«ДВАДЦЯТКА» ВИРІШУЄ ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ
У Південній Кореї 11–12 листопада 2010 року відбувся саміт «великої двадцятки». Цей формат координації розвитку світової економіки запроваджено два роки тому, коли криза набирала обертів. До закритого клубу «великої двадцятки» увійшли країни, які контролюють дві третини світової економіки. Тому погодження спільної економічної стратегії мало стати важливим кроком до запровадження якісно нових механізмів управління світовою економікою.
За два роки діяльності «велика двадцятка» певною мірою виконала це завдання. Свідчення цього — структурна перебудова Міжнародного валютного фонду. Тепер у цій організації Китай став третьою після США та країн Євросоюзу потугою, яка може впливати на рішення МВФ. Узагалі «китайське питання» було на цій зустрічі одним із найгостріших. По-перше, тому, що Пекіну вдалося зберегти темпи зростання своєї економіки всупереч різкому зниженню економічних показників у всіх інших країнах «двадцятки». По-друге, США і ЄС звинувачують Піднебесну у штучному стримуванні зростання курсу національної грошової одиниці юаня, внаслідок чого китайські виробники мають конкурентні переваги перед американськими та європейськими експортерами. По-третє, свої політичні й економічні претензії до Китаю висловила й Японія, котра звинувачує Пекін у ініціюванні валютних курсових «війн».
Чимало претензій до Китаю мають країни ЄС. Європейська комісія не в захваті від того, що китайські інвестиції підкорюють ослаблену кризою Європу. Адже Піднебесна активно скуповує борги та стратегічні активи в Греції, Ірландії, Іспанії.
За цих обставин інші країни «двадцятки» починають вбачати у Китаї потугу, яка робить все можливе, аби стати домінуючою у світовій економіці після завершення світової економічної кризи. Проте все-таки це віддалена перспектива.
Наразі країни «двадцятки» повинні вирішити важливі поточні питання. Найголовніше з них — пошук непростої відповіді на запитання, чи треба ще «накачувати» світову економіку грішми? Державні інвестиції у банківський сектор і виробництво стали рятівним колом для збанкрутілих фірм.
Натомість Китай не збирається ризикувати внутрішньополітичною стабільністю задля лібералізації свого економічного життя. Тому у Світовій організації торгівлі треба очікувати загострення торговельних суперечностей між Китаєм, з одного боку, та США і ЄС — з іншого. Це означатиме, що й без того складний процес лібералізації світової торгівлі уповільниться.
Економісти розходяться у прогнозах сценаріїв подальшого розвитку ситуації. Оптимісти вважають: посилення розбіжностей серед держав «двадцятки» негативно не вплине на вихід світової економіки із кризи. На користь такої думки оптимісти наводять досягнення домовленостей уникати «валютних війн». У свою чергу, економісти-песимісти, коментуючи результати зустрічі «двадцятки», наголошують, що посилення суперечностей всередині цього неформального об'єднання створює додаткові ризики початку ще більш гострої другої хвилі світової економічної кризи.
Андрій МАРТИНОВ
також у паперовій версії читайте:
- БІЛОРУСЬ — РОСІЯ: ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ
назад »»»