Україні, з вертепом почали ходити бурсаки-спудеї — учні братських шкіл-колегіумів, потім Київської академії — майбутнє вище духовенство. Згодом вертеп із його «небом» та янголятками не на жарт занепокоїв радянську владу.
Тож вертеп завжди виступав у ролі своєрідного «театру соціальної сатири», глузування і прихованого дисидентства. Головне — несамовита насиченість вертепного дійства дитячою нелукавою чистотою. Вертеп і наразі залишається для нас одним із найпривабливіших шляхів у дитинство, до наших витоків.
[an error occurred while processing this directive]
[an error occurred while processing this directive]
[an error occurred while processing this directive]
також у паперовій версії читайте:
- ВІЧНА РІЗДВЯНА ЗАГАДКА
назад »»»