КОНФОРМІСТ ЧИ РУЙНІВНИК?
Видовище з елементами клоунади, на тлі якого розгортаються зовсім не комічні події, поєднання іронії, абсурдизму та глибокого психологізму — всі перелічені риси властиві режисерській манері видатного митця сучасності Роберта Стуруа. Їх київські глядачі побачать і в новій виставі Тбіліського державного театру імені Шота Руставелі (Грузія) «Бідерман і підпалювачі». Вона йтиме на сцені Національного академічного драматичного театру імені І. Франка 27 і 28 жовтня.
Однойменна комедія швейцарського письменника Макса Фріша (1911–1991) була написана після Другої світової війни. Автор намагається зрозуміти, чому в країні з такими великими культурними традиціями, як Німеччина, зародився фашизм. П'єсу з великим успіхом ставили у багатьох провідних театрах світу. «Повчальну п'єсу без моралі» — саме так визначив жанр твору його автор Макс Фріш — Роберт Стуруа поставив як трагікомедію з елементами шоу.
Автором сценографії є Георгій Алексі-Месхішвілі, музику до вистави написав Гія Канчелі. Обидва митці — постійні партнери відомого режисера, без їхньої участі не обходиться практично жодна його постановка.
Герої цього екстравагантного видовища (цілком у дусі традицій Театру імені Руставелі) з'являються на сцені подібно до зірок Бродвею. У клоунській подобі, в перуці та гримі постає Готліб Бідерман — іронічний, пластичний і неповторний Заза Папуашвілі. Схожа на естрадну співачку дружина Бідермана Бабетта — ефектна, зманіжена дама (у цій ролі — красуня Ніно Касрадзе). Один із підпалювачів — Шміц (Бесо Зангурі) віртуозно представляє циркового артиста у смокінгу й циліндрі, а його товариш на ім'я Маріо Айзенрінг, який щойно повернувся з місць ув'язнення (артист Давид Дарчіа), має вигляд екзотичного мусульманина у східному костюмі. Навіть служниця Анна, така собі «сіра мишка», котра, за власним визнанням, не користується успіхом у чоловіків, виявляє себе вельми яскраво і театрально.
Уся ця екстравагантна компанія разом із хором пожежників (у спектаклі — чарівних пожежниць) ще й співає або говорить речитативом.
У новій виставі Роберта Стуруа (її прем'єра відбулася рік тому) на відміну від п'єси Макса Фріша дія закінчується пожежею... Спочатку згори з невблаганною, фатальною невідворотністю опускаються каністри з бензином, сцену освітлює зловісне червоне світло. Потім полум'я охоплює весь будинок, і створюється враження глобальної катастрофи. Це метафора загибелі світу і взагалі людської цивілізації. Те, що може статися в будь-який момент, якщо вчасно не зупинити підпалювачів,— у найширшому розумінні цього слова. Та в тому й проблема, що в суспільстві, яке наскрізь прогнило, немає людей, здатних це зробити. Вони втратили віру, «більшість вірить не в Бога, а в пожежну команду».
Чітко звучить тема апокаліпсису (як і в інших спектаклях Стуруа останніх років), з якою пов'язана інша тема — злочину і кари. Від вистави до вистави режисер дедалі жорсткіший в оцінках, саркастичніший. У нього все менше ілюзій стосовно людини і людства.
Постановник залишається вірним собі — використовуючи підкреслено блазенський стиль гри, гротеск та клоунаду, він не боїться наражатися на гострі кути нинішніх проблем людини і суспільства. Хто ми, які ми — «тут і зараз»?
Подивившись цю видовищну виставу, що завершується бравурним іронічно-танцювальним ритмом, у якому кланяються актори, у якийсь момент ти раптом здригаєшся від розуміння, що все це адресовано і нам, глядачам, котрі так само виконують у повсякденні циркової клоунади ролі маріонеток.
Аби сховатися від реальності, ми живемо під керівництвом обставин, звичок, начальства, уряду. Людина ладна на все заради власного добробуту. Точнісінько, як герой трагікомедії у відверто клоунському костюмі з відповідною мімікою та жестикуляцією у блискучому виконанні Зази Папуашвілі. Ця п'єса Фріша зазвичай сприймається як сатира на боязкого обивателя, який з легкістю вдається до компромісів. Бідерман дозволяє підпалювачам жити в своєму домі, під їхнім тиском починає догоджати, а під загрозою — й плазувати. Стуруа простежує, як нібито невинний конформізм перетворює людину зі слухняного гвинтика на гвинтик, що активно діє. Якщо у драматурга герой дає підпалювачам сірники, то у режисера герой сам стає підпалювачем.
також у паперовій версії читайте:
- ДЕБЮТНЕ «СВІЧАДО»
- НЕБО І ЗЕМЛЯ МИКОЛИ МАЗУРА
назад »»»