«НАВІТЬ МІНІМАЛЬНА
СТАТИСТИКА ДИТЯЧОГО
НАСИЛЬСТВА — ЦЕ БАГАТО»
Щороку 18 жовтня у країнах Євросоюзу відзначають Європейський день боротьби з торгівлею людьми. Зазвичай він супроводжується масовими заходами. Їхні учасники виступають проти сучасних форм рабства, незалежно від того, де вони виявляються.
В Україні до багатолюдних мітингів та маніфестацій справа цього дня не доходить, хоча проблема торгівлі людьми, сексуальної експлуатації та насильства у сім'ї вже чітко окреслилася. Особливо вона помітна стосовно дітей. Хоча, зрозуміло, правозахисники, представники громадських організацій, державних структур не сидять, склавши руки. Про те, що конкретно робиться у цьому напрямі,— інтерв'ю з президентом Міжнародного жіночого правозахисного центру «ЛаСтрада — Україна», доктором юридичних наук Катериною Левченко.
— Останнім часом почастішали скандали сексуального характеру. Як правило, потерпають від них діти. Пригадаймо ту ж артеківську історію. Про неї говорили більше і частіше, ніж про економічну кризу, яка тієї пори посилювалася у країні. Чи означає це, що питання педофілії, дитячої порнографії та дитячого насильства вже набуло загрозливого характеру і заслуговує на те, щоб про нього заговорили на національному рівні?
— Проблема серйозна і про неї треба говорити на національному рівні. Це наше переконання. Воно сформувалося ще до артеківської історії. При цьому слід розуміти, що кількість потерпілих не обов'язково має вимірюватися тисячами. Йдеться про ситуацію, коли за наявності навіть кількох виявлених фактів сексуального насильства на цю проблему слід звернути особливу увагу.
Часто запитують: скільки дітей щороку потерпає від сексуального насильства? У правоохоронних органах ведеться відповідна статистика. Згідно з нею впродовж року фіксують кілька сотень таких випадків. Це у багатьох викликає неправильне ставлення. Мовляв, для країни з понад сорокамільйонним населенням — це не найстрашніші показники.
Насправді вони страхітливо великі. Тому що за цими цифрами стоять скалічені долі. Отримані змалку від сексуального насильства психологічні, а нерідко й фізичні травми часто нагадують про себе все життя.
Насправді ми знаємо лише про верхівку айсберга. Мовиться про справи, котрі потрапили у поле зору чи то правоохоронних органів, чи соціальних працівників. Про справжні масштаби проблеми сексуального насильства, інших форм порушення прав дитини можемо лише здогадуватися.
Наведу такий приклад. У прийомнику-розподільнику Головного управління МВС України у Києві ми провели ідентифікацію дітей, котрі потерпіли від торгівлі людьми. Виявилося, що багато з них стикалися із сексуальним насильством. Це діти, які потрапили до цього прийомника-розподільника з вулиці, правопорушники, а також ті, кого називають «транзитними».
— Виходить, що права дітей в Україні не лише порушують, часто їх брутально зневажають.
— Це насамперед виявляється в тому, що дорослі не завжди розуміють, що таке права людини. І відповідно не розуміють, що таке права дитини.
У нас немає досвіду ідентифікації порушення дитячих прав. Його немає у дитсадках, школах. Хоча саме там найбільша концентрація дітей. Частими є випадки, коли провину перекладають на потерпілих. Мовляв, сама винна чи сам винен.
Така ситуація може обурювати, але не дивувати. Адже у нашій країні не готують спеціалістів, які за характером своєї роботи повинні займатися цією ідентифікацією. У нас не готують педагогів-реабілітологів. Ми б'ємося над тим, аби в педагогічних ВНЗ і навчальних закладах МВС України впровадили курси з боротьби з домашнім насильством, протидії експлуатації дітей.
В Україні спостерігається криза системи соціальної допомоги. Причому зауважте, йдеться про систему, яка покликана надавати соціальну допомогу всім без винятку громадянам. Що тоді говорити про дітей? Питаннями соціальної допомоги займаються одразу кілька міністерств, а вони ніяк не можуть домовитися між собою, котре з них і коли повинно її надавати.
Усе ще зберігаються проблеми законодавчого порядку. Свого часу, як народний депутат України, я намагалася внести зміни до закону про освіту. Одна із них зобов'язувала педагогів дотримуватися прав дитини. Але, на жаль, до ухвалення новації справа не дійшла.
Моя думка — ідеологія прав людини і відповідно ідеологія прав дитини не стала домінуюча у державній політиці. Це породжує багато проблем, які виявляються у взаєминах між окремими людьми і поколіннями.
— Інтернет рясніє фотографіями порнографічного змісту, ЗМІ повідомляють про випадки сексуального насильства дітей. Про інші вияви порушення прав дитини я вже не кажу. Що спровокувало такі негативні явища?
— Можна говорити про соціально-економічні причини. Так, у нас є факти, які підтверджують, що деякі батьки продають своїх дітей. Така інформація надходила на нашу «гарячу лінію».
Проте не лише соціально-економічні труднощі змушують людей діяти так. Бо не всі, хто голодує, продає своїх дітей. Як на мене, серйозні проблеми поглиблює бездуховність.
Ми можемо казати про високий рівень сексуалізації суспільства, сексуалізації візуальної картинки, сексуалізації реклами, ЗМІ. Одна з центральних газет ставиться до цього легко: як не день, то нова картинка оголеної жінки. А у неї мало не мільйонний тираж. От і робіть висновок, скільки читачів щодня розглядають ці фотографії. Те, що телебачення вільно показує еротику, нікого не дивує.
Ще за часів перебудови свободу ми зрозуміли як вседозволеність. Ми і зараз її так сприймаємо. Звідси згадана мною надмірна сексуалізація. Її ще називають експлуатацією сексуальних відносин, еротичних почуттів. Дійшло до того, що навіть рекламу кахельної плитки, унітазів, побутової техніки подають через еротичні образи, переважно оголених жінок. Те, що вчора було розпусним, нині стало звичайним і звичним.
Ми стали частиною світу, це — правда. Але ми не в ліпшому місці приєдналися до цього світу. Негативні явища, з якими стара Європа стикалася у 70–80-ті роки, нині дійшли до нас.
— В українських сім'ях завжди велику увагу приділяли вихованню дітей, їхній моральній чистоті. Цьому сприяли національні традиції, духовні цінності, які передавалися від покоління до покоління. Що заважає родинам виконувати цю виховну функцію повною мірою?
— У певному розумінні ми ідеалізуємо родину минулих часів. Родину як носія духовних цінностей. Ми забуваємо, що вона була патріархальна, бо вибудовувалася на жорсткій батьківській владі. Домашнє насильство було звичайним явищем. Звідси і принцип — б'є, значить любить.
Тому колишня родина — не ідеал, якого слід прагнути. Інша річ, що сім'я змінюється разом із функціями, які вона виконує. І не завжди змінюється найкраще.
У родини нині залишилася одна функція — репродуктивна. У сільській місцевості ще збереглися колишні функції, але не в міській. А ми виявилися не готові до таких радикальних змін. Коли я кажу «ми», то насамперед маю на увазі нашу державу з її сімейною політикою.
Родина переживає кризу, запевняють фахівці. А де ще їй бути, коли на житлоплощі 50 кв. м часто живе по три покоління? При цьому всі можуть працювати. Одначе це не вирішує проблему. Всі чудово розуміють — їм ніколи не вдасться вирішити житлову проблему: соціальне житло не будують, а на купівлю нової квартири немає грошей.
Проблема бідності працюючого населення призводить до викривлення духовних і моральних цінностей. Тому що людина з ранку до вечора важко працює, отримує копійки і не може задовольнити своїх потреб і потреб своїх дітей. Виникає сімейний конфлікт. Що робить дитина? Вона йде з сім'ї. Йде туди, де їй цікавіше, в тому числі у сферу секс-бізнесу.
— На Ваш погляд, наскільки ефективно у боротьбі з дитячим сексуальним насильством діють сили правопорядку, чи спроможні вони самостійно впоратися з цією непростою проблемою?
— Цю проблему можна вирішити комплексно. Не йдеться про різні державні структури. Останніми роками на міжнародному рівні комплексний підхід охоплює такі суб'єкти, як держава, де є правоохоронні органи, медичні заклади, соціальні служби, служби освіти. Це — перша структура.
Друга структура — міжнародні організації. Вони відіграють важливу роль, бо розробляють документи, котрі містять стандарти та принципи роботи, які на національному рівні повинні використовуватися. Третій суб'єкт — це громадські організації.
Зазвичай ці три суб'єкти раніше брали до уваги. Проте тепер цей трикутник перетворився на квадрат. Тому що з'явився ще один важливий суб'єкт — бізнес-структури. Мова не лише і не стільки про фінансування програм, які намагаються викорінити дитяче насилля в усіх його виявах. У тому ж «Київстарі» є програма, яка обмежує дорослий контент у рекламі мобільного зв'язку.
Погодьтеся, це чимала допомога у вихованні молодого покоління. Гадаю, приклад «Київстару» гідний наслідування.
— Як громадські організації, в тому числі «ЛаСтрада — Україна», беруть участь у вирішенні проблем, пов'язаних із сексуальним насильством дітей?
— У нас є «Загальноукраїнська мережа з боротьби з комерційною сексуальною експлуатацією». До неї входить близько 20 громадських організацій. Вони ведуть спільні освітні програми, надають допомогу дітям, які перебувають у кризових ситуаціях. Наша партнерська організація в Одесі «Віра. Надія. Любов» відкрила і утримує реабілітаційний центр для дівчаток, які потерпіли через сексуальну експлуатацію.
Громадські організації — перше коло наших партнерів. Друге коло — це експерти, вчені, юристи. Разом ми займаємося розробкою законодавства. Для цього створюємо творчі робочі групи, до складу яких входять наші однодумці з Інституту законодавства Верховної Ради, парламентських комітетів, навчальних закладів. Наприклад, зараз при «ЛаСтраді — Україна» працює експертна робоча група із удосконалення законодавства у сфері захисту дітей від торгівлі людьми, дитячої проституції та дитячої порнографії. Її діяльність підтримується Представництвом Дитячого фонду ООН ЮНІСЕФ в Україні в рамках проекту «Підтримка гармонізації законодавства України та правозастосовної практики щодо захисту дітей від торгівлі людьми, дитячої проституції, порнографії та сексуального насильства».
Третій рівень — міжнародні організації. Для нас багато важить підтримка міжнародного співтовариства. Ми її отримуємо від ЮНІСЕФ, Всесвітньої організації ЕКПАТ «Покінчимо з дитячою проституцією, порнографією та торгівлею дітьми», Міжнародної організації з міграції, ОБСЄ, Програми розвитку ООН, Ради Європи.
Необхідно додати ще державні структури. Можна критикувати керівництво певних міністерств за нерозуміння принципів прав людини, але в усіх державних структурах працюють спеціалісти, котрі добре знають цю проблематику. Якщо говорити про МВС, то це насамперед стосується спеціалістів Департаменту по боротьбі з кібер-злочинністю та торгівлею людьми і Департаменту кримінальної міліції у справах дітей. Разом із ними ми організували електронну «гарячу лінію» з фіксування фактів дитячої порнографії в Інтернеті. Її було відкрито у листопаді 2009 року і за цей час її співробітники отримали близько 400 повідомлень. Експерт проглядає цей контент, відбирає те, що безпосередньо стосується предмета дитячої порнографії, потім передає до департаментів.
Слід пам'ятати, що громадські організації не можуть боротися зі злочинами. Це мають робити правоохоронні органи. Ми лише зобов'язані сприяти їм у цьому.
Майже шість років у нас працює телефонна «гаряча лінія» із запобігання насильству та захисту прав дітей. Нам дзвонять діти, котрі опинилися в непростих життєвих ситуаціях, у яких виникають психологічні труднощі. Наші консультанти всіляко їм допомагають. Торік на «гарячу лінію» надійшло 3700 таких проблемних дзвінків. Цьогоріч їх кількість може подвоїтися. Принаймні про це свідчать попередні дані.
Важливий аспект нашої роботи — вдосконалення чинного законодавства. Торік ми дослідили законодавство України на предмет його відповідності Факультативному протоколу до Конвенції ООН з прав дитини, який стосується торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії. Виявилося, що воно не дотягує до цього документа. На продовження цієї роботи ми розробили пропозиції, які оформлені у вигляді законопроектів. Ведемо лобістську роботу з депутатами, комітетами Верховної Ради. Сподіваємося, що у листопаді-грудні нам удасться провести комітетські слухання. На них ми продемонструємо наші напрацювання.
Для нас важливо дотримання прав людини і відповідно прав дитини. Тому що часто законодавча ініціатива зводиться до одного — все заборонити, все закрити, всіх прослухати, всіх узяти на «гачок». Так не можна чинити. Тому що не можна боротися з одним злом і водночас породжувати інше. Демократія настає тоді, коли ми починаємо розуміти свої права і поважати права інших.
Сергій ГЕРАСИМЕНКО,«Українська перспектива»
також у паперовій версії читайте:
назад »»»