В УКРАЇНИ Є РОМАНТИЧНИЙГЕРОЙ!
Завдяки сценічній дії публіка може помандрувати до дивної країни. В ній честь і доблесть цінуються понад усе, за зраду платять життям, а Воля є найсвятішою іконою. Такою була Україна у ХVІІ столітті, хоч важко тепер у це повірити. У романтичний край, сповнений мужності, звитяги й пісень, переносить нас нова вистава Національного академічного драматичного театру імені І. Франка «Урус-шайтан» (автор п'єси і режисер-постановник — Ігор Афанасьєв).
Її головним героєм є історична постать, непереможний український полководець, кошовий отаман Запорозької Січі Іван Сірко.
Вистава є напрочуд синтетичною: велика кількість тексту п'єси поєднується з масштабними вокально-танцювальними сценами. Чи не найбільше вражає танець із шаблями (хоч і не на музику А. Хачатуряна), котрими козаки віртуозно жонглюють. Він у постановці Володимира Абазопула став уже «фірмовою стравою» франківців. Оцінити його самобутність можна, переглянувши, зокрема, спектаклі «Назар Стодоля» та «Урус-шайтан».
Оригінального емоційного забарвлення виставі додають мелодії композитора Анатолія Карпенка, у яких гармонійно поєднані автентика й сучасне аранжування. Особливо виразними є жіночі вокальні партії, що звучать у виконанні заслуженої артистки України Жанни Боднарук та Анжеліки Савченко.
Я б сказала, що навіть більшою мірою, ніж театральність, спектаклеві притаманна кінематографічність. Дія відбувається у кількох часових вимірах — минуле (оповідь починається з подій життя діда Івана Сірка — Василя Мельника, потім — факти з біографії батька), час теперішній (перед глядачами розгортається Іванів земний шлях) і майбутнє — епоха, коли легендарний полководець відійшов у інші світи, та дух його все ж на дещо впливав...
Головного героя втілюють три актори: Сірко-хлопець — Іван Залуський, юнак — заслужений артист України Олександр Форманчук, кошовий отаман — народний артист України Володимир Нечепоренко. На кону діє також багато відомих і невідомих постатей (усього — близько 70 персонажів), які ніби виходять до нас із глибини століть. І особистість Івана Сірка різнобічно розкривається у різних подіях та ситуаціях.
Постать цього видатного військово-політичного діяча, який зміг «і від кулі ухилитися, і нікому не вклонитися», хоч і знайшла відображення в історичних розвідках, книгах, та все ж великою мірою залишається овіяною легендами. Переглядаючи виставу, добре розумієш, що не все в ній — історична правда, що лише частина оповіді ґрунтується на документах, а решта — художній вимисел. Різностильовим є сам текст драматургічного матеріалу, де поряд із словами та зворотами минулих століть впізнаємо сучасні лексико-фразеологічні вкраплення і навіть рядки з популярних нині анекдотів.
Відомо, що дванадцять (!) разів Запорозька Січ обирала Івана Сірка кошовим отаманом, за кількасотрічне існування цього українського державницького утворення жодного подібного випадку не було. Україна — Лівобережна, Правобережна, Слобожанщина — в 60-70-ті роки ХVІІ століття не знала людини, яку за популярністю могли б порівняти з Іваном Дмитровичем. Такі відомості читаємо в історичних джерелах. Їм повністю відповідає сценічний образ, створений Олегом Форманчуком та Володимиром Нечепоренком. Мудра людина, талановитий і гнучкий полководець (часто повторює фразу: «Нужда закон міняє»), безмежно відданий ідеалам свободи рідної землі.
Розкривається ще одна грань особистості — козак-характерник. Може, вона трохи міфологізована, але теж висвітлена в літературі про отамана. Так, приміром, читаємо, що характерниками називали козаків, які володіли магією,— могли бачити майбутнє, події, що відбувалися за сотні кілометрів в інших країнах, впливали на свідомість людей, лікували смертельні рани і — що зовсім неймовірно — виходили сухими з води. У виставі ж бачимо героя, котрий зумів заприязнитися з білими вовками, і дізнаємося про те, що мощі Івана(!) допомогли росіянам виграти Бородинську битву 1812 року.
Сценічна версія подає образ військового діяча як людини насамперед розумної і дипломатичної, а не невиправдано жорстокої. Кошовий отаман уміло домовляється з турецьким султаном попри його підступність (справді 1675 року Сірко здійснив блискучий похід, заблокувавши вторгнення Туреччини на Чигирин).
І хоч спочатку подив і деяку недовіру викликає сцена участі полку запорожців у Тридцятилітній війні на боці Франції, зокрема облозі та штурмі іспанської фортеці Дюнкерк, цей факт також є історично достовірним.
— Уявіть, і донині зберігаються домовленості кардинала Мазаріні і Богдана Хмельницького, згідно з якими 2500 козаків через Гданськ дісталися порту Кале і взяли участь у війні. Є й кошторис військової операції взяття Дюнкерка,— каже режисер-постановник вистави «Урус-шайтан» Ігор Афанасьєв, знаний режисер і драматург. Він є автором однойменного роману й інсценівки, втіленої в Національному драматичному театрі імені І. Франка.
Ігор Якович з початку 90-х років постійно проживає в США, хоч, за його словами, проводить у Нью-Йорку три місяці на рік, а решту часу працює в Україні, Росії, Китаї, де ставлять його п'єси, знімають фільми за його сценаріями.
Ігор Афанасьєв як член Асоціації американських драматургів маючи віртуальний доступ до архівів, бібліотек світу, вивчав історичні документи й матеріали, що зберігаються у Великій Британії, Франції, Польщі,— вони й покладені в основу цього твору. Та Ігор Якович не приховує, що на частину сюжету надихнули думи, легенди й пісні.
На запитання, чому він вирішив звернутися до теми такого далекого минулого України, автор і режисер відповів: «Знаєте, це мій внутрішній протест проти того, що Україна дедалі більше перетворюється на культурну територію Вєрки Сердючки. Я хочу, щоб покоління, які підростають, окрім зірок шоу-бізнесу, знали й інших видатних людей своєї землі. Вважаю, що Україні бракує романтичного героя, а вона на нього заслуговує. Кандидатура Тараса Бульби на таке «не тягне». В українській військовій філософії мене завжди найбільше цікавили дві постаті — Іван Сірко та Нестор Махно. Обидва — абсолютно вільні й непереможні, вони свої гасла підтвердили вчинками».
Я зауважила, що в сюжеті вистави поряд із реалістичним є чимало ідеалізованого. Ігор Афанасьєв не заперечував: «Так, були в нашій історії важкі й сумні події, але навіщо їх увесь час смакувати? Я, наприклад, свідомо вигадав історію про пісню «Ой ти, Галю», котра б виправдала жорстокий вчинок козаків, бо вважаю, що без причини українець, вихований у повазі до жінки, не міг би таке скоїти».
У виставі, яка, на мій погляд, є задовгою і перенасиченою як оповіддю, так і дією та потребує скорочення, багатьом акторам довелося зіграти по кілька ролей, і вони чудово перевтілюються за лічені хвилини. На глядачів чекає зустріч із франківцями, що належать до різних поколінь. Серед них — народні артисти України Василь Мазур, Володимир Коляда, Євген Шах, заслужені артисти Тарас Жирко, Анатолій Гнатюк, артисти Наталія Ярошенко, Олексій Паламаренко.
Тетяна КРОП
також у паперовій версії читайте:
- СОФІЙСЬКИЙ СОБОР МОЖУТЬ ПЕРЕДАТИ ЛАВРСЬКОМУ ЗАПОВІДНИКУ
- «РЕВОЛЮЦІЙНИЙ ВЕРТЕП» — ОТО ДИВО!
назад »»»