У БОЯРЦІ, НА ХРЕЩАТИКУ
Так-так, не дивуйтесь — саме там, на Хрещатику, збереглося кілька дерев'яних будинків, яким понад 150 років. Робили їх колись справжні майстри, і якби ці архітектурні реліквії дачної забудови добре пофарбувати, то перехожі зупинялися б, щоб помилуватися майстерністю людей, котрих давно вже немає... Це так званий південноросійський стиль.
Боярка — невеличке містечко поблизу Києва — так і залишилась би невідомою багатьом, якби не згадав про неї Микола Островський у своїй талановитій книзі. Так, саме у Боярці «гартувалася сталь» Павки Корчагіна. І як спогад про ті буремні часи стоїть біля середньої школи досить вдалий пам'ятник червоноармійцю, який притискає до грудей гвоздику. Письменник віддав своє коротке життя за ідеологію комуністичну і не його вина, що через сімдесят років вона відійшла в історію... Боярку збиралися зробити всесоюзним комсомольським маршрутом, а саме місто перейменувати на Корчагінськ. Спочатку не вистачило завзяття і коштів, а потім усе відпало само по собі. За гучними гаслами забули іншу Боярку...
* * *
А в цього маленького клаптика нашої України досить цікава історія. Жили тут уславлені люди минулого, згадували Боярку у своїх листах, творах. Давайте зазирнемо в старі довідники. Знаменитий енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона, виданий 1891-го року у Петербурзі: «Боярка — станция главной линии Юго-Западных железных дорог. Летом здесь живет много дачников. Вблизи — обширные казенные леса». «Советский энииклопедический словарь»: «Боярка, г., с 1956 года в Киевской обл. Железно-дорожная станция. Машиностроительный завод. Климатический курорт. Сохранились остатки скифского городища VІІ–ІІІ вв до н. э.».
Довідник Ю. Кругляка «Ім'я вашого міста»: «Боярка — місто Київської області. Раніше звалося Будаївкою. Легенда пов'язує другий топонім з іменем козака Будая. Дехто виводить назву від найменування племені-будини...»
Історик ХІХ ст. Похілевич, який досліджував життя древніх слов'ян, писав у наукових працях про те, що Будаївське поселення — там, де зараз нинішня Боярка — виникло майже на 1000 років раніше від Київського і вже у ІІІ ст. до н. е. тут існувало городище, яке за грандіозним масштабом своїх робіт не мало рівних на той час.
* * *
Не говорите мне: он умер, он — живет!
Пусть жертвенник разбит — огонь еще пылает,
Пусть роза сорвана — она еще цветет,
Пусть арфа сломана — аккорд еще играет...
Ці рядки належать відомому поету Семену Надсону, кумиру молоді кінця ХІХ ст. Чехов писав: «З усієї молоді, яка починає писати на моїх очах, тільки й можна відзначити трьох: Гаршина, Короленка і Надсона». У 1895-му поет перебрався у Боярку. Тут він лікувався від сухот — Боярка в ті часи стала відомим курортом. А мешкав талановитий поет в одному з будинків у Боярці на Хрещатику. В дореволюційні часи вся Боярка красувалася такими будинками...
Ось що писав син Миколи Віталійовича Лисенка у своїх спогадах: «Пам'ятаю розповідь матері про одну особливо цікаву зустріч. На одне літо, зрадивши Китаєву, мої батьки зняли дачу у Боярці. По сусідству — гарнесенький будиночок, затінений завісою дикого винограду. Майже до самого балкона тягнулися своїми вогненними голівками жоржини, ближче до землі пломеніли ніжні троянди, біліли айстри. Вже у перший день приїзду зустрівся нам у цьому раю дивний незнайомець з обличчям аскета. Він вражав печаллю великих карих очей. Незабаром під час прогулянки в лісі знову зустріли його, привіталися, як до сусіда. Він коротко відрекомендувався — Надсон. Віршами поета марив увесь Київ. Ольга Антонівна запросила сусіда до нас. Настрій у нього був таким же мінливим, як погода. Мабуть, докучали час від часу болі. Та коли біль відпускав, обличчя Надсона світліло, робилося милим і привітним. Довірливий і правдивий, він в такі хвилини охоче розповідав про своє життя. Поет подовгу розпитував батька про його фольклорні експедиції, цікавився побутом українських кобзарів, творчістю Шевченка, сучасних українських поетів. Прощаючись з Бояркою, Надсон подарував томик своїх віршів з авторським підписом».
Боярка звела разом талановитого поета, тонкого лірика і відомого вже на той час українського композитора Миколу Лисенка. До речі, саме тут, у Боярці, Микола Віталійович написав другу частину своєї знаменитої опери «Наталка Полтавка»...
А про Надсона збереглася у Боярці пам'ять. Свого часу вчитель із села Забір'я, що поблизу Боярки, установив зі школярами пам'ятний гранітний камінь на честь Надсона. Напис на камені сповіщає про те, що тутешня долина оспівана поетом. Якісь лихі люди кілька разів руйнували цей камінь, але його знову відновлювали. Стоїть він і зараз...
Знав це курортне містечко і Борис Дмитрович Грінченко. Він відпочивав тут разом з дружиною у 1904 році.
А поблизу Боярки, у селі Малютинка, жив видатний український художник, академік, член Паризької інтернаціональної спілки мистецтв і Мюнхенської спілки художників Пимоненко. Тут у нього була своя дача і майстерня, у якій він плідно працював десять років. До самої смерті.
Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. видатні українські поети і письменники відстоювали самобутність української мови. Один з них написав ці безсмертні рядки:
...Хай же ті вороги поніміють скоріш,
Наша ж мова сія щогодини ясніш!
Хай коштовним добром вона буде у нас,
Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас,
Щоб, поглянувши сам на створіння своє,
Він побожно сказав: «Відкіля нам сіє!»
Належать ці рядки видатному українцю Володимиру Самійленку. Ось що писав про нього Іван Франко: «Він не декадент і не символіст, не модерніст і не консерватор, не революціонер і не реакціонер. Він поперед усього чоловік з ніжним людським почуттям, із вродженою і життям виробленою симпатією до всього скривдженого і зневаженого у природі і суспільстві. При тім він українець, свідомий українець, усею душею відданий своїй країні і своєму народові».
У Національному архіві зберігається рідкісна фотографія: Володимир Самійленко в колі друзів. Разом з ним — Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Олена Пчілка, Леся Українка, Михайло Старицький. У 1925-му Володимир Самійленко знайшов свій спочинок у Боярці. Громада поховала поета з козацьким поясом, з червоною китайкою на домовині, з хрестом із берези, яку місцева вчителька зрубала на своєму подвір'ї. І коли сідає сонце над Бояркою, пригадується ця відома пісня на слова Самійленка:
Тихесенький вечір
На землю спадає,
І сонце сідає в темнесенький гай.
Ой сонечко ясне,
Невже ти втомилось,
Чи ти розгнівилось? Іще не лягай!
* * *
Про знаменитості тієї, старої, Боярки можна згадувати й згадувати... Крім Миколи Пимоненка тут працював відомий український художник-кубофутурист Олександр Богомазов. Саме тут напередодні Першої світової війни він написав свій знаменитий трактат «Живопис та елементи».
* * *
Спливали над Бояркою десятиліття, і нові славні імена збагачували її історію. Іван Іванович Іванов. Учитель сільської школи був відомий не лише своїм педагогічним талантом і талантом краєзнавця. Він — автор знаменитої книги «Колима» — про страхіття сталінського режиму. У застінках ГУЛАГу Іван Іванов перебував майже двадцять років... Його твір — один з найяскравіших, найкричущих документів доби.
У Боярці 25 жовтня 1918 року народилася і мешкала з 1948-го до 1970 р. Галина Семенівна Шоліна — солістка Київського державного театру опери і балету. Уславлена співачка — лауреат Державної премії СРСР, нагороджена орденами Трудового Червоного прапора і «Знак Пошани».
А ще Боярка була відома дитячим воєнним санаторієм. Тут лікувалися діти воїнів Радянської Армії з усіх кінців неосяжної держави. Були високопрофесійні кадри лікарів, спеціальне обладнання. З незалежністю України санаторій припинив своє існування. На його місці виник ліцей імені Івана Богуна. Я впевнений, що це нерозумний крок. Адже для виховання майбутніх офіцерів вистачило б місця і на території колишнього Суворовського училища. За тенденції до скорочення чисельності армії непотрібною буде значна кількість офіцерського складу. А якби добре подумали та перевели колишній унікальний санаторій на госпрозрахунок, то в ньому могли б лікувати легеневі хвороби діти з країн СНД...
Боярка — в оточенні лісу унікального. Такий ще є в Краснодарському краї. Тут ростуть сосни висотою до кількох десятків метрів, багатьом із них — більш як сто років. Свого часу такі сосни-красуні використовували для потреб парусного флоту. Зараз ідуть нещадні вирубки — кажуть, вони перестояли. Я бачив могутні пеньки так званих перестояних сосен. Жовтесенькі зрізи, ані синяви, ані пошкоджень...
У занепаді колись прекрасні озера. Тут відпочивали влітку і боярчани, і кияни, і навіть москвичі та ленінградці.
* * *
Та повернімося до Боярки мистецької. Це — без перебільшення — містечко кінематографічне. Свого часу довженківці знімали тут художню стрічку «Гроза над полями». Кілька документальних стрічок — у тому числі й фільм про Боярку «Там, де не зупиняються поїзди» — зняв український режисер Віктор Василенко. Це була талановита людина. Його стрічки відзначено на міжнародних кінофестивалях. Зняв Віктор Василенко і кілька фільмів художніх.
Ми знаємо, яке кволе нині кіножиття в Україні. Керівництво, наприклад, Росії, Китаю приділяє набагато більше уваги кіно, ніж керівництво українське. Китайські кінематографісти, зокрема, дібралися і до Боярки. У 1999-му вони зняли багатосерійний художній фільм «Як гартувалася сталь» за твором Миколи Островського. І це у той час, коли в Китаї вже був у розпалі капіталізм. Я бачив зйомки — вони робилися дуже фахово. А головні ролі грали українські кіноактори — Леся Самаєва і Андрій Самінін. Фільм з величезним успіхом демонструвався в Китаї... капіталістичному. Молодь радо приймала українських митців. А пісня — лейтмотив стрічки — «Там, вдали, за рекой»,— стала у них своєрідним шлягером...
Немає вже сільського вчителя Гориновича, який установив пам'ятний камінь Надсону, немає сільського вчителя Іванова, автора «Колими», немає інших славних людей... Та тягнеться, тягнеться тонка, але міцна нитка пам'яті. І не дозволяють нам ці святі люди — відомі й невідомі — у великих містах і маловідомих містечках втратити своє історичне «Я», що йде з глибин віків.
А Хрещатик у Боярці тому, що він уже тут був — у ХІХ ст. Потім — вулиця Карла Маркса. Так відновилася історична справедливість...
Володимир КОЛОДЯЖНИЙ
також у паперовій версії читайте:
- ЯК ЖИЛИ РЕМІСНИКИ?
назад »»»