СКАЖИ МЕНІ, ХТО ТВІЙ МІНІСТР...
ШТРИХИ ДО ПОРТРЕТА УКРАЇНСЬКОЇ АДМІНРЕФОРМИ
Президентський указ «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» активно обговорюється вже тиждень. Хоча нинішні перипетії — це лише перша хвиля. Бо згідно з документом, упродовж двох місяців буде розроблено положення про функціонування центральних органів виконавчої влади.
За словами міністра юстиції Олександра Лавриновича, впродовж цього терміну відповідні органи набудуть усіх необхідних функцій. «Наразі є понад дев'ять тисяч функцій, залишиться, сподіваюся, близько половини,— прогнозує урядовець.— Далі — наступний етап, коли буде надана можливість вивільнитися частині держслужбовців, для яких уже не залишиться функцій у системі державного управління».
А от цього держслужбовці наразі найбільше й бояться. Втім, коли мова заходить про реформу доводиться згадувати приказку про ліс та тріски... Тому головне питання — наскільки реформа буде ефективною? Давайте з'ясуємо.
Передусім цікаво подивитися на нову структуру виконавчої влади. Вона відмінна не лише від тієї, що працювала донині, а й від тієї, що була, скажімо, за часів «пізнього Кучми». Чинний Президент поділив виконавчу владу на міністерства, служби, інспекції та агентства.
Планується, що міністерства залишаться ключовими органами виконавчої влади, які формують державну політику в межах своєї компетенції. Також вони контролюватимуть діяльність інших центральних органів виконавчої влади, котрі перебувають у підпорядкуванні. Практично в кожному міністерстві ці органи будуть створені на базі теперішніх державних комітетів чи адміністрацій.
Головна функція служб — надання державних послуг громадянам та юридичним особам. Виокремлення цієї функції в ідеалі мусить якісно поліпшити систему державного управління та створити сприятливі умови для подолання корупції.
У свою чергу, інспекції мають здійснювати нагляд та контроль за дотриманням і виконанням законодавства. А от агентства будуть наділені управлінськими функціями щодо державного майна. Вони надаватимуть послуги юридичним особам, які пов'язані з об'єктами державної власності.
За словами Олександра Лавриновича, діяльність усіх цих структур координуватиме відповідний міністр. Однак відмінність від нинішньої бюрократичної машини полягатиме в тому, що робитиме він це не опосередковано, а виключно через нормативні акти, які, до слова, ще потрібно розробити та затвердити.
Нинішні реформаторські віяння здатні вже найближчим часом суттєво скоригувати роботу тих організацій, які нині працюють під егідою уряду. Усвідомивши, що центр впливу дає величезний перекос у бік президентської адміністрації, представники таких структур побоюються: як би їм не залишитися схожими на людину, чиє волання в пустелі ніхто не чутиме. Відтак курс береться на суттєву переорієнтацію.
Ось найсвіжіший приклад. Під час засідання однієї з комісій Ради підприємців при Кабміні, її представники прямим текстом говорили про необхідність тіснішої співпраці з АП та її економістами. І автор цих рядків не здивується, якщо вже невдовзі Рада підприємців змінить вивіску й іменуватиметься дорадчим органом при адміністрації глави держави, а не при уряді.
«Как вы яхту назовете, так она и поплывет...»
Реформування не можна розглядати й без детального аналізу діяльності персоналій, котрі опинилися на перших ролях у вітчизняному політикумі. Найперше і найголовніше — усі чотири віце-прем'єр-міністри віднині очолюють по одному відомству.
Дотепники встигли відзначити: главу уряду Миколу Азарова теж потрібно було б паралельно зробити міністром. А саме — міністром фінансів. Бо, скажімо, працюючи першим віце, він двічі поєднував функції заступника прем'єра Януковича та куратора фінансового відомства. Отож і нині непогано б упорався.
А так сидіти на двох стільцях доводиться лише заступникам Миколи Яновича. Перший віце-прем'єр Андрій Клюєв нині очолив новостворене Міністерство економічного розвитку і торгівлі. Масштаби цього відомства переоцінити складно. Причому навіть у його назві фігурує намір влади все ж таки домогтися зростання й не тупцювати на місці. Залишається сподіватися, що принцип, оспіваний капітаном Врунгелем — «Как вы яхту назовете, так она и поплывет...» — в даному разі спрацює.
Інший показовий момент — дана структура опікуватиметься ще й торгівлею. Хоч що б там говорили урядовці про наміри якнайшвидше «підняти на щит» національного виробника, наразі саме торгівля залишається однією з найприбутковіших ніш. І в найближчій перспективі такий статус-кво, вочевидь, збережеться.
Причому досі окремого міністерства з подібними функціями в нас не було. Натомість воно існувало в Російській Федерації, що непрямо доводить справедливість припущень про причетність до вітчизняної адмінреформи людей тамтешнього урядовця Германа Грефа. Тут доречно також навести думки окремих політологів, котрі взагалі схильні до проведення досить широких паралелей нашої реформи з російською. Приміром, Володимир Фесенко звертає увагу на те, що в наших північно-східних сусідів реформа не виявилася аж надто ефективною.
Дорогу молодим? Поки що забудьте
Кадри, які мають виконувати перші ролі в реформаторській «партитурі», справді далеко не нові. Але козирем «регіоналів», причому козирем доволі сильним, є діяльність так званої молодої команди попередньої влади в столиці. Нині будь-які натяки на бажаність «омолоджування» тих чи інших структур, ніби хвилі об скелястий берег, розбиватимуться об спогади про «управлянські дива» Леоніда Черновецького та його «неперевершених» менеджерів.
Звісно, ні Борис Колесников, ні Віктор Тихонов, ні Сергій Тігіпко не належать і до так званої старої номенклатури. Ці люди зробили собі ім'я уже в умовах сучасної України. Однак зони їхньої відповідальності зовсім неоднакові.
Міністерство інфраструктури є не чим іншим, як реформованим Мінтрансзв'язку. Тому можна з упевненістю сказати, що Борису Колесникову, як і Андрію Клюєву, дістався вельми ласий шматок. Показово також, що саме це відомство нестиме левову частку відповідальності за підготовку до Євро-2012.
Діаметрально протилежна ситуація у Сергія Тігіпка. Ввірений йому фронт робіт не виглядає таким привабливим, як у двох його колег Клюєва та Колесникова. На жаль, соціальну політику майже за будь-якої влади розглядають як такий собі негрошовитий додаток.
Але поява на посаді міністра соціальної політики саме пана Тігіпка якраз і дає підстави сподіватися на проведення реформування галузі. Можливо, таке припущення нині дещо дисонує з багатьма іншими, однак воно підкріплюється одним неспростовним фактом. Тігіпко є тим політиком, котрий не боїться втрачати свого рейтингу. Явище доволі рідкісне. Власне, віце-прем'єр довів це під час місцевих виборів, де його політична сила отримала значно скромніший результат, ніж сам Сергій Леонідович за час президентської кампанії.
Нарешті четвертий заступник прем'єр-міністра — Віктор Тихонов отримав об'єднане міністерство регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ. Перший висновок: до «ласих шматків» цю сферу також навряд чи можна зарахувати, адже найпривабливіша частина будівництва — та, що стосуватиметься Євро-2012,— буде в руках у Бориса Колесникова.
Друге спостереження: колишній голова Луганської обласної ради Тихонов, на відміну від того-таки Сергія Тігіпка, не є самостійним політичним гравцем. Його уявити собі поза межами Партії регіонів наразі просто неможливо. Але лише наразі.
Свого часу наприкінці 90-х — на початку 2000-х авторові цих рядків довелося дуже часто бувати у двох найсхідніших областях нашої держави — Донецькій та Луганській. Так от тоді, як серед політичної еліти, так і серед рядових громадян, відчувалася певна недовіра луганчан до донеччан. І навпаки, мешканці потужнішої Донеччини нерідко ставилися до своїх сусідів з деякою зверхністю. Це вже значно пізніше, під впливом пропагандистської антиющенківської риторики тамтешній люд об'єднався під стягами Партії регіонів та особисто Віктора Януковича.
Нині ж розподіл повноважень в уряді знову довів небезпідставність наведених спостережень. «Донецькі» отримали значно більше, ніж «луганські». І от саме від того, чи «проковтнуть» останні усе це стовідсотково, якраз і залежатиме подальша єдність Партії регіонів. А, можливо, й доля усієї адміністративної реформи. Бо ж хто б що казав, а її поводирями є саме «регіонали».
Щодо інших міністерств (кількість яких, нагадаємо, скоротилася з 20 до 16), то їхня остаточна структура і склад викристалізуються трішечки згодом. Поки що найбільше впадає в очі чергове скасування Мінвуглепрому і концентрація всієї енергетичної галузі в руках у міністра Юрія Бойка. Вочевидь, якби відроджена рішенням КС Конституція 1996 року не містила чітких вимог про трьох (!), а не більше віце-прем'єрів, пан Бойко також поєднав би в собі посаду міністра енергетики та вугільної промисловості з віце-прем'єрськими регаліями. З іншого боку, це саме той випадок, коли назва посади ролі не грає. Головне — наявні повноваження і функції підконтрольного відомства.
Щось подібне можна сказати і про Дмитра Табачника. До освіти й науки, що ними він опікувався досі, тепер додалися ще й молодь зі спортом. Знову парадокс. Адже до цього урядовця ставлення в суспільстві нині найбільш негативне. Як через його антиукраїнську позицію з багатьох питань, зокрема стосовно історії та мови, так і внаслідок дуже сумнівних ініціатив у реформуванні ввіреної йому галузі. Та замість звільнення Табачник отримав ще й фактичне підвищення.
Суєта суєт...
Взагалі уся нинішня суєта навколо реформування... виправдана. Котрийсь із колег-журналістів цими днями навіть висловив припущення, що минулої п'ятниці Віктор Янукович втретє став прем'єр-міністром нашої держави. Мовляв, передбачені його указом зміни де-факто роблять Президента ще й керівником уряду.
Можливо, такі коментарі є трішечки перебільшеними, однак раціональне зерно в них справді присутнє. У зв'язку з чим напрошується, як мінімум, два порівняння. Перше — з Леонідом Кучмою часів його президентства. Від 1994 до 1996 року, коли в державі ще не було Конституції, хто тільки не радив Леонідові Даниловичу особисто очолити уряд і взяти таким чином усю відповідальність за стан справ у державі на себе!
Однак Кучма не поспішав цього робити, віддаючи перевагу принципові «поділяй і владарюй». Щось подібне нині робить Янукович. Тільки в нього, на відміну від Кучми, можливості значно більші. Адже в того не існувало більшості у Верховній Раді. А в часи, коли йому вдавалося «нашкребти» її, більшість була дуже нестійка й амбітна, постійно підкидаючи Кучмі сюрпризи. У Януковича ж із цим — повнісінький комфорт...
Друге цікаве спостереження зводиться ось до чого. Пригадуєте, як напередодні президентських виборів і відразу після перемоги на них Віктора Януковича більшість політологів прогнозували, що інертнішого глави держави Україна не знатиме? Як бачимо, подібні прогнози не мали під собою жодних підстав. Активність, з якою Янукович береться до справ, дійсно не може не вразити будь-кого, навіть в опозиції. Єдине питання: що буде в державі в результаті такої активності? Та це вже — тема для інших роздумів.
Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:
- УСМІХНІТЬСЯ!
назад »»»