«ЧОМУ НАС З ВАМИ РОЗЛУЧИЛИ?»
Популярність цього співака — виконавця російських, українських, циганських романсів, естрадних пісень у стилі танго, фокстроту — безмежна. Припала вона на довоєнні, воєнні і повоєнні часи. Платівки з його записами подолали кордони і заполонили світ.
Доля Петра Лещенка склалася драматично. В Радянському Союзі його творчість, як «буржуазна музика», була під забороною, але пісні артиста все одно слухали, хоча зберігати записи було доволі небезпечно.
Петро Костянтинович Лещенко народився 3 червня 1898 року в селі Ісаєве Херсонської губернії. В автобіографії він розповідав, що батька не знав, оскільки мати в шлюбі не була. Коли хлопчику виповнилося дев'ять місяців, мати з батьками переїхала до Бессарабії — в пошуку кращої долі.
Петро ріс обдарованим, з чудовим голосом і слухом, захоплювався танцями. Румунські жалібні «дойни», циганські запальні мелодії не вплинули на його музичний розвиток. Він навчався в церковно-приходській школі, співав у архиєрейському хорі, грав на гітарі й балалайці. Церковну освіту Петро так і не завершив. Перші виступи артиста-початківця відбулися в Кишиневі, на сценах кінотеатрів у проміжках між сеансами, а потім і в ресторані «Сюзанна».
1918 року Румунія анексувала Бессарабію, і Лещенко, як й інші жителі, одержав нове підданство. Незабаром він вирушає до Парижа вчитися в балетній школі. Там знайомиться з випускницею хореографічного училища Зінаїдою Закіт, яка приїхала з Латвії, і одружується з нею. Танцювальна пара вирушає в турне країнами Європи і Азії. У 1930 р. у Белграді Лещенко виступив з концертами в державній філармонії, відвідав сімейне свято короля А. Карагеоргієвича. У подальшому обставини склалися так, що молода пара виїхала до Риги, де танцювала в кафе, що належало батьку Зінаїди, на інших сценах.
Артист естради К. Сокольський згадував: «У 1930 р. з'явилися афіші, які сповіщали про концерт танцювального дуету Зінаїди Закіт і Петра Лещенка в приміщенні Дайлес-театру... Через деякий час я побачив їхній виступ у програмі дивертисменту в кінотеатрі «Палладіум». Спочатку йшов російський танець, потім Лещенко хвацько виконував арабський. Далі Лещенко виходив на сцену в циганському костюмі і співав пісні під гітару. Сольні прем'єри йшли з тріумфом».
Композитор Оскар Строк спеціально для Лещенка написав кілька пісень: «Не залишай», «Голубі очі», «Коли весна знову прийде», «Чорні очі» і чудовий ностальгічний романс «Скажіть, чому», який артист натхненно виконував:
...Скажите, почему нас с вами разлучили,
Зачем навек ушли Вы от меня?
Ведь знаю я, что Вы меня любили,
Но Вы ушли. Скажите, почему?
Коли у 1947–1951 рр. автор цих рядків навчався в Ризі у Вищому військово-морському училищі, на дозвіллі відвідував клуби, в яких сиві джазмени часів буржуазного уряду Ульманіса грали твори Оскара Строка. Одного разу я розминувся зі Строком на вулиці біля театру і жалкую досі, що не заговорив із ним...
Популярність Лещенка зростала. Він мав рідкісний за красою оксамитовий ліричний баритон. Пісні його були співзвучні настроям публіки. Він гастролює з концертами Європою, записує платівки на студіях «Одеон», «Електрокорд», «Парлофон». Еміграція слухала артиста і тужила за колишньою Росією. Виступаючи на Ризькому узбережжі в Майорі, він своїм співом привернув увагу заїжджих англійців. Ділові люди з фірми «Колумбія» запросили Лещенка до Англії, організували кілька виступів. Преса називала його «російським Орфеєм».
У 1933 р. співак повернувся до Бухареста, де разом з дружиною і сестрами відкрив ресторан «Лещенко». В його репертуарі — російські, українські, циганські пісні, танцювальні номери. Грав джаз-бенд, співав циганський хор. Серед солісток була Алла Баянова. Коли співав Лещенко, в залі ніхто не їв і не пив. Потрапити до ресторану було важко. 1935 року Петро Костянтинович знову побував в Англії, де було записано багато платівок.
У Радянському Союзі творчість Петра Лещенка була заборонена, однак кордони не могли зупинити його пісень. Тримати його платівки вдома було небезпечно, тим більше «прокручувати» на танцях. Та їх крутили і слухали...
В окупованій Одесі Лещенко дає кілька концертів, на які збиралася багата публіка, німецькі і румунські військові. Це йому радянська влада не забула. Спочатку він виступав у Російському драматичному театрі, потім в ресторані-вар'єте під назвою «Північний». В Одесі він зустрів молоду чарівну піаністку і акордеоністку Віру Бєлоусову, покохав її і запропонував руку й серце. Вона погодилася, після чого вони вже не розлучалися...
Коли в місто увійшли радянські війська, на вулицях ще можна було бачити обривки лещенківських афіш — усе, що залишилося від його перебування в Україні. Сталося так, що він змушений був повернутися до Румунії. Співак думає про своє повернення на батьківщину. Говорили, що Лещенко звертався до голови президії Верховної Ради СРСР М. Калініна; що за нього клопотав Л. Утьосов... На жаль, надіям здійснитися не судилося.
...Концерт П. Лещенка в Бухаресті перед радянськими офіцерами. На підмостки вийшов немолодий артист в зношеному костюмі. Під акомпанемент дружини Віри Бєлоусової він виконав пісні і романси «Прощавай, мій табір», «Два серця», українські «Карії очі», «Комар на мусі оженився». Із розгубленим і жалюгідним виглядом він сказав, що почувається винним перед співвітчизниками, що завжди співав рідною мовою, хоча при диктаторі Антонеску робити це не можна було. Гітлерівці вимагали, щоб він співав німецькою, а після відмови вони знищили всі його платівки. Зал вибухнув аплодисментами. Маршал СРСР Іван Конєв, побувавши на одному з вечорів, був розчулений співом Лещенка. Зміна політичного ладу в Румунії позначилася на житті співака трагічно. Хмари над ним згущалися. У 1945 р. він змушений був закрити свій ресторан. Заарештували його у 1951 р. під час концерту, після виконання знаменитого «Чубчика» — як «ворога народу за співробітництво з німцями під час війни».
Петро Костянтинович Лещенко помер у в'язниці в Бухаресті 16 липня 1954 р. від хвороби, спричиненої, можливо, голодуванням чи отруєнням. Де його могила — невідомо...
Так передчасно і трагічно обірвалося життя «короля танго і фокстротів», улюбленця публіки, популярність якого і тепер велика.
Син Петра Лещенка від першої дружини — Ігор, який народився в 1931 році, пішов слідами батьків, був танцюристом Бухарестської опери. Помер 1978-го від раку легенів. Трагічно склалася й доля Віри Бєлоусової-Лещенко. Її репресували й відправили в табір на Урал. Згодом звільнили і реабілітували.
Завдяки її активній діяльності, в країні був створений «Міжнародний благодійний фонд імені Петра Лещенка». Одержавши компенсацію за перебування у в'язниці й таборах, вона переказала кошти на рахунок фонду...
Петро Лещенко — людина-легенда. Багато чуток і небилиць ходило про нього. Шанувальники зверталися до компетентних органів за роз'ясненням. Луб'янка відповідала, що Лещенко не був ворогом народу і навіть емігрантом. Це — наш співвітчизник, який волею долі опинився за кордоном. Знайшовся і протокол допиту, який відкидає безглуздість звинувачень. Політичних злочинів не було, а людину несправедливо покарали. Справа відверто була сфабрикована за вказівкою зверху. Туман невідомості, відчуження навколо імені талановитого й самобутнього артиста поступово розсіявся.
Петро Лещенко, безумовно, залишив яскравий слід в історії музичного, естрадного виконання. Його пісні та романси знають і люблять. Фірма «Мелодія» випустила п'ять дисків із записами Лещенка. В 1991 р. у Москві вийшов збірник пісень минулих років, серед яких одинадцять — у виконанні Петра Лещенка. Його чесне ім'я відновлено.
Лев КУДРЯВЦЕВ
також у паперовій версії читайте:
- ЯК ДІЙТИ ДО РУЧКИ?
- ЩО ТАКЕ ГАЗЕТНА КАЧКА?
- У КОГО СІМ П'ЯТНИЦЬ НА ТИЖНІ?
- ВІДОМА ФОРМУЛА ЩАСТЯ
- БИТИ, АЛЕ НЕ ДО СИНЦІВ
- ЗАХИСТІТЬ ГОНДОЛИ!
- НА ВІЧНИЙ СПОКІЙ— СТОЯЧИ
назад »»»