АНТОЛОГІЯ КОСТЮМІВ БОРОВСЬКОГО
«У мене ніколи не було спокуси проміняти театр на щось інше. Театр — це «хвороба», від якої важко вилікуватися. Мені пощастило від самого початку, тому що тут, у Російській драмі, наприкінці сорокових років, коли я почав працювати, була блискуча трупа — оаза талантів. Тож мене, окрім декорацій, якими я займався, вабили великі особистості, вплив котрих я відчував щодня. Уявіть собі, що ви сидите в театральному буфеті поряд із В. Халатовим, М. Романовим... На якій молодій людині це не позначиться?! Я вже не кажу про тих, із ким мені довелося працювати у сфері суто технічній. У моєму випадку то була усмішка долі».
Так згадував про початок своєї кар'єри на сцені Київського академічного театру російської драми імені Лесі Українки видатний сценограф сучасності Давид Боровський (1934–2006). Традиції і школу київської російської драми Давид Львович не забував, хоч йому випало творити на багатьох сценах Москви, Петербурга, Одеси, на Європейському та Американському континентах. Приємно, що в цьому колективі не забувають знаного митця. Минулої осені тут відбувся фестиваль, присвячений пам'яті Боровського. Створений тоді у фойє простір творчості художника став родзинкою театрального приміщення.
Саме тут днями презентували альбом «Давид Боровський. Костюми». Це — перша частина великої тритомної праці. Як розповіла дружина художника — Марина Боровська, у другому томі будуть зібрані й представлені макети і креслення, а в третьому — записники й фігурки, виготовлені до вистав.
Ті, хто був знайомий із Давидом Боровським, співпрацював із ним, згадували, що робота над костюмами була для нього дуже важливою ланкою у процесі художнього оформлення спектаклю.
— Костюми Боровського є енциклопедією можливостей у цьому напрямі мистецтва; бачимо зібрання різних технік. А найголовніше, що це не тільки костюми, а насамперед люди в костюмах. Скільки начерків людських облич (залежно від виконавця ролі), поз, рук і ніг окремо. Це й урок професійної майстерності, нерозривно пов'язаної з правдою життя,— сказала на презентації театральний критик із Москви Римма Кречетова.
«Видання цього альбому — грандіозна подія для культур Росії та України, — вважає художній керівник — генеральний директор Національного академічного російського драматичного театру імені Лесі Українки Михайло Рєзнікович.— Нині маємо два види театру. Перший — живий, людяний, і другий — раціональний, театр ребусів. Цей альбом розповідає про театр людської душі, засади якого Боровському прищеплював Костянтин Хохлов. А Давид Львович утілював і розвивав їх упродовж життя. Гортаючи сторінки видання, можна побачити костюми, що виражають оригінальну неповторність кожного режисерського задуму. Знаю достеменно, що в 99% випадків лідером у постановці був Давид Боровський, а режисер — підкорявся йому».
Під час презентації Михайло Юрійович сповістив про заснування в Україні нової мистецької премії «Майстер». Протягом року працювало журі, у складі якого, зокрема, кінорежисер Роман Балаян, академік Петро Толочко, диригент Роман Кофман. І одностайним рішенням першу премію «Майстер» присуджено Марині Боровській.
Дружина непересічного сценографа свято береже пам'ять про Давида Львовича, популяризує його мистецьку спадщину. У нашій коротенькій бесіді після презентації Марина Ісааківна розповіла, що художнє оформлення альбому, виданого на кошти родини Боровських та за допомогою одного спонсора, здійснив їхній син — Олександр Боровський. Нині він є головним художником чотирьох московських театрів — МХТ, «Табакерки», Нового театру під керівництвом Сергія Женовача, Театрального центру імені В. Мейєрхольда. Олександр працює також у двох петербурзьких храмах Мельпомени — Олександрінці та Малому драматичному театрі Європи під орудою Льва Додіна.
Символічно, що свій перший спектакль — «Брехня на довгих ногах» Е. де Філіппо і останній — «Дон Кіхот. 1938» за п'єсою М. Булгакова — Давид Боровський оформлював у Київському театрі імені Лесі Українки. «Радію, що після перерви Давид знову з'єднався з цим колективом»,— схвильовано сказала Марина Боровська. Хочеться сподіватися, дух великого сценографа не полишить цих стін і стане для колективу театру оберегом.
Тетяна КРОП
також у паперовій версії читайте:
- ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ УХВАЛИЛА ЗАКОН «ПРО КУЛЬТУРУ»
- СЕРІЯ ВИСТАВ НА СПІВОЧОМУ ПОЛІ
- ГАЛЕРЕЯ НЕТРИВІАЛЬНИХ СКУЛЬПТУР
- ЛЕГЕНДА ПРО ВОЛОДАРЯ БОРИСФЕНУ
назад »»»