ПРОСВІТНИЦТВО ЧИ СПОНУКАННЯ ДО ДІЇ?
Права людини мають асоціюватися не тільки з документом, нехай навіть таким поважним, як Загальна декларація, ухвалена понад 60 років тому. Вони повинні бути наповнені змістом, тому надзвичайно важливою є освіта в цій галузі.
Україна пасе задніх
Генеральна Асамблея ООН 16 років тому проголосила 1995–2004 роки декадою з освіти у сфері прав людини. Поважна міжнародна організація рекомендувала всім державам включити права людини, гуманітарне право, основи демократії та верховенство права як предмети до програм усіх навчальних закладів.
Продовженням декади стала Всесвітня програма освіти у сфері прав людини (вона стартувала 2005 року), проголошена Генасамблеєю ООН під час спеціальної пленарної сесії. Перша стадія програми присвячена діям у системі початкової та середньої школи.
За останні 15 років термін «освіта в галузі прав людини» став невід'ємною частиною лексикону діячів освіти, працівників некомерційних організацій, які трудяться в цій сфері, правозахисників і, безумовно, ООН, ОБСЄ, Ради Європи.
Яким є український контекст? Освіта в галузі прав людини у нас зазвичай сприймається як суто просвітництво, що не має чітко визначених результатів, які впливають на дотримання цих прав, зазначає координатор всеукраїнської освітньої програми «Розуміємо права людини» Сергій Буров. Каменем спотикання для формальної освіти в цій царині є несприйняття або недостатнє розуміння безперервності цього процесу. Рівень підготовки кадрів і навчальних матеріалів часто призводить до викривленого розуміння прав людини. Немає достатнього усвідомлення того, що освіта не повинна обмежуватися знайомством з різноманітними юридичними конвенціями. Громадяни мають знати, як вимагати, щоб права людини були дотримані.
Наша країна досі не має національного плану навчання прав людини в системі середньої освіти, хоча, як і інші держави, добровільно взяла на себе зобов'язання не тільки підготувати його, а й виконувати в межах відповідної Всесвітньої програми. Окремі кроки в цьому напрямі несистемні, не враховують позицію і потреби громадянського суспільства. Низький рівень поінформованості про права людини і механізми їх захисту призводять до того, що активність громадян в цій царині часто залишається марною.
Нещодавно в межах програми «Розуміємо права людини» було проведено конференцію, під час якої детально аналізували стан справ і окреслювали перспективи. На думку учасників зібрання, ситуація з навчанням зі згаданої тематики в школах є нерадісною. До слова, Всесвітня програма вже увійшла в другий етап, який охоплює вищу освіту. Україна ж пасе задніх. Вчителі ставляться до викладання прав людини з недовірою, насторожено і навіть вороже. Вони бачать у цьому лише додаткове навантаження, зазначає член Харківської правозахисної групи Володимир Каплун. На думку багатьох учасників конференції, освіта з прав людини відсутня або перевантажена теорією, обмежена в курсі етики, правознавства, громадянської освіти. Серед інших недоліків варто виокремити інертність педагогів і брак їхньої мотивації, нігілізм щодо теми, незацікавленість і навіть спротив адміністрацій шкіл. Для повноти картини слід згадати брак навчальних програм і системи підготовки вчителів.
Як не знівелювати процес
Тут доречно згадати зауваження комісара Ради Європи з прав людини Томаса Хаммарберга: низка урядів не надає пріоритетної уваги шкільній освіті в цій галузі. На неї відводять недостатньо часу, а педагогічні методи не адаптовані до цієї сфери. Наголос роблять на підготовку учнів до ринку праці, а не на розвиток їхніх життєвих навичок, що охоплюють такі цінності, як права людини. Тому, зазначає єврокомісар, школи повинні не тільки поширювати знання про норми в галузі прав людини і те, як їх захищати, а й сприяти утвердженню гендерної рівності, відмови від дискримінації.
Водночас школа сама повинна демонструвати, що її адміністрація будує свою діяльність на повазі до прав людини. Необхідно вітати намагання учнів висловлювати свої погляди і брати участь в управлінні школою на максимально можливому рівні. За словами Томаса Хаммарберга, такі заклади працюють краще, ніж ті, де керівництво здійснюють за авторитарною моделлю.
Водночас світова спільнота вже підготувала і успішно використовує масив методичних матеріалів із згаданої тематики. Серед найвдаліших можна назвати «Шкільний кіберавтобус» — глобальний навчальний Інтернет-проект, який, поміж іншого, має на меті зацікавити дітей темою прав людини. В ньому вміщено, зокрема, посібники і довідкові матеріали, де складні питання викладено в доступній формі. Позитивні відгуки отримала «Азбука викладання прав людини», в якій ідеться про значимість «гідності і цінності людської особистості» — якостей, котрі є «основою свободи, справедливості і загального миру».
Учасники конференції підготували рекомендації з подолання «повного хаотизму» в згаданій сфері. Зокрема, вони пропонують виділити викладання прав людини у вузах (формальна освіта) в окремий блок у курсі «Вступ до фаху». Для представників професій, які працюють з людьми (судді, медики, педагоги, міліціонери тощо) слід запровадити окремий курс, який би враховував специфіку фаху та мав перелік обов'язків із дотримання прав людини. Як варіант, такий курс може бути включено до курсу з етики професії. Для вчителів ще має бути передбачено окремі блоки з викладання прав людини. Призначений для юристів курс «Конституційні права та свободи людини і громадянина» доцільно було б трансформувати в курс «Права людини». Згадана тематика має бути також інтегрована до програм інститутів післядипломної освіти. Викладачами мають бути фахівці, інакше це знівелює процес.
Неформальна освіта в цій сфері, хоча теж не позбавлена проблем, дає свої плоди. «Раніше я з підозрою та неприязню ставився до правозахисників. Тепер відчуваю, що сам стаю ним». Ці слова належать одному з працівників системи виконання покарань, який проходив навчання в межах програми «Розуміємо права людини», а нині бере участь у підготовці спеціалізованого навчального курсу для пенітенціаріїв. Знання, отримані під час такого навчання, трансформуються в конкретні дії, зростає кількість людей, здатних мислити критично.
Харківські активісти підготували інформаційні матеріали, в яких доступно пояснено, що робити в разі незаконних дій з боку міліції. Розповсюджували пам'ятки жертви незаконних затримань. Ці дії стали відповіддю на протизаконні вчинки або бездіяльність представників державних органів, які зобов'язані стояти на варті права. Тож коло людей, готових захищати права людини, розширюється.
Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:
- ЗАПИТУВАЛИ — ВІДПОВІДАЄМО
- ДІТЯМ ГРУП РИЗИКУ — УВАГУ Й ЗАХИСТ
- ПОРАДА США
назад »»»