ВІНЧЕНЦО, МАРІЯ, НОРМА
Оперу «Норма» Вінченцо Белліні творив для славнозвісної Джудітти Паста, зірки бельканто, проте у мріях своїх позирав іншу — ту, що з’явиться півтора сторіччя по тому у музичному світі як Марія Каллас. Музою долі геніальної гречанки стала Норма, і наче жриця друїдів поклала вона на вівтар кохання власне життя. Та якось перетнулися шляхи Вінченцо та Марії у Парижі. Там спіткала їх лиха доля, а потім шляхи їхні розійшлися. Прах композитора повернувся до рідної Сицилії, а прах Марії, наче античної богині, ще й досі витає над дзеркальною гладдю Егейського моря, що омиває береги її прабатьківщини — Древньої Еллади. Адже «улюбленці богів помирають молодими»,— так говорили стародавні греки...
Жриця друїдів
Опера «Норма» вперше йде на київській сцені. Усі, кому пощастило побувати на цьому спектаклі, мали шанс спостерігати із насолодою цю театральну містерію та поринути у вир і хаос первісних пристрастей Норми — жриці друїдів. На думку режисера-постановника опери Анатолія Солов’яненка-молодшого, безсмертний твір Белліні здобув на столичній сцені новий подих завдяки вокальній майстерності молодих і обдарованих виконавців. Найперше — це Оксана Крамарьова та Вікторія Ченська, «золоте сопрано європейської опери».
Опера — це доля, що була аксіомою для Марії Каллас, найвидатнішої виконавиці партії Норми. За життя її називали La divina — Божественна. Час не владний над її мистецтвом. «Після Каллас опера вже ніколи не лишиться така, як у минулому»,— висловився оперний критик Жан-П’єр Ремі. Саме у «Нормі» оперний світ відчув на собі незвичайні чари геніальної співачки. «Белліні написав «Норму» для мене»,— стверджувала Марія.
У чому магія Норми-Каллас? Чому ця жриця друїдів у виконанні прекрасної гречанки так тривожить душу в добу космічних польотів? Мабуть, тому, що кожна знайдена співачкою інтонація достеменна у своєму високому драматизмі.
Доля Марії Каллас дивним чином збіглася із любовною драмою Норми. Трагедія кохання без взаємності своїм чорним крилом уразила життя співачки та передчасно забрала її у домовину. Франко Дзефіреллі надав легенді про Марію Каллас нового звучання. Він відтворив її трагічний образ у кінострічці «Каллас назавжди» у блискучому виконанні Фанні Ардан у головній ролі.
Та починалося все на Сицилії, у глухому містечку Катанія, де народився златокудрий Вінченцо Белліні.
Златокудрий сицилієць
Невідомо, як опинився у містечку Катанія, що на Сицилії, Нікола Белліні, дідусь майбутнього композитора. Відомо лише те, що він закінчив Неаполітанську консерваторію та мав славу maestro чембало (по-сучасному концертмейстера). Його фах наслідував і син Розаріо. Проте всесвітньої слави домігся онук Вінченцо. Малеча віком півтора року вже наспівує арії з Фьораванті під батьківський акомпанемент на чембало. У Катанії тільки й розмов про сина дона Розаріо та його видатні музичні таланти. До того ж Вінченцо напрочуд вродливий, наче ангел небесний. Златокудрий, з блакитними очима, він вирізняється на тлі патріархальної Сицилії.
Белліні аплодують Мілан і Париж, Лондон і Рим; сам maestro Россіні, автор «Севільського цирюльника», опікує юного генія.
В ореолі слави опери «Сомнамбула» розпочинав Белліні працювати над «Нормою». Задум цієї опери виник у композитора під враженням від трагедії Олександра Суме, яка мала неймовірний успіх на паризькій сцені. У центрі подій п’єси — жриця друїдів Норма, котра порушила обітницю безшлюб’я. Зраджена своїм коханим, вона хоче помститися йому та вбити двох дітей, які народилися від любовних стосунків із ним. Проте її спиняє почуття материнської любові до дітей. Свій гріх Норма спокутує, коли сходить на вогнище, що стало для неї похоронним.
Подумки Белліні поринав у світ своїх героїв, наспівуючи віршовані партії драми, намагаючись віднайти музичний лад кожної фрази. Він прислухався до модуляцій власного голосу, та головне — до почуття, яке народжувалося у нього від реплік його героїв. Лише тоді відчував божественну музику. «Я вивчаю характери моїх героїв, прагну зазирнути вглиб душі кожного з них»,— так описував Белліні творчий процес в одному з листів.
До прем’єри опери залучили сузір’я видатних майстрів бельканто. Поза конкурсом — незрівнянна Джудітта Паста.
Прем’єра «Норми» відбулася у театрі La Scala наприкінці грудня 1831 року. Тріумфальний поступ опери мав своє продовження у Бергамо, а потім у лондонському Кінгс-театрі. Із Лондона Белліні поспішав до Парижа, де чекав на нього шалений успіх «Пуритан» і орден Почесного легіону від короля Луї-Філіпа. Здавалося, щасливий! На жаль, цей рік, 1835-й, став для Вінченцо останнім у його житті. Назавжди він лишився молодим, 33-річним.
Зірка з іншої галактики
Для родини Калогеропулосів грудень 1923-го був тяжкий. Тільки-но помер син, у родині — жалоба. Мати Іванхелія палко благає Бога про народження сина. Та народилася дочка. Лише п’ятого дня знайшла вона час для немовляти Марії. Небажана дитина у сім’ї цілком пізнала гіркоту страждань: із болем увійшла вона у цей непривітний світ. Важкий хрест взаємних образ несли вони (мати й донька) протягом життя.
Коли з’явилися музичні здібності у Марії, мати почала «муштрувати» дитину тривалими щоденними заняттями. Каторжна праця позбавила її дитинства. Та все ж чи була б вона великою Каллас, якби не мати? На життєвому шляху Марії Каллас зустрілося чимало тих, кому вона була вдячна. І передовсім — це Ельвіра де Ідальго, її викладачка з Афінської консерваторії, у минулому партнерка великого Карузо. Як вісник долі увійшла іспанка у життя Марії, заклала міцний фундамент її вокальної майстерності та напророчила успіх на батьківщині бельканто. Вдосконалювала не тільки голос, а й фігуру, мордуючи себе дієтою. І домоглася неймовірного: якщо в «Джоконді» вага співачки була 92 кг, то кілька років по тому вона схудла на 35 кг і стала справжньою Сильфідою!
У вокальному світі промайнула вона неначе зірка з іншої галактики: регістр її голосу охоплював фантастичний діапазон — від колоратурного до мецо-сопрано! Це відкривало перед нею необмежені можливості. Як зазначав Жан-П’єр Ремі, «...вона співала так, начебто мала три голоси водночас».
На пароплаві Марія відпливала до Неаполя, маючи у запасі «Норму» й «Джоконду» та головне — віру в себе. В Італії на неї чекав успіх та ще й багатий жених — сеньйор Баттиста Меннегіні. Галантний і заможний сеньйор, який за віком годився їй у батьки (старший за неї на 26 років), стане для Марії надійною опорою на десять років їхнього шлюбного союзу. Мабуть, у тому була життєва драма Марії Каллас: ця горда й незалежна за вдачею жінка почувалась безпорадною і невпевненою у життєвих питаннях. Саме тим пояснюють успіх Меннегіні у Марії на той час.
Лише з Онассісом відчула вона справжню радість та біль кохання.
Грецька трагедія кохання
30 листопада 1948 року на небосхилі світової опери засяяла зірка Марії Каллас: її перший виступ у «Нормі» став тріумфальний. Подальшим сценічним успіхам співачки сприяла творча співдружність із такими визнаними новаторами сцени, як Лукіно Вісконті та Франко Дзефіреллі. Вони принесли в оперу нові ідеї, що радикально змінили концепцію сценографії. Не випадково їхній прихід до театру La Scala збігся з періодом найвищого злету оперного генія Марії Каллас.
«Vissi d’arte...» — мала б казати про себе Марія словами Тоски, героїні однойменної опери Пуччіні («Я жила мистецтвом...»). Так, вона жила мистецтвом — 595 оперних спектаклів за 18 років творчої кар’єри!
Всесвітній тріумф оперної діви припав на середину 50-х, коли вона дебютувала у Metropolitan Opera зі своєю улюбленою «Нормою» та підкорила міланську La Scala. Каллас аплодує Париж, її показує Євробачення.
У своїх спогадах про «божественну Каллас» Рудольф Бінг, генеральний директор Metropolitan Opera, згадував найперше її артистизм, у якому було щось від чаклунства. Зокрема, мистецтво жесту — ось чим володіла вона цілковито! Єдиного жесту її у «Нормі» було достатньо, щоб змусити зал шаленіти.
Драма жриці друїдів одразу захоплює кожного драмою жіночої душі, її душевних мук і ревнощів, нудьги й сумління. Це відчувається вже у перших тактах молитви Норми-Каллас до Місяця (Casta diva). Її виразний голос в усіх відтінках і напівтонах відтворює трагедію зрадженого жіночого кохання.
«Oh, rimembranza!» («О, спогади!») — співає арію Норми Марія, згадуючи своє давнє та незабутнє кохання, карнавальну ніч у Венеції, де зустріла вона його. Вони знайшли там одне одного — Марія Каллас і Арістотель Онассіс. У вихорі карнавалу він не відходив від неї ні на крок. Ніби маг-чарівник він готовий був розкласти перед нею всі фарби своєї невгамовної фантазії, щоб заморочити їй голову,— море квітів, білу яхту-палац і килим-літак з чистого золота! Він розумів силу грошей... Всесвітньо відома оперна діва — ось він, головний приз його життя! Згодом ним стане й Жаклін Кеннеді.
Не сподівалася Марія, що її кохання до підступного грека обернеться на трагедію, останній акт якої розіграється не на сцені, а у житті. А головною жертвою в ній стане вона — Марія Каллас.
«Арістотель ніколи не одружиться зі мною» — з болем усвідомила нарешті вона. Престижні й вигідні контракти минали її. Марія полишила чоловіка й поспішила до Парижа за коханим. Десять років тривали ті безперспективні й принизливі стосунки. А 1968 року відбулося неминуче: 20 жовтня Жаклін Кеннеді стала madame Онассіс. «Джон помер удруге!»,— волали американські газети, а шведські накинулися на Жаклін: «Як ви посміли, Джеккі?»
Наче жриця друїдів спалювала Марія власне життя на вогнищі кохання! Саме Онассіс, як ніхто інший, на думку Франко Дзефіреллі, посприяв творчому занепаду співачки. Як наслідок душевної драми Марії — втрата голосу й передчасне залишення сцени.
Якщо 1958 року Марія співала 28 разів, 1960-го — сім, то 1963 року — жодного! Надто короткою виявилася творча кар’єра оперної діви: 1965-го Марія Каллас назавжди пішла зі сцени та увійшла у легенду. Для неї цей крок був рівнозначний самогубству. Щоб знайти якусь розраду, зверталася до мистецтва. Вона дебютувала у кіно — виконала роль Медеї в однойменній кінострічці Пазоліні, у Нью-Йорку вела майстер-класи з вокалу, як член журі брала участь у роботі конкурсу вокалістів імені П. Чайковського. Повернувшись до Парижа, Марія більше не полишала своєї оселі. Втративши можливість співати, позбулася вона й інтересу до життя. «Тільки коли я співала,— говорила вона,— відчувала, що мене кохають».
Фінал у Парижі
Раптова смерть Белліні у вересні 1835-го приголомшила Париж. Про його кончину точилося багато пліток. Деякі навіть натякали на отруєння. Казали й про те, що жінки надто балували цього златокудрого Вінченцо.
Церковна відправа проходила надзвичайно урочисто. У церкві Інвалідів звучав реквієм і мелодія арії Артура з фіналу «Пуритан» з віршами з «Лакримози». Сумна меса, ридаючий голос Рубіні та глибока скорбота за генієм, який пішов із життя передчасно...
Серед тих, хто ніс труну на кладовищі Pere Lachaise, був і Россіні. Maeстрo, невтішний у своєму горі, ще довго стояв під дощем без капелюха, неспроможний розстатися з Вінченцо. Італія оплакувати свого генія. Усі театри поставили опери Белліні у пам’ять про небіжчика. 40 років по тому прах композитора перевезли з Парижа на батьківщину — на Сицилію. Як живого тріумфатора зустріли італійці Вінченцо: «Белліні повернувся до нас!»
...Марія Каллас померла у Парижі 17 вересня 1977 року від серцевого нападу. Завісу опущено...
На той час Марія пережила багатьох: батька, Лукіно Вісконті й свого невірного, але коханого Арі. Не міг він змиритися з небесною карою — загибеллю сина, спадкоємця його фінансової імперії.
...Здавалося, увесь Париж плаче. Людський натовп і море квітів проводжали співачку в останню путь. Похоронна відправа відбулася у кафедральному православному соборі на rue Georges Bizet. Коли труну з її тілом виносили з собору, хтось із натовпу вигукнув: «Браво, Маріє!» І небіжчиця востаннє «зірвала» оплески від тих, кому дарувала радість у житті.
Раптова смерть співачки посприяла чуткам про загадкові обставини її кончини. Насамперед дивував діагноз: на серйозну хворобу серця Марія не скаржилася. Чому лікар не наполіг на розтині? На кладовищі Pere Lachaise Марія заздалегідь придбала собі місце. Та зненацька кремація... Меннегіні, чоловік небіжчиці у минулому, говорив про самогубство, Франко Дзефіреллі — про отруєння. Мабуть, не хотілося повірити у банальну смерть La divina? Таємницю смерті вона забрала із собою. Та лишився її незабутній голос...
Майже чверть століття височить в Афінах пам’ятник Марії Каллас, але істинний пам’ятник La divina у серцях тих, хто по-справжньому цінує оперу, хто пам’ятає Норму.
Мабуть, рядки з Мюссе, присвячені Марії Малібран, у яку невтішно був закоханий Вінченцо Белліні, немов сльози скорботи мали б стати гідною епітафією незрівнянній Марії Каллас: «Що змушує нас згадати крізь сльози про твою передчасну кончину, /...Мабуть, голос, що йде від серця та зворушує душу, / Який після тебе ніхто й не почує...»
...Їх поділяє століття, проте звела їх Норма, ця загадкова жриця друїдів. Вони зустрілися в Парижі — златокудрий Вінченцо та шалена гречанка Марія. До Парижа поспішав він за славою, а Марія — за коханим. Вони зустрілися та й розсталися в Парижі...
Володимир СКРИНЧЕНКО
також у паперовій версії читайте:
назад »»»