АЗІЙСЬКІ СУПЕРДЕРЖАВИ
Об'єднання Китаю та Індії в один потужний економічний блок — так звану Хіндію, розпалює уяву коментаторів. Дві найдавніші цивілізації, до яких входить третина населення світу, можуть скласти противагу економічному і політичному домінуванню Заходу в новій міжнародній системі ХХІ ст.
Історичний візит індійського прем'єра Аталі Ваджпаї до Пекіна у 2003 році приніс суттєве економічне і політичне зближення двох держав. Незабаром Індія вперше визнала, що Тибет — інтегральна частина Китаю, а той визнав індійські права на Сіккім. Торговельний обмін зріс із двох мільярдів доларів у 2000-му до 43 млрд у 2009 р. Піднебесна стала головним торговельним партнером Індії.
Обидві країни почали також співпрацювати на регіональному і міжнародному рівнях, у тому числі в межах тристоронніх консультацій з Росією, на форумах БРІК (Бразилія, Росія, Китай, Індія) чи G20. Приклад переговорів із проблеми клімату в Копенгагені у 2009-му доводить, що завдяки кращій координації Індія та Китай здатні заблокувати некорисні для себе рішення багатших держав.
Проте двосторонні суперечки і протилежні інтереси на регіональному й глобальному рівнях переважають те, що об'єднує обидві держави. Відколи у 2005 році індійський політик Джараїм Рамеш популяризував термін «Хіндія» у книзі, у якій підкреслював взаємодоповнюваність обох економік, світ змінився. Передовсім США під лідерством Барака Обами вже не здаються такою загрозою для обох країн, як у період консервативної політики Джорджа Буша. Крім того, останніми роками не вдалося вирішити жодної проблеми у китайсько-індійських відносинах, а список суперечностей навіть збільшився.
Негативна пам'ять
Обидві держави розділяє (не тільки у прямому розумінні) розташований високо у Гімалаях кордон завдовжки чотири тисячі кілометрів. В Індії, попри те, що минуло майже півстоліття, живе пам'ять про принизливу поразку у прикордонній війні з китайцями у 1962 р. Захоплену тоді китайцями частину Кашміру (Аксай Чін) надалі зображують на індійських картах як територію Індії, а індійський штат Аруначал Прадеш на китайських мапах незмінно становить частину КНР. Незважаючи на те, що з 2005-го відбулось 13 раундів переговорів щодо визначення кордону, жодний не дав результату. За цей час Піднебесна успішно завершила складні прикордонні спори з Росією та Монголією.
Спір навколо території — не тільки виклик для картографів, а й реальна проблема, яка кидає тінь на практику двосторонніх відносин. Улітку нинішнього року Індія припинила військову співпрацю з Китаєм після того, як китайську візу не отримав індійський генерал, котрий служить в індійському Кашмірі. Торік обурення в Індії викликала інформація, що китайська влада відмовила у візі індійському політикові зі штату Арунчал Прадеш, стверджуючи, що він живе у... Китаї.
Уряд у Пекіні блокує кредити Азійського банку розвитку для Індії, бо частину інвестицій має бути реалізовано у спірному штаті. Китайська сторона також щоразу протестує, коли цю територію відвідує індійський прем'єр або духовний лідер Тибету Далай-лама, присутність якого в Індії є афронтом для Пекіна. З певного часу індійська преса пише про китайські провокації на спільному кордоні. Тільки в малому штаті Арунчал Прадеш нині розміщено майже сто тисяч індійських військовиків.
Коли Піднебесна хоче «насолити» Індії, то завжди може скористатися співпрацею з Пакистаном. Головний суперник Індії в регіоні незмінно користується китайською військово-економічною допомогою. Незадоволення індусів також викликало будівництво китайцями океанічного порту в місті Гвадар, який після транспортного з'єднання з китайською провінцією Сінцзян відкриє для Китаю найкоротший шлях до Індійського океану і Близького Сходу.
У відповідь на американсько-індійський ядерний договір 2008 року Піднебесна запропонувала подібний договір Пакистану і будує там два ядерні реактори. Індійський прем'єр Манмохан Сінгх нещодавно визнав: Китай використовує «м'яку підчеревину Індії у Кашмірі для врівноваження Індії у Південній Азії». Без китайської підтримки Пакистан не має шансів у суперництві з Індією. Остання могла б скласти більшу конкуренцію Китаю у регіоні й світі.
Китайське оточення
Турбуючись посиленням впливу Китаю у М'янмі (Бірмі), демократичний уряд у Делі утримується від критики військової диктатури. Коли Індія під міжнародним тиском припинила постачання зброї до Шрі-Ланки, то це місце швидко зайняв Китай. Значною мірою завдяки китайським танкам і гелікоптерам ланкійська армія зробила переможний наступ на тамільських «тигрів» у 2009-му й закінчила громадянську війну, що тривала 25 років. Узамін китайці отримали згоду на будівництво океанського порту у Гамбантоті. Разом з іншими портами, збудованими за китайські гроші у Бангладеш, М'янмі чи Пакистані, він утворює мережу баз впливу навколо Індії, стискуючи кільце оточення.
Зрештою Індія не залишається у боргу і створює власні плацдарми навколо Китаю, розвиваючи співпрацю з Сінгапуром, В'єтнамом чи Японією, які також мають різні причини не довіряти силі Китаю. У 2007-му у Бенгальській затоці було організовано маневри військово-морського флоту Індії й Бангладеш, до яких приєднались американці.
Індійсько-китайське суперництво набирає глобального характеру у змаганні за енергетичну сировину і ринки збуту. Індія імпортує 75% нафти, Китай — 44%. У міру збільшення потреби у сировині обох динамічних економік суперництво буде посилюватись.
Демографія і демократія
Індія поки що програє у суперництві з Піднебесною практично на всіх напрямах: економічному, суспільному, військовому. Індійська економіка становить четверту частину китайської економіки. Частка Китаю у світовій торгівлі товарами сягає понад сім відсотків, тоді як у Індії ледь перевищує один відсоток. Торговельний оборот Індії з Євросоюзом дорівнює п'ятій частині обороту Китай–ЄС. Китайські витрати на оборону принаймні вдвічі більші від бюджету на цю мету в Індії. Недавні Ігри співдружності націй у Делі були лише блідою тінню гігантської Олімпіади у Пекіні 2008 року. Якщо комуністичний режим Китаю вже витягнув із бідності кількасот мільйонів своїх громадян, то демократична Індія стала на цей шлях.
Попри зазначені застереження, Індія не змагається з Піднебесною на заздалегідь програшній позиції. В одному з останніх видань впливовий журнал «Економіст» переконував, що Індія незабаром почне обганяти Китай в економічному забігу з двох основних питань: демографії й демократії. На думку експертів, Індія має більше шансів утримати високий темп зростання економіки протягом найближчих десятиріч.
Індія, населена нині приблизно 1,2 млрд осіб, у найближчому десятиріччі обжене Китай за кількістю населення і стане першою державою світу за цим показником. Важливо, що індійське суспільство на кільканадцять років молодше від китайського. Якщо Піднебесна може «зістаритися», поки розбагатіє, то Індія, де половина населення молодша від 25 років, ще довго буде «молода». Індійський ринок праці щороку буде поповнювати приблизно 15 млн нових працівників. Якщо індійській владі й підприємцям удасться забезпечити їм зайнятість у секторі масового виробництва, то Індія незабаром може замінити Китай як головна фабрика світу.
Можливо, найважливіше — демократія. Її значення має два основоположні виміри. Як устрій, більш відкритий від китайського, що забезпечує більшу суспільну стабільність і дає можливість самовдосконалення. Наприклад, коли 2001 року тижневик «Тегелька» описав корупційну аферу в індійському міністерстві оборони, вибухнув скандал, який призвів до відставки міністра оборони, а наступними роками було ухвалено важливий закон про доступ до інформації.
Хоча індійська система видається інколи менш ефективна, ніж централізована китайська модель, у довгостроковій перспективі вона створює умови для розвитку приватної ініціативи, інновацій та використання потенціалу громадян, що є вирішальним для успіху і конкурентоспроможності сучасної економіки. Піднебесна розвивається переважно завдяки активності держави, Індія — всупереч неефективності державного механізму, за його мінімального втручання у бізнес.
Як пояснив Гурхан Дас у «Форрейн Афферс» у 2006 році, Індія розвивалась інакше, ніж Китай. Вона покладалася більше на власний ринок, ніж на експорт; більше на споживання, ніж на інвестиції; на послуги, ніж на промисловість; на розвинуті технології, ніж на виробництво продукції низької якості. Індійська модель розвитку має міцніший фундамент і меншою мірою залежить від зовнішньої кон'юнктури.
Як Боллівуд із Голлівудом
Індійська демократія робить Індію партнером Заходу. Коли Барак Обама під час візиту (у листопаді) до Індії назвав дві причини, через які Індія та США є нерозлучними партнерами — демократію і вільноринкову економіку — було враження, що він говорив про те, чому США і Китай такими партнерами не можуть бути.
Коли торік Обама зробив візит до Китаю, зустріч зі студентами було організовано до найдрібніших деталей, питання відібрано, а телевізійна трансляція йшла із запізненням. Коли ж він поспілкувався зі студентами у Мумбаї, у вільній атмосфері мусив відповідати навіть на найскладніші питання. Його виступ у індійському парламенті транслювали наживо і значною мірою він був спрямований безпосередньо до індійського суспільства.
У безпрецедентному зверненні Барак Обама пообіцяв, що у «найближчому майбутньому очікує реформування Ради Безпеки, котра повинна включати Індію як постійного члена». Він сказав, що Індія — не держава, що сходить, вона сформована і закликав її до активної участі у справах східної Азії.
Дракон показує пазурі
Китайці нібито недооцінюють значення Індії та ігнорують індійську загрозу. Серед експертів у Делі домінує невпевненість і страх перед північним сусідом. Проте у багатьох справах Індія й Китай як країни, що розвиваються і вступають до клубу супердержав, матимуть чимало спільних інтересів. Прем'єр Манмохан Сінгх нещодавно переконував: світ настільки великий, що у ньому вистачить місця для обох держав, які можуть водночас «співпрацювати і суперничати». У Делі розуміють, що їхній економічний розвиток триватиме так довго, скільки Китай буде зацікавлений у продовженні свого «мирного зростання». Але як довго це триватиме?
Зростаюча активність Китаю у міжнародних відносинах полягає у цілеспрямованій ескалації напруження у відносинах з Японією й Індією, а також загостренні суперечностей зі США навколо вартості юаня. Лю Мінгфу, колишній генерал і професор військової академії народно-визвольної армії Китаю у Пекіні у книзі з показовою назвою «Китайські мрії» пояснює, чому Піднебесна незабаром обжене США і стане єдиною супердержавою. Пояснює, чому так має бути. Книга стала бестселером у Китаї.
Піднебесна демонструє, що можливий економічний розвиток без демократії, тому значення Індії, як партнера Заходу у врівноваженні китайського впливу і забезпеченні стабільності, зростатиме. Якщо раніше не дійде до небезпечної конфронтації десь у Гімалаях.
За матеріалами іноземної преси підготував Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- ПОРОЗУМІЛИСЯ
назад »»»