ХЛІБА Й ВИДОВИЩ!
Про повернення до Києва відреставрованого Архістратига Михаїла наша газета вже писала.
Оновлений і блискучий покровитель міста віднині споглядає, що робиться і чим живе наша Софія — пам'ятка ЮНЕСКО.
Минуле — збережене, майбутнє — народжене
Пам'ятаєте гасло: «Від лану — до столу»? Дозвольте обіграти: «Від столу — до поля». Маю на увазі творче поле династії Бородаїв. Троє з них — старійшини — вже відійшли у вічність. Для найстарших, рідних братів Захара та Андрія, тих, хто пройшов голодомор і війни, малювання було втіхою в складному селянсько-робітничому середовищі. Що любили й чим цікавилися вони, розповідають щирі й своєрідні роботи. Зібрав, зберіг і виніс їх на суд глядачів заслужений художник України Олександр Бородай, син Андрія. Вони — уродженці колишньої Полтавщини, хутора Гузичі села Жовніно сучасної Черкаської області. Нині нічого там немає — все затоплено Кременчуцьким морем. Мальовничий образ малої батьківщини залишився на картинах, написаних олією в народному стилі Андрієм Семеновичем 1982 року. Дивишся, Шевченка згадуєш: «Немовби писанка село». На жаль, у минулому, безповоротно. Отакі милі, щирі пейзажі, дещо наївні портрети рідних і близьких, відволікають від нинішніх реалій, налаштовують на ліричність.
Цікаво уявити, як сприймав життя й найстарший з роду Бородаїв — Захар. Треба бачити «Леніна в робочому кабінеті». Вождь у «компанії» газети «Правда», графіна й склянки. Надихнув майстра й образ святого Димитрія, також ікона з Михайлівського Золотоверхого монастиря. Дата цих робіт — 1971 рік. У цілому збереглося десять рисунків пана Захара — батька Василя Бородая. Він — найзнаменитіший з родичів. Увійшов в історію українського мистецтва. Прославився в галузі монументальної й станкової скульптури, автор пам'ятного знака засновникам Києва — Кию, Щеку, Хориву та їхній сестрі Либідь (зображення яких можна побачити й на гривнях), Тарасові Шевченку в Арров-парку (США) та інших композицій.
Акцент експозиції в Хлібні — оригінальні, складні за технікою твори пана Олександра, його доньки Юлії та дружини Тамари Турдиєвої. Для них — це своєрідний звіт. Їхні твори добре знають в Україні, бачили й оцінювали в Румунії, Росії, Чехії, Німеччині, Люксембурзі, Іспанії, Швеції. Та й за океаном — у США, Канаді — Бородаї є визнані особистості. Особливо батько й донька прославилися в Угорщині, в славнозвісному осередку світового емальєрного мистецтва — місті Кечкемет. Твори пана Олександра стали там навіть експонатами художнього музею. Знаєте, чому? Він відродив «вогняний» живопис — емаль — і «народив» послідовників. Його Юлія із самовідданої учениці вже перетворилася на куратора проектів бієнале, українських емальєрних мистецтв, написала «Історію й технологію емалі», стала кандидатом мистецтвознавства, доцентом кафедри рисунка й живопису Київського національного університету будівництва та архітектури.
Візитна картка культури
Експозиція художньої виставки частково збіглася з роботою ХVІІ Міжнародного турсалону «Україна-2010». Цього разу представники країн з усіх континентів приїхали не лише себе показати, а й придивитися до туристичних можливостей нашої держави — «Євро-2012» наближається. Тож і вибирали час, аби столицею проїхати й пройти. Особливу активність виявили поляки та угорці. Вони сподіваються, що в Києві їхніх уболівальників під час футбольних матчів буде чимало. Тому нині й пішли по музеях та виставкових залах.
— Ми з колегами зраділи, зібравшись у Софійському заповіднику: побачимо твори Бородаїв,— поділилася енергійна пані Магда Ванок.— Цікаво подивитися, що вони в себе вдома демонструють. У нас, в Угорщині, їхні роботи бачили не раз. Щиро кажучи, вражає складна техніка, розмаїття колориту, теми і темперамент майстрів. До нас у міжнародний центр емалі в Кечкемет регулярно на конференції, симпозіуми їдуть митці з усіх усюд, навіть з Японії. З українців найзнаменитіші — Бородаї. Тому й туристів не бракує. Пам'ятаю, як пана Олександра зарахували до десятки кращих емальєрів світу. Якщо в Києві з ним зустрінуся, розпитаю про плани на «Євро-2012».
Таке запитання було головним і для турфахівців із Варшави, Кракова, Криніци Здруй, Закопане, коли в Хлібні знайомилися з експозицією виставки. Емалі для них були справжнім відкриттям, а ось акварелі й олійний живопис Юлії Бородай та її матері Тамари Турдиєвої — емоційним барометром. Портретні образи, елементи національного вбрання, пейзажі надихнули їх самих проїхати Україною, особливо Полтавщиною.
— Я сам люблю у вільну годину свої враження переносити на полотно,— розповів варшав'янин Матеуш Плоцький.— Душа лежить до мальовничих пейзажів, натюрмортів. Тому й поринув у прекрасне, побачивши живописні композиції пані Турдиєвої «Передчуття», «Осіння ностальгія», «Дівчина з дзеркалом», «Дві жінки», «Мавка». Шкода, емалі мені не під силу — складна та й шкідлива для здоров'я техніка. Просто схиляю голову перед майстерністю й мужністю емальєрів Олександра та Юлії. Їхні твори на міді «Натюрморт з калиною», «Сині птахи», «Вазони», зрештою всі до єдиного, представлені в експозиції, по-справжньому вражають. Нехай не засиджуються вдома, а везуть виставку до нас, у Польщу. Переконаний: там їх високо оцінять...
Олена СЕДИК
також у паперовій версії читайте:
- ПРОГНОЗ ПОГОДИ ВІД ГОЛОВНОГО СИНОПТИКА КРАЇНИ
- КРИМ...
УСІ ПРАПОРИ— В ГОСТІ...
назад »»»