«ЛАВАНДА»: ДНІ І НОЧІ
Гірські спецназівці вміють пристосовуватися до екстремальних умов. Трапляється, харчуються лише тим, що росте, повзає чи бігає. Для них наука виживання в горах, як «Отче наш» — усі бійці зобов'язані досконало знати цю дисципліну. Військовослужбовці гірськострілецької роти спеціального призначення симферопольського з'єднання Внутрішніх військ МВС України «Лаванда» — не виняток.
Не для слабких духом
До програми бойової підготовки гірських стрільців входить тривале проживання в горах у наметовому таборі. Принцип виживання такий: справжній гірський спецназівець ніколи не помре від голоду, витримає будь-яку спрагу.
Розслаблятися бійцям «Лаванди» немає часу. У щільному графіку розписано все до дрібниць: розвідувальна, інженерно-саперна, тактична підготовки. А ще військова топографія. Це далеко не весь перелік занять, передбачених розкладом.
— Відповідно до плану бойової підготовки і «легенди» навчань військовослужбовцям гірськострілецької роти та підрозділу розвідки поставлено завдання вдосконалити тактику дій бойових груп із подолання природних перешкод, а ще знайти, переслідувати і знешкодити умовне бандформування,— коментує завдання бійців командир батальйону підполковник Владислав Боняр.
...Військовослужбовці відпрацьовують різні способи подолання перешкод. Для переходу через ущелину натягнуто спеціальні шнури. За командою всі почергово проходять перешкоду і переміщують речове майно.
— Моїм підлеглим часто доводиться долати неабиякі перепони, якими багаті кримські гори. Серед них — повноводні річки, глибокі ями. Адже саме від швидкості передислокування сил і засобів, професійних навичок залежить виконання бойового завдання. Тому не дивно, що наш гірськострілецький підрозділ комплектують винятково контрактниками, причому з великим досвідом гірської підготовки,— пояснює командир гірськострілецької роти майор Максим Дьомін.— Пригадую, як ми протягом десяти діб робили 170-кілометровий перехід кримськими горами. Майже всі підтвердили альпіністську кваліфікацію. Важливо, що набутий досвід нам знадобився, коли, приміром, спецназівці несли службу в Закарпатському регіоні у важкодоступних гірських ділянках прикордонної смуги зі Словаччиною,— підсумовує офіцер.
Тісно співпрацюють з гірськими стрільцями й військовослужбовці роти розвідки батальйону спецпризначення. Розвідники вивчають інженерно-саперну справу. Вони непогано знаються на альпіністській підготовці, військовій топографії. Прискіпливо вивчають спеціальну тактику дій у горах і лісі. «Зелені привиди» — так вони себе називають.
А вогневу підтримку бійцям гірськострілецької та розвідувальної рот надають снайпери. Їх, добре замаскованих на бойових позиціях, важко знайти, навіть перебуваючи поблизу.
— Саме командир віддає наказ на знищення цілей,— розповідає інструктор-снайпер прапорщик Вадим Чельмекчі.— Проте трапляється, що доводиться усе вирішувати самостійно. І це найскладніше для стрільця.
Навчально-бойові завдання — переслідування і ліквідація озброєного бандформування в умовах гірсько-лісистої місцевості — спецназівці симферопольського з'єднання Внутрішніх військ виконали успішно. Запорукою успіху стала відмінна бойова підготовка.
Школа — гори
Спецназівці гірськострілецької роти «Лаванда» можуть раптово з'явитися в будь-якій точці країни, виконуючи завдання з переслідування та знищення незаконних озброєних формувань. Для прикладу — операція в Карпатах, де бійці підрозділу допомагали вітчизняним прикордонникам затримати пакистанських, китайських і в'єтнамських нелегалів. За рік хлопцям випадає бути, як кажуть вони самі, «у полях» понад чотири місяці. Зазвичай — це тижневі виходи, в які кожний бере із собою намет, обмундирування — загалом близько 50 кг спорядження. У нічний час спецназівці відпочивають, стають табором, ставлять намети і розводять вогнище.
— Якось уранці прокинулися від того, що дуже холодно стало,— розповідає лейтенант Сергій Кухарський.— Виявилося, нас засипало снігом. Проте відкопалися й продовжили похід.
Іншого разу на навчаннях військовослужбовцям роти доручили «гнати» умовне бандформування, що засіло в горах. Ті, розділившись на три групи, пішли працювати. У розпал операції почалася сильна злива. Керівник навчань намагався наказати згортати штаб і припинити дії. Але зі спецназівцями не було зв'язку. Поки змоклі до нитки військові внизу відігрівалися чаєм, ті «воювали» в горах. Потім спустилися, хоч мокрий камінь надто слизький, не кажучи про земляні стежки, відзвітували про виконання завдання, сіли в машину й поїхали.
У похідних умовах можуть навіть смачні страви готувати: старшина Олександр Сабарський і борщ зварить, і вінегрет накришить, і рибу виловить-насмажить. На десерт у кожного є родзинки, курага, горіхи, тому що вони корисні і займають мало місця в рюкзаку.
Люди в підрозділі досвідчені й до лісу-гір звиклі. Йдуть колоною, ведучі змінюються, щоб кожен набував командирських навичок і вмів самостійно орієнтуватися на місцевості. На марші між собою не розмовляють — під час руху незручно, та й зайва витрата енергії.
«Спіть спокійно, хлопці...»
Під вікном невеликої казарми гірськострілецького підрозділу — пам'ятник у вигляді маленької чорної скелі з обірваним фрагментом альпіністського спорядження. На ньому меморіальна табличка, на якій викарбовано: «Спіть спокійно, хлопці...», на пам'ять про сержанта за контрактом Андрія Черняєва, котрий загинув під час автокатастрофи, та старшого прапорщика Сергія Беширова. Його життя раптово обірвалося при виконанні службових завдань у горах.
— Коли Сергій загинув, ми не могли дивитися на гори,— зізнається лейтенант Сергій Кухарський.— Але ж скільки не сумуй, треба жити далі, жити й служити. Для гірських спецназівців військ правопорядку — це сенс усього життя.
Іван КУЛЕХА, Сергій ДІДИК
також у паперовій версії читайте:
- ЧОМУ ВОНИ ЇЗДЯТЬ ЯК ХОЧУТЬ?
- Ремарка психолога
назад »»»