ШКОЛА ГЛУШКОВА:
ВЧОРА, СЬОГОДНІ, ЗАВТРА
Про видатного радянського вченого, академіка АН СРСР, Героя Соціалістичної Праці В. Глушкова (1923–1982), який багато в чому передбачив «інформаційну революцію» і постіндустріальне суспільство, роль кібернетики в житті нинішнього соціуму, актуальні завдання, що стоять перед вітчизняними вченими, розповідає заступник директора Інституту кібернетики, лауреат Державної премії, академік НАНУ Олександр Палагін.
— Олександре Васильовичу, не секрет, що ім'я фундатора радянської кібернетичної школи Віктора Михайловича Глушкова молодому поколінню, на жаль, маловідоме, незважаючи на те, що багато його творчих розробок укорінилися в нашому повсякденному житті. Що можете розповісти читачам «ДУ» про цю визначну людину, засновника вашого інституту, вченого, організатора, наставника?
— Визначальними рисами Віктора Михайловича було вміння створювати в колективі сприятливий мікроклімат для наукової творчості, потреба постійно ділитися оригінальними ідеями з колегами. Так, повертаючись з відряджень, він завжди докладно розповідав про те, що йому там удалося побачити і довідатися. Його відрізняли дійсно безмежна працездатність і широта знань.
У кібернетику він, як і майже всі його однодумці, прийшов із суто математичного середовища. Адже тоді обчислювальна техніка тільки зароджувалася. Як відомо, перший, створений у континентальній Європі обчислювальний пристрій іменувався «МЕСМ». І от, побачивши зроблену його попередниками машину, він побудував генеральний план розвитку засобів обчислювальної техніки, але вже, як то кажуть, з іншої дзвіниці — в основі архітектури лежали принципи штучного інтелекту, які тоді ще тільки окреслювались... Утім, коли ми використовуємо цей термін, треба мати на увазі два його принципові значення: по-перше, це засоби розпізнавання образів; по-друге, власне машинний інтелект.
— До цього типу можна, напевно, зарахувати і так звані експертні системи?
— Експертні системи — досить модний напрям, що, однак, зараз трохи пішов у тінь. Тим більше, що він не вичерпує всіх можливостей підходу — тут ідеться, скоріше, про більш загальний клас таких засобів, а саме — про інтелектуальні інформаційні системи. Це покоління інформаційних інструментів можна розподілити на традиційні системи і системи, що оперують свідомістю, тобто за формулою «свідомість — пізнання — знання». Сюди ж належать завдання, що досі були зосереджені в мовознавчій галузі: комп'ютерна лінгвістика, когнітивна семантика тощо. Причому маємо все це розглядати разом. Тобто, вивчаючи процес розуміння в людини, насамперед необхідно змоделювати його образи і поняття, щоб уже на їх основі створити людиноподібну машину, поява якої саме і була передбачена Глушковим.
Втілюючи в життя ці розробки, ми створювали і створюємо комп'ютерні системи, програми і моделі, втілені безпосередньо в архітектуру. Першою такою машиною був МІР — машина інженерних розрахунків. До речі, принцип структурної інтерпретації мов високого рівня досі не став надбанням архітектур сучасних комп'ютерів. Зараз мова високого рівня і машинна працюють окремо, з чого випливає необхідність трансляції. А в МІР це було зроблено на архітектурно-структурному рівні. Таким чином, завдяки реалізації цього принципу, втіленням якого були засоби мікропроцесорної інтерпретації, стало можливим одержання нової якості.
— Які розробки Глушкова у сфері автоматизованих систем управління і взагалі у використанні кібернетичних важелів при керуванні суспільством Ви могли б відзначити передусім?
— Багато хто свого часу намагався скомпрометувати АСУ, адже в цього напряму було чимало принципових опонентів. Були і труднощі з упровадженням. Але АСУ все-таки успішно функціонували, хоч і не дістали належної підтримки держави. На жаль, ідея Глушкова про створення ЗДАС — загальнодержавної автоматизованої системи — за його життя так і не була реалізована. А зараз усі ми переживаємо бурхливе становлення інформаційного соціуму, основи якого були закладені такими вченими, як Глушков. Адже основу інформаційного суспільства становить електронний аспект. Та й актуальна зараз ідея електронних грошей — це теж, по суті, його кревне дітище. Не кажучи вже про глобальні інформаційні мережі...
— Тобто і створення Інтернету Віктор Михайлович передбачав?..
— Саме так! Створення цільного простору загального Розуму було логічно пов'язане Віктором Михайловичем із розвитком робототехніки і систем штучного інтелекту. Крім того, серед перспективних розробок Глушкова слід згадати і діалогову систему планування (скорочено ДІСПЛАН). Ця система працювала багато років і дозволяла враховувати всі обставини на рівні причинно-наслідкових зв'язків і повну апріорну статистику, щоб побудувати обґрунтовані планові моделі і показники аж до сценарних схем. Вони могли мати як вузькогалузевий, так і загальнодержавний характер. До речі, і зараз в Україні намагаються впроваджувати такі засоби (модель «попит — пропозиція») у наші системи державного управління. Однак саме ДІСПЛАН був першим прототипом сучасних удосконалених систем.
— Закордонні кібернетичні аналоги порівняно з тодішніми радянськими розробками були вищого рівня?
— Навпаки, за кордоном відставали у фундаментальних дослідженнях. Зате щодо реалізації готових (а нерідко і просто вкрадених) ідей там інноваційний досвід був незрівнянно багатший завдяки вільним ринковим механізмам. Тобто фактично ми були генераторами ідей, а на Заході працювали профі і ринковики, які чітко знали, що з цим робити.
— Олександре Васильовичу, як зараз втілюються ідеї Глушкова в життя?
— Вони переживають своє друге народження. Нагадаю, що Віктор Михайлович боровся за пріоритет вітчизняної лінії в обчислювальній техніці. І в нас при ньому були досить ґрунтовні розробки: МІР, макроконвеєрні машини, «Електроніка С5», що випускала ленінградська фабрика «Світлана»...
Нині інтенсивно розвивається напрям інтелектуальних машинних систем із ознаками машинного інтелекту. Серед електронно-обчислювальних машин (ЕОМ) з'явилися машини з гнучкою архітектурою, яким властиве вміння налаштовуватися на клас розв'язуваних задач. Уже в 70-ті роки, використовуючи принципи і системи мікропроцесорного управління, можна було зробити машину, що розуміє мови закордонних моделей. Тобто ми вміли створювати механізми налаштування на різні мови. У наші дні завдяки появі класу програмувальних інтегральних схем можна досягти набагато вищої гнучкості (хоча, в принципі, якщо б мікроелектроніка дозволяла, ми цілком могли досягти цього і раніше). Схема — це напівфабрикат, у який не закладена конкретна функція, її можна програмувати на етапі експлуатації. Можна, наприклад, побудувати безлику машину, що є первинним «бульйоном», а далі за допомогою засобів автоматизованого проектування запрограмувати всю архітектуру під конкретні завдання.
Таким чином можна програмувати і нейронні мережі. Адже нейронні та алгоритмічні підходи взаємно доповнюють одне одного. Тому, мабуть, незабаром у машинах новітнього покоління вони будуть зведені разом «під одним дахом». Безперечно, будь-який алгоритм доводить цей процес до цілковитого розуміння, проте аж ніяк не кожне завдання можна розв'язати алгоритмічним шляхом. Отже, мають працювати нейронні мережі і так звана алгебра нечіткої логіки.
Напрям реконфігурованих систем, над яким ми посилено працюємо нині, також містить глушковські заділи. Одержання результату залежить від двох процесів. Перший — системний аналіз, причому зміст його полягає в декомпозиції складної системи на кілька менш складних, де кінцева картина — сукупність окремих елементів з чітким визначенням взаємозв'язків між ними.Однак у цій моделі не вистачає того загального, що міститься у всій системі. Образно кажучи, зробили тіло людини, а треба ще в нього «вдихнути душу». А другий процес — системна інтеграція. Саме він лежить в основі будь-якого наукового дослідження і виявляється фактично у всіх галузях творчої діяльності. Що ж до нашої галузі — у конструюванні, скажімо, тих же комп'ютерних систем,— то основна ідея полягає в тому, щоб будувати машинні системи, рухаючись від простого до складного поетапно. Це дозволить вирішити будь-яке завдання проектування складних об'єктів. Системному аналізу присвячена безліч досліджень, для нього розроблений найбагатший математичний апарат.
Отже, можна стверджувати, що наукова школа Глушкова від самого початку обрала цілком самостійний вектор розвитку, в тому числі й у виборі конкретних технічних методик. Та й нині ця школа прогресує, причому не тільки в нас, а й у всіх колишніх республіках СРСР, поповнюючись інноваціями. Сюди можна зарахувати роботи моїх колег Валерія Коваля і Олександра Якуби (на жаль, уже покійних), що відзначилися у створенні багатопроцесорних систем із кластерною архітектурою (на основі сучасної елементної бази і з використанням сітьового середовища). В Інституті кібернетики НАНУ такий суперкомп'ютер існує і розв'язує завдання надвисокої складності в інтересах інститутів цієї академії. У Росії існують потужніші, ніж у нас, машини кластерного типу. Ми намагаємося в цьому активно взаємодіяти з російськими колегами, зокрема з провідними спеціалістами Московського держуніверситету імені М. Ломоносова та Інституту точної механіки й обчислювальної техніки імені академіка С. Лебедєва. До речі, нагадаю, що саме Сергій Олексійович невдовзі після війни побудував свою першу обчислювальну машину «МЕСМ» у Феофанії, на околиці Києва.
Едуард ЩУР
також у паперовій версії читайте:
- РОЗПЛАТА ЗА КОМФОРТ
- ДОПОМОЖУТЬ МАГНІТИ
- НА ПЕНСІЮ ЙДЕ... ПАМ'ЯТЬ...
- РОСЛИНИ ПІДСЛУХОВУЮТЬ ОДНА ОДНУ
назад »»»