ЖИТТЯ БЕЗ ЖОВЧНОГО МІХУРА. ЯКЕ ВОНО?
Ніхто з нас не любить лягати на операційний стіл. Утім, є випадки, коли навіть не питають про згоду. Йдеться про так звану ургентну хірургію, тобто невідкладну, термінову. До хвороб, які часто-густо зумовлюють негайне оперативне втручання, належить холецистит, або запалення жовчного міхура, що нерідко супроводжується утворенням конкрементів, тобто камінців.
Чому виникають ситуації, коли оперувати недужого доводиться, як кажуть, з коліс «швидкої допомоги»? На це та інші запитання відповідає професор, завідувач кафедри загальної хірургії № 1 Національного медичного університету імені Олександра Богомольця, науковий керівник Київського центру хірургії печінки, жовчних проток та підшлункової залози Олексій Дронов.
— На жаль, не всі погоджуються на планову операцію і воліють жити із хворим жовчним міхурем. Тож нам іноді доводиться переконувати людей, котрі приходять по допомогу, що той, хто має жовчнокам'яну хворобу, почувається набагато гірше за того, у кого хворий орган видалено. Взяти хоча б харчування. Людина, яка страждає від жовчнокам'яної недуги, не може дозволити собі з'їсти жирного, кудись поїхати, бо раптово її стан погіршиться. Пацієнтам, яким видалено жовчний міхур, таких суворих обмежень не ставимо — вони не дотримуються дієти, а харчуються, як здорові люди, звичайно, не зловживають копченим і смаженим. Ви можете запитати, чи довго вони так протримаються? Маю можливість спостерігати за життям однієї такої особи, якій я зробив холецистектомію, тобто видалення жовчного міхура, у 13-річному віці. Зараз цій жінці 35, вона народила дитину, почувається добре.
— Часом можна почути від хворих на жовчнокам'яну недугу: поп'ю водички у Трускавці й все мине.
— На жаль, це не так. Якщо камінці вже є у жовчному міхурі, позбутись їх можна, тільки видаливши міхур, бо хворий орган завжди утворюватиме конкременти. Водичка ж зарадить при профілактиці жовчнокам'яної хвороби. Тобто тільки на стадії застою жовчі у міхурі, коли порушено його моторику, допомагає санаторно-курортне лікування. І це все-таки часткова профілактика, тому що застій жовчі є тільки одним із чинників, що провокує появу камінців.
— Чи не надто Ви категоричні, Олексію Івановичу? Я чув, що камінці можна «вигнати» із жовчного міхура чи розчинити.
— Так, можна розчинити. Такі препарати є, але вони знищують не всі види камінців, тільки тридцять відсотків їх. Але зрозумійте, що жовчний міхур, якщо він хворий, знову утворить ці камінці, тож ліки доведеться пити упродовж життя. Від такого лікування страждатимуть інші органи, а найбільше печінка. Отже, немає шляху, як тільки до хірурга...
— Як часто люди відмовляються від операції з видалення жовчного міхура?
— Надто часто. Краще робити ці операції у плановому порядку, тоді ми можемо застосувати будь-який малоінвазивний метод, тобто уникнути шкоди для здоров'я хворого. Сподіваючись вилікуватися у Трускавці чи народними методами, люди нерідко втрачають час, а потім усе одно потрапляють до нас із панкреатитами (гостре запалення підшлункової залози), жовтяницями. Тоді тяжко з ними працювати.
— Хворих цікавить, якими способами провадиться холецистектомія?
— Якщо не затягувати з операцією, можна видалити жовчний міхур із мінімальними для себе наслідками. Холецистектомію вважають операцією середнього рівня складності. Її виконують трьома різними способами: стандартним, лапароскопічним і мінілапаротомним. Лапароскопія — останнє, так би мовити, слово хірургічної техніки. У нас подібні операції почали робити на початку 1990-х років, а у Сполучених Штатах, наприклад, майже дев'яносто відсотків холецистектомій виконують лапароскопічно.
— У чому сутність лапароскопії?
— Назва «лапароскопія» походить від слів «живіт» і «дивитися», а суть методу в тому, що роблять не один великий розтин розміром двадцять сантиметрів, а чотири маленькі проколи брюшної стінки. Через один із таких проколів уводять тоненьку трубку, по якій входить лапароскоп, до якого підключають маленьку відеокамеру та джерело світла. Відеокамера передає зображення з ендоскопа на відеомонітор, і хірург бачить органи всередині тіла. Через решту проколів уводять спеціальні інструменти, за допомогою яких видаляють хворий орган.
Перевагами методу є те, що після операції хворий удвічі швидше одужує, ніж після стандартної, у нього менша так звана операційна травма — кількість розрізаних тканин, м'язів і сухожильних структур, і практично не буває післяопераційних ускладнень. Після стандартної операції у п'яти— десяти відсотках випадкiв трапляються грижі, а при лапароскопічній холецистектомії такого майже не буває.
— Олексію Івановичу, як відомо, Ви з 1990 року робите операції також мінілапаротомним методом, при якому застосовується не ендоскопічна апаратура, як при лапароскопічній холецистектомії, а свій набір інструментів, що дає змогу при надто малому (три–п'ять сантиметрів!) розрізі вилучити жовчний міхур.
— Так, ці новітні методи ми зазвичай використовуємо тільки за певних показань, наприклад, якщо хворобу не запущено. А коли камінці застрягли у жовчних протоках, міні-операцією не обійтися — часто доводиться робити стандартний розріз, після якого пацієнт одужує довше.
Тому хочу порадити не відкладати операцію «на потім». Жовчнокам'яна хвороба, якщо вчасно не видалити міхур, спричиняє гострі панкреатити, жовтяниці, які, за медичною статистикою, часто призводять до летального наслідку.
Розпитував Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ
також у паперовій версії читайте:
- ЩОРІЧНІ МЕДОГЛЯДИ — ДЛЯ ВСІХ
- ІШІАС— ПІД КОНТРОЛЬ!
- НЕ КУПУЙТЕ ЛІКИ ПРО ЗАПАС
- МОЛОКО СПРИЯЄ СХУДНЕННЮ
- У ЄГИПТІ НЕ КУРЯТЬ
назад »»»