МОЯ КРАЇНА— КІНЕМАТОГРАФІЧНА УКРАЇНА
Слова, що послужили заголовком, навіяні назвою анімаційного проекту «Моя країна — Україна», який наші аніматори здійснюють за художнього керівництва добре знаного режисера жанру Степана Коваля.
Цим веселим серіалом, створеним технікою пластиліну, де вигадливо й не без гумору розповідають різні історії з нашого міфологічного простору, відкрився 37-й сезон у Будинку кіно. Кінематографічному домі, де шанувальники цього мистецтва мають нагоду вгамовувати спрагу не лише до фільмів, які зрідка потрапляють до вітчизняного прокату, а й до майстрів кіно, знайомитися з роботами тих, хто лише «входить» до цієї популярної сфери.
Як і належить, сезон словом, бо таки «спочатку було слово», відкрив голова Національної спілки кінематографістів Сергій Тримбач. Не можна сказати, що він бідкався, що обіцяні урядом стосовно кіно програми й підтримка так і залишилися маревом. Просто констатував факт. Проте тут варто зауважити — наступного року — 50-літній ювілей заснування кінофакультету при тодішньому Інституті театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого, котрий за наполегливості наших кінематографістів перетворився на Національний університет театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого. А задумали і реалізували цей проект знані майстри вітчизняного кіно — кінознавець професор Іван Корнієнко та кінорежисер Віктор Івченко, які виховали перші кадри. Зокрема, через майстерню Івченка пройшли Іван Миколайчук, Броніслав Брондуков, Раїса Недашківська, Борис Івченко. Авторка цих рядків вважає за честь бути ученицею Корнієнка.
Ювілейну кіноподію чи не найкраще висвітлили студентські фільми КНУТКіТ перших років навчання (майстерня Юрія Терещенка). Це була програма коротеньких сюжетів, замальовок під назвою «На 100 хвилин доросліше. Екватор». Цікаво, що подивитися ці, здавалося б, навчальні експерименти прийшло достатньо ровесників-бенефіціантів із різних ВНЗ. І не лише в залі, а й у кулуарах, де почувалися вільніше в оцінках, обговорювали побачене, сперечалися. Тож вітчизняне кіно зачіпає навіть у студентському виконанні.
А от які почуття викликає документальний фільм «Пам'яті кінотеатру імені О. Довженка»? В кадрі говорили про це митці. Безпосередньо і учень Олександра Довженка, лауреат Державної премії імені О. Довженка кінорежисер Ролан Сергієнко. Для нього це співзвучно з низкою особистих творчих подій. Зрозуміло, що всі, кого знімали на руїнах знищеного цього року в столиці кінотеатру, висловлювались у протестній формі, адже цей заклад, відкритий у 1964 році, був тісно пов'язаний з життям киян. На його сцену виходило зі своїми прем'єрами чимало кінематографістів. Проте в цьому разі виникає парадоксальна ситуація. Адже ще в 90-ті минулого століття туди приїхало товариство під назвою «Шамбала». Саме ця назва «прикрашала» будинок кінотеатру. Отже, виходить, зруйновано не кінотеатр імені Довженка, а «Шамбалу», якій його було віддано. Тут варто замислитися над тим, що кінотеатри, котрі ще залишились і є культурними осередками, варто зберегти (щоб потім не жалкувати).
До показу на відкритті сезону в Будинку кіно кінозбірку «Мудаки. Арабески» (керівник проекту режисер Володимир Тихий) демонстрували в столичних кінотеатрах «Київ» і «Жовтень». Не бійтесь слова «мудаки»; у старослов'янській транскрипції воно означає «баритися», «марнувати час». На санскриті — це особа, котра вперто прямує до неправильно визначеної мети. Збірку складають окремі короткі й влучні історії. Є в них гумор, іронія і драма. Зокрема, одна з мікроісторій «Бабусин лист» викликає співчуття до школярика років дев'яти, який випадково знаходить лист, що через плутанину у назвах вулиць потрапив до протилежної частини міста. Хлопчик читає лист, де матір просить сина бодай через вісім років відвідати її, бо може померти. Школярик розшукує будинок, квартиру і таки наздоганяє блудного сина, що їде на курорт. Через це отримує запотиличника. Вражають слова, сказані замість подяки: «Ніколи не читай чужих листів!». А ще більше мовчазний великий план хлопчини з болем в очах. Отакий жорстокий урок!
Автори пропонують найрізноманітніші сучасні й актуальні історії. Без прикрас і, можливо, навіть колючі як дріт у театрі абсурду. Як та «Шамбала», що зжувала кінотеатр Довженка. А потім... От для того, щоб не оплакувати те, в чому даремно шукати логіку, філософію, культуру, варто дивитися свої «Арабески». До речі, це слово має не одне потрактування. Все залежить від того, з якої мови його брати. Наприклад, із арабської чи італійської. Однак як перше, так і друге значення причетні до мистецтва.
І... повертаючись до кінотеатрів. У Культурному центрі «Кінотеатр «Київ» відбувся тиждень кіно Юрія Іллєнка. Він не пройшов повз увагу глядачів різних верств і вікових груп. Завершився, як і розпочався повнометражною картиною «Молитва за гетьмана Мазепу». Демонстрували нову версію, озвучену режисером Ю. Іллєнком. Проте автор попри все сподівається, що все-таки перша містеріальна версія цього фільму залишилася. Бо, вірогідно, на неї будуть запити.
Сусанна ЧЕРНЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- БЕНЕФІС МАЕСТРО
- ЗРІЛІСТЬ ДИТЯЧОГО ТЕАТРУ
- «РЕКВІЄМ» РОБЕРТА ШУМАНА
назад »»»