СВІТЯТЬ ХУДОЖНЬОЮ ПРАВДОЮ
Давно звичною стала характеристика будь-якої творчої спільноти як «тераріуму однодумців». І в цьому є правда. Проте, хвалити Бога, є щасливі винятки. Один із них — гурт «Світовид», у якому об'єдналися 18 провідних українських художників, і кожен при цьому залишився неповторною індивідуальністю. Свої творчі здобутки за 20 років існування об'єднання вони вирішили продемонструвати на виставці, присвяченій ювілейній даті, у Національному музеї Тараса Шевченка.
Хоч на вулиці вже господарював перший морозець, що таки завітав до нас після теплої осені, й сніжок пролітав доволі настирливий, у залі, де відбувалося відкриття виставки, не було де яблуку впасти. Чимало теплих слів прозвучало на адресу світовидівців, та ще й з яких вуст!
«У роботах цих авторів представлена широка мозаїка нашої землі — від прадавніх часів до сьогодення,— зазначила генеральний директор Національного музею Т. Шевченка Наталія Клименко.— Майстри пензля дарували, дарують і, сподіваємося, даруватимуть мистецькі одкровення у різних формах».
«Розгубився, коли зайшов: такої виставки я ще не бачив. Стільки особистостей — і всі талановиті! А скільки життєдайної енергії випромінюють їхні твори. Подібних виставок слід проводити якомога більше, адже вони збагачують людей». Наведені слова належать заступникові голови Київської організації Спілки художників України Анатолію Фролову.
Схвильованим і красномовним був народний артист України Анатолій Паламаренко. Він завітав на виставку всупереч несприятливим обставинам і, здається, дуже радів з того. З виступу Анатолія Несторовича присутні дізналися, що особливо пильно він придивлявся до полотен свого земляка, уродженця Макарівського району на Київщині, заслуженого художника України Анатолія Марчука. Хоча й інші роботи не обійшов увагою.
«Кинеш оком — і дивуєшся,— каже актор.— На яку картину не глянеш — знаходиш диво. Такий закон справжнього мистецтва. Які ілюстрації поезії Шевченка, які дивовижні архітипи тут знаходимо!»
Видатний український читець не втримався, аби не підсилити живописні образи словесними. І з притаманною йому майстерністю продекламував уривок з поеми Т. Шевченка «Сон» — «Дивлюсь аж світає...». Безсмертні шевченківські слова, які не лише не втратили, а й набули актуальності нині, змусили відвідувачів виставки затамувати подих.
Тему нерозривного зв'язку різних видів мистецтва продовжив головний диригент Національної опери України Іван Гамкало:
«Музика і живопис — споріднені, різниця між ними полягає в тому, що музика ніби тече в часі, постійно хвилюючи, а живопис зафіксований, та, залишившись навічно на полотні, теж не перестає хвилювати. А про світовидівців можу сказати: вони в русі, ростуть, шукають і знаходять нові форми, образи, підходи».
Після слів захоплення настав час докладніше познайомити читачів з учасниками гурту і виставки.
«Ідея створення такого мистецького братства з'явилася в 1990 році,— розповідає художник Василь Копайгоренко,— однак народилося воно не одразу. Та думка проходила лейтмотивом крізь нашу діяльність. Спочатку згуртувалася невеличка кількість людей, потім ми зрозуміли, що слід збільшувати наше об'єднання, і до нас долучалися все нові художники».
«Ми — ровесники Незалежності,— з гордістю виголошує інший світовидівець Володимир Гарбуз. 1990-ті роки були часом сподівань. Тоді вирішувалося непросте питання: яким буде мистецтво вільної України? Пам'ятаю, ми зібралися, і я сказав, що українська ідея має йти до людей через духовність. А наша назва утворилася від споріднених слів «світло», «світобачення». І ми поставили за мету світити правдою».
Нині світовидівців — 18, живопис, графіку, скульптуру стількох авторів (понад 100 творів) можемо побачити на виставці. З сумом доводиться констатувати, що двоє з них пішли у засвіти — немає з нами самобутньої мисткині Марії Приймаченко (чотири її картини з фондів Національного музею Т. Шевченка експонуються на виставці) та скульптора Віталія Шишова, тендітно ніжний твір якого «Мавка та Лісовик» теж тішить око.
Незмінним залишається ядро гурту: Микола Стороженко, Олександр Івахненко, заслужений діяч мистецтв України Іван Пилипенко, заслужені художники України Анатолій Марчук, Микола Кочубей, знані митці Володимир Гарбуз, Василь Корчинський, Василь Копайгоренко, Олена Баликова та інші.
Творча спілка є відкритою: дехто вийшов із неї, а часом долучаються нові учасники. Зокрема, нещодавно ними стали Олесь Соловей і Петро Зикунов.
Оглядаючи роботи і розмовляючи з їхніми авторами, я збагнула: вони об'єдналися не задля того, аби нав'язливо повчати одне одного й утискати чиюсь свободу. А для творчого спілкування, спільного проведення виставок, де кожен може подивитися на твори — свої й колег — іншими очима. Такі процеси мимоволі сприяють професійному вдосконаленню та зустрічам із співзвучними по духу людьми.
Тетяна КРОП
також у паперовій версії читайте:
- ФІЛЬМ «ЩАСТЯ МОЄ»— У СВІТОВОМУ ПРОКАТІ
- ВЕЛИКИЙ АНТИКВАРНИЙ САЛОН У «МИСТЕЦЬКОМУ АРСЕНАЛІ»
- ДО 100-РІЧЧЯ «БРАЗИЛЬСЬКОГО ВАН ГОГА»
- ВІЗУАЛЬНІ ОБРАЗИ СВІТУ — ВЕЛИКОГО Й МАЛОГО...
назад »»»