НІМА ВИСТАВА В МУЗЕЇ
У Музеї видатних діячів української культури стало доброю традицією відзначати ювілеї корифеїв національної культури і театру виставками робіт сучасних митців. На них можна спостерігати спадкоємність творчих засад, котрі були закладені в підвалини української культури Лесею Українкою, Миколою Лисенком, Панасом Саксаганським, Михайлом Старицьким. З нагоди 170-ліття останнього зі згаданих корифеїв тут відкрили виставку київських сценографів у жанрі портрета «Дійові особи».
Історія презентацій театрального живопису в цьому культурному закладі розпочалася півтора року тому виставкою «Крізь призму сцени», присвяченою 150-річчю П. Саксаганського. А до Міжнародного дня театру, у березні року, що минає, працівники Музею видатних діячів української культури підготували і провели в приміщенні столичного Будинку актора виставку «Апарте» (сценічний термін — «репліка самому собі»). У її експозиції були представлені нетеатральні роботи сценографів.
Музейники вирішили продовжувати цей творчий проект. У його організатора й натхненниці — завідувачки сектора експозиційної та виставкової роботи Майї Чумак з'явилася ідея влаштування нової імпрези творчості сучасних українських театральних художників. Майя Григорівна розповідає:
— На попередніх виставках учасники представили не тільки театральні роботи, а й ті, які вони творять для душі. Зокрема, мене привабили деякі портрети, вдало й образно виконані. Я стала спостерігати за творчістю митців саме з цієї точки зору й помітила, що вони мають зовсім інший підхід до такого жанру, як портрет. Бо художник станкового живопису чи графіки насамперед реагує на зовнішні особливості. Відтворюючи їх, він викладає на полотно і внутрішній світ героя, де проглядають якісь риси характеру. Потім, якщо вдається (а це залежить від міри таланту), він виходить на образ.
А в театрального художника — зовсім інший підхід. Він спочатку бачить людину-образ, і доки не «змонтує» у своїй уяві його особливості, не візьметься за написання портрета. Така відмінність заінтригувала мене, і я почала думати над тим, як зібрати в одній експозиції саме портрети і автопортрети театральних художників. Одразу народилася назва — «Дійові особи».
— Чому? — запитую Майю Чумак.
— Бо портретовані — це дійові особи життя художника. Я поділилася задумом зі своїм давнім приятелем, учасником нинішньої виставки Борисом Фірцаком. Він справжній універсал — працює в живописі, графіці, чудовий плакатист, ілюстратор книжок, займається архітектурним дизайном. Борис підтримав мене, а думка цієї людини для мене багато важить. Отож упевнилася в тому, що така ідея може захопити художників, які працюють у театрі. Розпочалися перемовини. Для мене багато що було несподіваним, тому що не відбирала ці роботи — їх привозили автори. Навіть кількості учасників заздалегідь не знала (художників долучилося 13, а робіт — понад 20). І через те вона була такою імпровізаційною, як комедія дель-арте: я знала дійових осіб, маски, які там діють. Але які діалоги між ними виникнуть, і чи трапиться це — не знала. А так, слава Богу, сталося. Коли я їх розмістила, кожен знайшов своє місце в експозиції, і між портретами «зав'язалися діалоги» — я енергетично відчуваю це. Тобто кожен портрет — емоційно наповнений і вступає у взаємодію не тільки з відвідувачем...
Після слів захопленої своєю справою Майї Григорівни я стала уважніше придивлятися до робіт. І вхопила флюїди нечутної розмови двох автопортретів — Людмили Нагорної та Бориса Фірцака, розташованих один навпроти одного. Здається, багато що про стан душі героїнь можна прочитати на їхніх обличчях, відтворених художником Олегом Луньовим. А хто ж, власне, ці героїні? — запитаєте. Три актриси — Ада Роговцева, Катерина Степанкова, Анастасія Трітенко.
Промовисту паралель проводить художниця театру і кіно Інна Биченкова у творі «Улюблена пора». Чимось перегукуються виконаний у білих тонах пейзаж передзим'я та стан душі жінки, у якої вже «літа на зиму повернули».
Дійових осіб свого життя змальовують також представники мистецької династії Олександровичів — головний художник Національного академічного драматичного театру імені І. Франка Андрій Олександрович-Дочевський, керівник мистецького Центру імені Д. Лідера Федір Олександрович, головний художник Київського молодого театру Володимир Карашевський та інші провідні столичні сценографи.
А оскільки кожне їхнє портретне одкровення промовисте, то від їхньої взаємодії складається враження, що дивишся німу виставу.
Тетяна КРОП
також у паперовій версії читайте:
- СКАРБНИЦЯ БЕЗ АДРЕСИ
- ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ ПРОГРАМИ ПЕРШОГО НАЦІОНАЛЬНОГО
- БРЕМЕНСЬКІ МУЗИКАНТИ ПОВЕРТАЮТЬСЯ...
назад »»»