СКЛАДНИЙ ВИБІР САРКОЗІ
Пенсійна реформа не фігурувала у програмі Ніколя Саркозі, але криза поставила її на порядок денний. Франція мусить обмежити бюджетні витрати, а система страхування має великий дефіцит, бо французи працюють замало, щоб утримати суспільство, яке старіє.
Зміни зовсім не революційні: тоді як інші розвинуті країни підвищують пенсійний вік до 67 років, французи — лише до 62. Досі вони могли виходити на пенсію вже у віці 60 років. На захист цього здобутку профспілки вивели на вулиці мільйони людей, а 7 вересня відбулася 1,5-мільйонна демонстрація — найбільша від початку правління Саркозі. Сенат Франції затвердив законопроект, але соціалісти обіцяють у 2012 році скасувати всю реформу — якщо тільки виборці допоможуть їм усунути від влади її автора.
Єлисейський палац не дуже зважав на демонстрації і вуличні сутички. Профспілки слабкі й поділені, а «лівиця» потребує ще трохи часу, щоб відновитися після кількарічної внутрішньої боротьби. Однак наприкінці вересня розпочалося навчання в університетах, що додало нового імпульсу протестам. Університети не вдасться придушити як передмістя, Саркозі дуже добре пам'ятає окупацію навчальних закладів у 2006 році в зв'язку з несприятливими для молоді змінами трудового законодавства. Друге потенційне джерело соціальних протестів — це безробітні, які живуть за рахунок допомоги: протягом останніх чотирьох місяців департаменти праці під будь-яким приводом відмовляють у її виплаті, щоб таким чином знизити показник безробіття.
Передчуваючи проблеми, Саркозі вирішив показати силу. Він ще у липні виголосив промову на тему політики безпеки, в якій нелегальних іммігрантів поставив на один щабель зі злочинцями і пообіцяв «завершення дикого осадництва ромів» на передмістях французьких міст. Депортація ромів у Болгарію і Румунію здійснювалась і раніше, але цього року її посилили, додавши також акції руйнування таборів із застосуванням важкої техніки.
Ледве Париж почав заперечувати, що акції поліції були зосереджені на ромах, як у французькому МВС стався витік наказу префектам ліквідувати нелегальні табори «в першу чергу ромські». Наступ проти ромів викликав протести й обурення всієї Європи, але передовсім мобілізував електорат крайньої «правиці», який повинен замінити виборців-центристів, котрі відходять до соціалістів. Виборцям Ле Пена депортації, поза сумнівом, сподобались, як і гострі слова уряду на адресу Євросоюзу. Міністр з питань еміграції Ерік Бессон оголосив, що Франція не піддасться «диктату Європейського парламенту», який вимагав припинення депортації ромів, а коли це засудила єврокомісар юстиції Вівьєн Редінг, порівнюючи її з депортацією часів Другої світової війни, Саркозі сказав, що та «може прийняти частину ромів у себе в Люксембурзі». Дискусія на цю тему розгорнулася навіть на саміті ЄС у Брюсселі, де Саркозі звинуватив Комісію в тому, що «вона поранила Францію».
Для вирішення проблем переобрання у Франції існує перевірений метод: remaniement, тобто «ремонт уряду». Саркозі також пообіцяв велику чистку кабінету вже у червні, деталі мають бути оголошені до 10 листопада. Всі прогнозували, що він змінить прем'єра — Франсуа Фійон навіть мав намір кандидувати на мера Парижа, щоб відібрати столицю для «правиці» й усунути з політичної арени Бернарда Делане, другого за популярністю політика «лівиці». Але після скандалу з Ліліан Беттанкурт і авантюри з ромами президент роздумує — в опитуваннях популярності Фійон має над ним 22% переваги й майже 60% французів бажає, щоб той залишався на чолі уряду, врівноважуючи занадто імпульсивного Саркозі. На відміну від президента, прем'єр викликає симпатію.
Саркозі бракує добрих кандидатів на посаду керівника уряду. У переліку прізвищ фігурує висуванка Ширака Мішель Арріо-Марі, нинішня міністр юстиції, центрист Жан-Луї Барло, колишній міністр праці, а також колишній радник Саркозі в МВС і МЗС, нині міністр сільського господарства Бруно ле Мейр. Останній, напевно, додав би «свіжого струменю», але багато хто вважає його занадто молодим для глави уряду.
Якщо Саркозі збереже Фійона на посаді, то муситиме і надалі погодитися з його великою популярністю. А це перед виборами становить певний клопіт, і президенту потрібно пояснювати свою обіцянку здійснити реконструкцію уряду. Певною є лише відставка Еріка Вюрта — якщо пенсійна реформа викликала такий спротив, то завжди міністра можна принести в жертву.
Значно більшою загадкою є прізвище політика, який стане до боротьби з Саркозі у 2012 році. Під керівництвом Мартіни Обрі соціалісти нарешті припинили внутрішні скандали, і в їхні шеренги повернулася навіть Сеголін Ройяль, завдяки цьому опозиція почала говорити в унісон. Замість приступити до чергового етапу боротьби на самознищення за висунення в кандидати на посаду президента, соціалісти прийняли рішення щодо проведення широких попередніх виборів — праймеріз, відкритих для всіх симпатиків «лівиці». Хто б не виграв голосування влітку майбутнього року, він отримає сильний демократичний мандат.
А тим часом рейтинг Ніколя Саркозі після затвердження пенсійної реформи впав нижче 30%, і тільки 15% французів бажає, щоб він представляв «правицю» на чергових виборах. Багато президентів були непопулярними за півтора року до перевиборів, але жодний не викликав у виборців таку алергію, як нинішній. Якщо такі почуття збурять масові протести проти політики президента,— а пенсійна реформа вкупі з аферами на вершинах влади дає для цього привід — шанси Саркозі на переобрання можуть бути втрачені.
Сам він розраховує, що виборці побачать його ефективність у ролі реформатора, віддадуть йому належне — зрештою його обрали не через особисту симпатію, а для проведення складних змін, яких потребує Франція.
Петро ПЕТРІВ
також у паперовій версії читайте:
- МІЖ США І РОСІЄЮ
назад »»»