ЧОМУ НЕ ТЯГНЕ
У ДЗВОНКОВЕ
«Приїздіть у Дзвонкове» — назва п'єси відомого українського драматурга Олександра Корнійчука, який багато років провів у напрочуд поетичному й мальовничому селі, що розкинулося у Васильківському районі Київської області. Тут письменник мав дачу, де народилася й ця феєрична комедія, в якій був глибокий підтекст. Начебто у благополучному населеному пункті серед заповідного лісового масиву, через який протікав тоді ще чистий Ірпінь, а навколо аж до самого обрію пролягли зелені пасовища, де-не-де помережені озерами і болітцями...
Здавалося, ніщо не може зашкодити цій споконвічній красі. Однак прозорливе око письменника вже тоді, 1945 року, побачило загрозу, що її несло з собою споживацьке ставлення людей до природи, багатющих родовищ української землі та величезних запасів джерельної води. На жаль, наступні десятиліття підтвердили тривожні застереження комедіографа. На прикладі Дзвонкового, де мені самому випало жити, наочно видно, як вимирають села, як люди самі рубають «сук, на якому сидять».
Колись у селі був колгосп, середня школа, дитячий санаторій біля джерела мінеральної води тощо. Нині тут залишилися жити тільки літні люди. У річці, де водилася риба, раки, бобри, дикі гуси і качки, зараз усе «вибито». Та найбільшу тривогу викликає дефіцит питної води. Річка Ірпінь давно обміліла і заросла чагарником, озера в такому ж стані, заповідний ліс вирубують.
Людство дедалі більше переконується, що водні ресурси — один із найважливіших чинників розвитку цивілізації. Річки та озера відіграють важливу роль у формуванні довкілля.
1.
Територію України омивають найцінніші в рекреаційному аспекті Чорне та Азовське моря. Площа першого становить 420,3 тис. км2, середня солоність води — 14% (тоді як, скажімо, Середземного моря — 37–38%). Азовське море має площу дзеркала 39,1 тис. км2. Середня глибина — 7–10, а найбільша — 15 м. Це наймілководніше море у світі. Колись чисте, тепле, прісноводне, воно було багате на рибні ресурси. Останнім часом дедалі більше забруднюється стічними водами, а через недоотримання прісної води, що забирають з річок для зрошувальних систем, і частковим випаровуванням, солоніє. Внаслідок цього море, яке славилося унікальними умовами для прісноводних риб, втрачає свою рибопродуктивність. На міжнародному форумі 1991 року Азовське і Чорне моря офіційно оголошено зоною екологічного лиха. Нинішній їхній стан зумовлено значним перевищенням забруднення над асиміляційною здатністю морських екосистем.
Зазначимо, що лише до Дніпра, його притоків надходить понад тисячу тонн азоту, 630 т фосфору, 118 т пестицидів. Значна частина з них потрапляє до згаданих морів, що негативно впливає на їх рослинний і тваринний світ, різко погіршує якість води. Втім, деякі фахівці вважають, що води Азовського і Чорного морів — альтернативне джерело водних ресурсів, адже якість води більшості водних об'єктів України не відповідає нормативним вимогам. Близько 90% наземних і майже третина підземних вод підлягають обробці. Кожен другий житель змушений використовувати воду, яка за багатьма показниками не відповідає гігієнічним нормам, майже третина населення користується децентралізованими джерелами водопостачання без відповідної обробки води. Автор наводить цифри 1998 року, тому що нині таких підрахунків не ведуть.
З метою подолання негативного впливу нестачі водних ресурсів в Україні збудовано сім каналів загальною протяжністю 1190 км і потужністю 21,1 млрд м3 щорічної подачі, річковий стік відрегульовано водосховищами. Проте, незважаючи на ці заходи, потреба у водних ресурсах дедалі зростає, бо у країні свого часу було сформовано водомісткі виробництва (у хімічній, металургійній, енергетичній промисловості). Щоправда, у 90-ті роки споживання свіжої води (з урахуванням морської) для виробництва зменшилося більш як удвічі. Це можна пояснити певніше скороченням виробництва, ніж упровадженням нових технологій. Адже за цей час виробництво, скажімо, продукції чорної металургії зменшилося більш ніж удвічі, хімічної й нафтохімічної — у 2,5 раза, виробництва електроенергії — у 2,4 раза.
2.
Попри наявність на території України великої кількості водних об'єктів, дві третини її території розміщено в умовах із несприятливим водним режимом. Для подолання цього побудовано понад 1100 водосховищ. При заповненні їх до нормального рівня сумарна площа водної поверхні становить 9,9 тис. км2, а загальний об'єм — 55,3 м3. Серед них — шість водосховищ Дніпровського каскаду, в якому закумульовано 80% стоку і котрий забезпечує водопостачанням значну частину України, стабільне судноплавство і зрошення земель південних регіонів. На малих річках побудовано близько 29 тис. ставків сумарною площею 3,2 тис. км2 і загальним об'ємом більш ніж 3 м3. Загалом водосховища і ставки акумулюють десь 59 м3 води, що перевищує сумарний стік Дніпра в середній за вологістю рік.
Отже, необхідність регулювання стоку річок зумовлена нерівномірністю стоку залежно від сезону, що веде до нестачі води в одну пору і до повені — в інший час. Це негативно позначається і на таких видах діяльності, як зрошення, водний транспорт, гідроенергетика.
Більшість водоймищ, зокрема комплексного призначення, створено поблизу великих міст. Водночас не варто забувати, що такі водойми часто зумовлюють негативні наслідки, спричиняючи затоплення і підтоплення. Це призводить до вилучення із сільськогосподарського виробництва земельних ресурсів. Приміром, унаслідок створення таких водойм у басейні Дніпра із сільськогосподарського виробництва вилучено понад 200 тис. га землі (це площа, яку займає Чернівецька область). Затоплюються ландшафти, ліси, населені пункти, дороги, промислові об'єкти, лінії зв'язку та електропередач. Прилеглі до водосховища землі не можна використовувати в колишньому режимі. Під впливом підтоплення відбуваються істотні зміни в ґрунтах, рослинному покриві й тваринному світі. Для захисту берегів від впливу хвиль, особливо штормової погоди, потрібні спеціальні спорудження, що потребує значних матеріальних і фінансових ресурсів.
Чималі водні ресурси зосереджено в озерах, яких в Україні налічується понад три тисячі. Найбільші з них розміщено у приморській частині, зокрема в басейні Дунаю,— озера Ялпут площею майже 150 м2, Кагул — 90, Кугурлуй — 82, Катлабух — 18 м2. В озерах України акумулюється близько 11 тис. км3 води, четверта частина якої прісна.
3.
Провідна роль у забезпеченні потреб господарства та населення прісною водою, безперечно, належить річкам. На території України — близько 73 тис. великих і малих річок. Однак лише 125 із них мають довжину більш ніж 100 км.
Найбільша річка (третя за величиною в Європі) — Дніпро. Довжина його 2285 км (у межах України — 1205 км). Басейн Дніпра з такими великими притоками, як Прип'ять, Десна, Сула, Псел, Ворскла, займає дві третини території України. На другому місці — Південний Буг, довжина якого понад 800 км, потім ідуть Сейм — 748, Псел — 717, Дністер — 705 і Дунай — 174 км (на території України). Остання забезпечує потреби України транзитним водним стоком. Середній річний стік її перевищує 120 км3, що вдвічі більше від стоку Дніпра.
Благополуччя великих водних артерій прямо залежить від стану малих річок. В Україні за останні 10–20 років багато з них перетворилося на струмки або залишили по собі сухе русло. Ця доля спіткала й Ірпінь, про який говорили вище. Причина відмирання річок і струмків, переходу їх на суходоли чи заболочені балки — діяльність людини. Річки взагалі, а малі річки зокрема часто-густо розглядають як стічні канави. Сільськогосподарські підприємства, тваринницькі комплекси нерідко скидають у річки гній, сечовину, зумовлюючи посилене підживлення водяної рослинності, а отже, заростання річок. Малі річки забруднюють також відходами промислових підприємств, стічними водами міст. Належно очищують лише незначну їх частину.
В умовах недостатнього забезпечення водою важливим напрямом є не лише раціональне використання водних ресурсів, а й відновлення малих річок. Цьому має сприяти підвищення рівня управління режимами роботи водосховищ і водогосподарських систем з метою гарантованого забезпечення водою підприємств і населення; посилення державного контролю за безпекою господарських споруд, особливо великих гідровузлів; реконструкція водогосподарських споруд, які несуть загрозу життю населення, підприємствам, комунікаціям.
Підземні води, запаси яких, за визначенням фахівців, нині становлять 5,6 м3, зазвичай використовують для задоволення потреб населення. Глибина залягання артезіанських вод в Україні коливається від 100 до 600 м. Основна частина цих вод міститься в Донецько-Придніпровському і Південно-Західному (2,3 км3) районах.
За запасами ґрунтової води Україну можна розподілити на такі зони: надлишкової вологості (Полісся); достатньої вологості (південна частина Полісся); нестійкої вологості (лісостеп); недостатньої вологості (степова частина).
Практично всі річки, озера, штучні водоймища — потенціал рекреаційних водних ресурсів. Дефіцит прісних вод потребує реалізації комплексу заходів, спрямованих на раціональне їх використання та збереження.
Водні ресурси України потребують постійного відтворення для якісного забезпечення ними населення і економіки в необхідній кількості.
Розв'язання проблем водозабезпечення тісно пов'язане з екологією. На жаль, цим проблемам в Україні приділяють мало уваги, запевняючи, що «немає грошей». Настане час, коли (щоб уникнути катастрофи) на ці потреби потрібно буде виділяти в десятки разів більше коштів.
Валентин ФЕДОРЕНКО, доктор економічних наук, академік УАН
також у паперовій версії читайте:
- «РІДНА ПРИРОДА» ПОТРЕБУЄ ПІДТРИМКИ
- РИБИ ДОПОМАГАЮТЬ ПАЛЬМАМ РОЗМНОЖУВАТИСЯ
- ПОТЕПЛІННЯ РОБИТЬ КОМАХ НЕБЕЗПЕЧНИМИ
назад »»»