СВЯТО ДЕМОКРАТІЇ ПО-УКРАЇНСЬКОМУ
КІЛЬКА ЗАМАЛЬОВОК НА ПОСТВИБОРНОМУ ПОЛІ НАШОЇ ДЕРЖАВИ
Отже, регіональні політичні баталії завершилися. Подарувавши суспільству якщо й не сенсації, то, принаймні, добрячу порцію тем для роздумів. Причому про це сміливо можна говорити вже тепер попри те, що виборчі комісії усе ще не порадували суспільство офіційними вердиктами. Як мовиться, усьому свій час. Гляди, від свята демократії доживемо й до свята оголошення результатів.
Палкий привіт із «Батьківщини»
Одна з ключових особливостей місцевого волевиявлення — партійні лідери виконували усього лише другорядну роль. По-перше, тому що вибори проходили не за стовідсотково пропорційною системою. Хоч як би міцно кандидати-мажоритарники були прив'язані до партій, «попотіти» потрібно було саме їм, і то — неабияк.
Власне, далекоглядні представники Партії регіонів, лобіюючи і, згодом, ухвалюючи відповідний закон, потурбувалися саме про це. Адже нині найбільш персоніфікована партія — це «Батьківщина». Тобто головний опонент ПР у боротьбі за все і вся. А тут ще й обставини склалися для «регіоналів» досить сприятливо — Юлія Тимошенко буквально напередодні волевиявлення... захворіла. І вибула не лише з боротьби, а й з активної фази підготовки.
Другий нюанс, який неможливо не відзначити,— шалена, просто таки відчайдушна боротьба партії влади з проектом «імені Юлії Тимошенко». Здавалося б, навіщо було так напружуватися? «Батьківщина», що називається, на спаді, і боротьба проти неї не мала б носити такий безкомпромісний характер. Однак опоненти і норму про відсутність у виборах партійних блоків пропхали (аби прибрати з бюлетенів звичний бренд із трьох літер — БЮТ) і «батьківщинських» клонів наплодили...
Та й цього виявилося замало — в окремих регіонах сил у підопічних леді Ю не вистачило для доступу до кампанії. Що, звісно, пішло на користь «регіоналам». Навіть там, де суди в останній момент не допустили псевдо-«Батьківщину» до участі, «Батьківщина» справжня також опинилася за бортом свята демократії.
До речі, саме цей факт нині дає підстави БЮТівцям наполегливо вимагати створення слідчої комісії щодо порушень на виборах і (найголовніше!) намагатися відстояти перевибори в регіонах, від яких вони були «відлучені» (передусім Київщина і Львівщина).
Ці дві області можна вважати вельми показовими, бо в столичній, згідно з екзитполами, Партія регіонів отримала найбільше голосів. І це при тому, що, починаючи з 2004-го, тут послідовно віддавали перевагу помаранчевим силам. Вочевидь «Батьківщина» мала шанси перемогти ПР і цього разу, однак — позмагатися не дали...
Що ж до Львівщини, то тут впевнену перемогу отримала «Свобода», що дало підстави для чергової хвилі перепалок між цією політичною силою та «Батьківщиною». Представники останньої наполягають: так сталося, бо справжня «Батьківщина» була відлучена від перегонів.
«Свободівці» заперечують і наводять приклад сусідньої — Івано-Франківської — області. Мовляв, там партію Юлії Тимошенко ніхто не клонував, однак результат «Свободи», по суті, ідентичний, а то й трішечки кращий.
Похід на схід
Справді, партія Олега Тягнибока цього разу здійснила неабиякий прорив. Отримані нею результати дають підстави стверджувати, що свідомість українців неабияк змінилася. Навіть порівняно з цьогорічними президентськими виборами. Нагадаємо, в січні сам Тягнибок як кандидат на пост глави держави отримав близько 1,4 відсотка голосів. А вже нині «Свободу» в цілому по Україні підтримало понад п'ять відсотків виборців. І це — без урахування мажоритарних округів, адже на Львівщині, Івано-Франківщині та Тернопіллі ця політсила неабияк спрацювала і по мажоритарці.
Як говорить пан Тягнибок, його команді вдалося перейти не лише Збруч, а й Дніпро. Більше того, навіть у такій традиційно «регіональній» області, як Харківська, «свободівці» отримали понад два відсотки.
Успіх «Свободи», передусім, можна пояснити реакцією патріотично налаштованих громадян на «бульдозерну» політику Партії регіонів. Насамперед у таких питаннях, як здача української території (Севастополь) у довготривалу оренду; потенційна двомовність та ініціатива з подвійним громадянством... Відтак подальший розвиток подій на українських теренах немало залежатиме від того, чи зуміють «регіонали» винести з цих виборів бодай незначний урок.
Основна маса спостерігачів у це не надто вірить. Більше того, істеричні заяви окремих представників ПР з приводу «Свободи» аж ніяк не налаштовують на оптимізм. Ідеться, передусім, про висловлювання керівника Харківської області Михайла Добкіна, котрий заявив, що «Свободою» мають цікавитися винятково правоохоронці. Це — типовий приклад справедливості приказки про порошинку в оці сусіда і колоду — у власному. Заявляючи про небезпеку націоналістичних ідей та поглядів «свободівців», «регіонали» досі не помічають, скажімо, як впливає на злагоду в державі політика міністра освіти Дмитра Табачника. Ще велике питання: що розколює країну більше...
Не можна не звернути увагу і на реакцію з боку окремих європейських експертів на успіх «Свободи». Скажімо, німецький політолог Андреас Умланд намагається порівняти партію Олега Тягнибока з французьким «Національним фронтом» Жан-Марі ле Пена, британською національною партією Ніка Ґриффіна або національним рухом за нову Угорщину «Йоббік» (дивно, що не було названо ще й австрійця Хайдера).
Позиція згаданого німецького експерта досить дивна, бо після припущення, що «потенційна присутність у Верховній Раді ультра-націоналістів може зашкодити міжнародному іміджеві України», він розмірковує над версією, буцімто «піднесення «Свободи» не обійшлося без таємної допомоги Партії регіонів».
По-перше, ще велике питання — чи збережуть Олег Тягнибок та його політична сила свій нинішній рейтинг до наступних парламентських виборів (досі навіть достеменно невідомо, коли ці вибори відбуватимуться). По-друге, якщо «регіонали» допомагають «ультра-націоналістам» (а про це, нагадаємо, теоретизують уже не перший рік), міжнародний імідж України мусить потерпати тут і негайно, а не в перспективі.
Харківська інтрига і запорізька несподіванка
До речі, нинішні вибори виявили ще одну цікаву особливість. Більшість спостерігачів заявляє про мінімальну кількість порушень, зафіксовану на дільницях у день голосування. Повіримо їм на слово. Однак не варто забувати, що ключові зловживання і раніше робилися не безпосередньо в день волевиявлення, а до і після цього процесу. До 31 жовтня було ухвалено Закон про місцеві вибори, вельми сумнівної якості. До 31 жовтня проводилися уже згадувані вище гоніння на партію «Батьківщина». Її очільники і самі несуть неабияку відповідальність за політичну нестійкість своїх однопартійців. Але «регіонали» усіляко підживлювали цей «процес розпаду», що не могло не вплинути на остаточні результати.
А як вам ситуація з виборами в Харкові? Страшнішого трилера в українській політиці годі й шукати. Так, справді — перемога колишнього керівника Харківської області Арсена Авакова, показана кількома (!) екзитполами,— не надто переконлива. Як мовиться, в межах статистичної похибки. Але усі подальші кроки «регіоналів», і особисто їхнього кандидата Геннадія Кернеса, свідчать: вочевидь Аваков справді перемагав.
Приміром, уже згадуваного Михайла Добкіна потрібно позбавляти посади «губернатора» тільки за те, що він ще у вівторок оголосив про перемогу свого протеже, вказавши конкретні цифри. З такими даними панові Михайлу потрібно влаштовуватися на роботу, наприклад, до Комітету виборців України. Або, в крайньому разі, до соціологічної служби Савіка Шустера... Керівник області апріорі не повинен працювати глашатаєм перемоги свого однопартійця за кілька діб (!) до офіційного оголошення результатів. Нагадаємо, свою заяву пан Добкін зробив тоді, коли пораховано не було й половини голосів харків'ян.
Але вершиною цинізму став так званий паралельний підрахунок голосів, улаштований «регіоналами» у прямому ефірі позавчора. От цікаво, в Україні була хоч одна людина, котра б сумнівалася в результаті цього дійства? Якщо так, автор цих рядків дуже хотів би поглянути на такого «останнього з могікан»...
Власне харківська інтрига не завершилася й нині. Скажімо, такий знаний представник Слобожанщини як Володимир Філенко учора зазначив, що опозиція має достатньо легітимних можливостей вирішити питання щодо виборів у ЦВК, судах та за допомогою політичних переговорів. «Батьківщина» не збирається виводити людей на майдан на підтримку Арсена Авакова,— заявив Філенко.— І наші політичні опоненти, і Президент, який обіцяв чесні вибори, мають все зробити, щоб ні в кого не залишилося сумнівів: якщо перемагає їхній кандидат, то він переміг чесно. Якщо ж сумніви про легітимність голосування не будуть зняті, то ми будемо наполягати на повторній процедурі голосування».
Ще в одному великому промисловому місті — Запоріжжі — ситуація і схожа, й несхожа водночас. Схожа тим, що, попри перевагу «регіоналів» у новій міськраді, конкуренцію протеже ПР Володимиру Кальцеву склав висуванець «Батьківщини» Олександр Сін. Однак, на відміну від Харкова, розрив між конкурентами екзитполи показали значно більший (від 5,5 до 9 відсотків). Отож Кальцев ще в понеділок погоджувався визнати перемогу Сіна.
Щоправда на цьому інтрига, ймовірно, не закінчиться, адже буквально через кілька годин після оприлюднення результатів екзитполів з'явилася інформація про... пропозицію Олександру Сіну вступити в ПР. Треба так розуміти, що подібні ініціативи повторюватимуться, оскільки відомо, як непросто працювати меру, котрий не має більшості в міськраді.
«Сильна Україна» не така вже й сильна?
Щодо інших несподіванок нинішніх місцевих виборів, то впадає у вічі досить значна втрата позицій партією «Сильна Україна». А точніше — особисто Сергієм Тігіпком. Сам віце-прем'єр позавчора заявив: така ситуація склалася, передусім, через те, що він працює в уряді Миколи Азарова. «...Всі проблемні питання, які були пов'язані з тими чи іншими кроками уряду, вдалося асоціювати зі мною, — додає Сергій Леонідович. — Думаю, що це — найсерйозніша причина. У мене подвійне ставлення до цих виборів. З одного боку, за тиждень до волевиявлення ми чітко бачили свої рейтинги, і ми були третіми. Більше того, ми бачили тенденції до зростання. З іншого боку, безумовно, той результат, який ми отримали сьогодні, нас влаштувати не може».
Водночас Тігіпко знову наголосив, що у відставку йти не збирається, а буде й далі проводити реформи (нехай навіть непопулярні). Що ж, таку наполегливість можна лише поважати.
Щодо «Фронту змін», який, починаючи з осені минулого року, незмінно сприймається як головний опонент «Сильної України» в боротьбі за почесне третє місце впливу, то Арсеній Яценюк цього разу взяв реванш. І фракції «Фронту змін» з'являться в багатьох місцевих радах. Показово, що ще до оголошення офіційних результатів розпочалося таке собі політичне ворожіння на кавово-партійній гущі: чи об'єднається «Фронт змін» з «регіоналами»? В окремих регіонах соратники пана Яценюка з посиланням на нього особисто вже наголосили: будь-який бажаючий «поякшатися» з ПР буде публічно виключений з партії. А далі... поживемо — побачимо.
Цікаво також, що визнання місцевих виборів більш-менш демократичними додає шансів Україні не перейти до розряду політичних «ізгоїв» (на кшталт Білорусі чи низки азійських країн). З іншого боку, не говорити про недоліки — означає формально стати на бік владної команди.
Таке враження, що найближчі західні сусіди України нині перебувають у чималих роздумах з цього приводу. Особливо це стосується таких країн, як Польща, Латвія, Литва... Вони звикли виступати своєрідними адвокатами України на теренах Євросоюзу. Причому їхня підтримка необхідна нам і надалі, аби так званий східний вектор української політики не зашкалив до непристойних показників. От тільки незрозуміло: як у такій ситуації бути мільйонам українців, для яких європейський вектор є не порожнім словом. Схоже, ми знову подібно барону Мюнхгаузену опиняємося «між крокодилом та левом»?
Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:
назад »»»