ЧИМ ДАЛІ— ТИМ ВЕСЕЛІШЕ
Традиції святкування Різдва у світовій культурі складалися століттями і багато можуть розповісти нам про побутові, естетичні та релігійні подробиці буття багатьох народів. Різдво — не лише свято, а й своєрідне віддзеркалення сьогодення. Відомий навіть окремий жанр «святочних оповідань». А тепер — уже й «святочних кліпів».
СУТО РІЗДВЯНА ІМІДЖОЛОГІЯ
Таку колоритну постать як Ісус Христос нинішня популярна культура зробила героєм багатьох жанрів, шалено «розкрученим брендом». Але бути героєм шоу-бізнесу йому не те що не личить, а це просто блюзнірство. Tabula rasa молодих мізків навряд чи відчуває різницю між частотою появи на екрані чергового «торговця іміджем» та його місцем у людській свідомості. Сучасні суперособистості з їх космічними кіноможливостями стали калькою перших міфологічних героїв людства. Усі подвиги Геракла, Ахілла, Одіссея, богів-титанів усієї світової міфології з легкістю впізнаються в антуражі кінострілянини, у подвигах героїв-одинаків — рятівників людства. Так само кожна епоха «перелицьовувала» і образ Христа — згідно з власним розумінням постаті Спасителя і лідера людства.
Відродження порівняло «найбільшого героя» тодішнього світу — Христа з античними героями. А фривольні рядки Рабле (з їх повнокровною карнавальністю на противагу християнській аскетичній стриманості), «сороміцькі віршики» Бокаччо — гімн саме тій повноті буття, людській свободі, за яку, власне, і вмер Спаситель, так енергійно цінований гультяями та випивохами усіх часів. Їх «надмірне» життєлюбство аж ніяк не заважало їм бути глибоко віруючими людьми, сповненими глибокого каяття (у вільний від загулів час). Адже свободу Він проповідував понад смирення.
Похмурі «готичні романтики» створили модель буття, де роль культурних героїв-титанів з атрибутами Христа почали грати... ляльки. А саму людину авторська сміливість наділила прерогативами Бога, творця іграшкового Всесвіту. Його казкові мотиви — «Лускунчик» і «Піщана людина» стали надовго найпопулярнішими балетами — Чайковського та Деліба («Копелія»). Вже багато років балет «Лускунчик» у постановці Джорджа Баланчіна у New-York City Ballet — неодмінне різдвяне телешоу (як у нас — стрічка «Іронія долі...»).
І вже зовсім неіграшкове, з надто серйозними етичними намірами відродження античної та християнської символіки здійснили символісти Метерлінк, Верхарн, Бодлер, Брюсов, Бєлий, Манн... Найталановитіше і найзагадковіше переосмислення ідеї смерті та відродження божества (парафраз євангельського сюжету) зустрічається в романі Джойса «Поминки по Фінеґану».
Та найбільш пронизливе переосмислення християнського і язичницького світосприйняття у літературі «третього світу». Бо саме він відчуває найбільшу потребу в «об'єкті віри» — заради чого жити. Латиноамериканська література — вражаючий синтез давніх доколумбових міфів і фанатичного християнського пафосу. Романи кубинця Карпентьєра, бразильців Амаду і Коельйо, ґватемальця Астуріаса, колумбійця Ґарсіа Маркеса, аргентинців Кортасара і Боргеса, венесуельця Варґас-Льоса — хрестоматія одночасно і для церковно-приходських шкіл, і для партизанських загонів. Християно-марксизм — не винахід місцевої свободолюбивої фантазії. Зате в яку чудову гармонію він втілився саме на цих благодатних землях, де прагнення революційних потрясінь не надто переймалося такими дрібницями, як різниця між Христом та Марксом. Перевороти стали в Латинській Америці майже національним видом спорту, а традиційних гасел і символів уже замало — ось і створюються такі екзотичні «ідеологічні коктейлі».
Сторінки латиноамериканських метрів літератури свідчать, що Різдво тут важить навіть більше, ніж у Старому світі. Адже ці latinos — усе ще трішечки неофіти, віддані й фанатичні, готові й революцію втнути під релігійним благословенням, і на хресний хід загітувати, як на мітинг — із транспарантами, корогвами та автоматом під сутаною.
Європейський «третій світ» — країни, що входили до колишньої Югославії,— також славні «підвищеним градусом» містицизму, християнсько-язичницької міфології. У «старенькій» Європі імена Мілоша Кундери, Мілорада Павіча останнім часом викликали культурний вибух. А от у сучасній російській літературі, вочевидь, надто вже «контуженій» цим вибухом, «Достоєвський сьогодні» чи «пострадянський Гоголь», які стали б гідними сучасними міфотворцями (у високому розумінні), на жаль, так і не з'явилися.
Водночас українська культура здебільшого звертається до християнської символіки як до декоративної оздоби. Вона виявляється потрібною радше в примітивізовано-лубковому варіанті, спрощеному для «масового споживання». Або ж — як джерело ефектного асоціативного ряду, гасел, освячених авторитетом церкви. Почасти ми бачимо Ісуса Христа, який воссідає на почесному місці, «у президії», і «благословляє» своєю присутністю різноманітні громадські та політичні починання.
Проте нас давно вже не дратує, коли ім'я Ісуса пишуть на своїх гаслах молоді українські, європейські чи заморські шукачі втрачених цінностей та ілюзій, які готові домагатися істини ціною протистояння стереотипам, відмови від бездуховності та цинізму. У 60-ті роки Христос став популярним символом покоління «дітей квітів», шукачів шляху подалі від незугарності світу, майже «бойовим соратником» творця LSD Тімоті Лірі, культовим героєм-взірцем рок-опери Jesus Christ — Superstar.
Такі ось «вивихи» світової популярності. І, не сумнівайтесь,— будьте ще карколомніші! Цей безсмертний образ завжди буде мобілізуватися на підтримку абсолютно несумісних, навіть протилежних ініціатив.
Андрій ШЕСТАКОВ
також у паперовій версії читайте:
- ПОВЕРНЕННЯ МАЙСТРА
- КОНЦЕРТ У БЛЮЗОВИХ ТОНАХ
назад »»»