ФОРМУЛА ВІЧНОЇ ПОЕЗІЇ
Борис Ілліч своїм життям підтверджує власне кредо — не змінюватися на догоду кон'юнктурі, незалежно від гасел і вигод. З цього приводу поет скромно каже: «Я нічим особливим не вирізняюся, можливо тому, що завжди знав, що стою на своїй землі, не куплений, не проданий, і так довіку стоятиму, боронитиму її не на мітингах, а в реальних діях... Щоб не поповнювати лав отих перекинчиків, я лишаюся собою. Не мені оцінювати мої дії, але я вже в тому віці, коли треба думати про душу, а не про те, хто що мені скаже. І щоб завжди бути в суголоссі зі своєю совістю».
СЬОГОДНІ БОРИСОВІ ОЛІЙНИКУ — 75. ВІТАЄМО!
Ціна словам однакова од роду:
Чи присягаєш на вітрах сторіч
При свідкові у вірності народу,
Чи другові, без свідка,
віч-на-віч...
Ці слова, проголошені задовго до суверенітету української держави, залишаються актуальними не лише в творчості поета Бориса Олійника, а й у його багатогранній громадсько-політичній діяльності.
1.
Гарним подарунком, насамперед для читачів, стало нове шеститомне видання його вибраних творів (видавництво «Просвіта»). Кожен том має окрему назву й відтворює один із жанрових напрямків автора в поетичному слові. До першого тому під назвою «За четвертою хатою» увійшла інтимна лірика поета, до другого («Камінь з душі») — філософська лірика, третього («Вирок») — громадянська лірика, четвертого («Сива ластівка») — вірші про матір. Завершують видання в хронологічному порядку два томи глибоких за змістом і оригінальних за формою поем Бориса Олійника. Упорядникові цього унікального видання поету Михайлові Шевченку пощастило такою композицією шеститомника передати кардіограму Олійникового слова у розвитку, впродовж його творчого півстоліття. Вражає те, що за останні п'ять десятиліть у своїй природі поетичне слово митця не зазнало концептуальних змін. У творчій лабораторії поета-академіка, як і на початку його літературної діяльності, головна увага приділяється яскравому метафоричному образу.
Проте «образ» Бориса Олійника не залишається на рівні якогось вузького тлумачення, де образність вже передбачає живописність, певну картинність, зриме світовідчуття. Його художній «образ» охоплює весь світ поетичної виразності, в тому числі інтонацію та мелодику вірша. Борис Олійник, як ніхто інший серед сучасних поетів, уміє бачити в предметі нові й нові грані, і сам предмет не в одній площині, а в усіх його вимірах. Для Олійника предмет, подія, явище — це джерело численних асоціацій, котрі живлять і думку, і почуття, і сподівання, і пам'ять автора, породжуючи гострий висновок і глибоке драматичне переживання у небайдужому для читача слові. Іноді складається враження, що зміст Олійникової метафори навмисно підказує читачеві визначення асоціативної схожості, яка йому, мабуть, і самому спадала на думку, але не відразу у нього сформувалася. Метафора Олійника дарує його шанувальникам не лише радість впізнавання, а й радість відкриття. Аби знайти відгук у серці вдумливого читача, поет свідомо піднімає планку своїх професійних вимог на найвищий рівень, де образ має бути породжений дійсним переживанням поета, а звукові алітерації — гармонійно вплітатися в канву ритмомелодики.
Всевишній, що в долонях
світ трима,
Простить і боягузові, дарма
Що перед окупантом горбив
спину.
Лише вовіки прощення нема —
Поету, що мовчить у злу годину,
Коли народ вбивають
крадькома.
Борис Олійник — великий майстер розширення засобів поетичної виразності. Якщо уважно придивитися до його творів, можна побачити і помірне вторгнення в його поезію властивостей живопису та музики. Але найбільш характерним розширенням рамок ліричної форми в його творчості є потреба трансформації життєвої прози у високу поезію. Безумовно, властивості інших жанрів мають право входити в ліричну поезію. Але таким чином, щоб вони перетворювалися в мову поезії і при цьому не повторювали мову інших жанрів. Піднявшись на вершину мистецтва, лірична поезія Бориса Олійника не полишає національних традицій, пов'язаних із народним епосом, баладою, думою й не уникає поетичних розповідей. І тим самим додає поетичному слову митця присмак сучасних реалій.
У творах Бориса Олійника пострадянської доби ще глибше відчувається класика національних традицій, які своїми величальними дзвонами перегукуються з нашим минулим, відлунюючи у майбутнє. Логіко-стилістичні елементи в поетичному слові Б. Олійника, особливо в творах нинішніх, синтезовані й органічно поєднані в межах єдиної ліричної композиції вірша, про що свідчать, наприклад, епічно-філософські поеми «Пришестя», «Сім», «Дума про місто», «Небо полеглого безвісти», «Між пеклом і Едемом», «Трубить Трубіж» та вірші баладного жанру — сучасна балада «Двоє», «Розмова з учителем», «Проспівали те, що мали», «Гуляє панство», «Пам'ять води», «Балада вірності».
2.
У творчості Бориса Олійника впродовж останнього півстоліття національно-патріотична тема є однією з магістральних. У його поезії відчувається постійний зв'язок національної історії з сучасною Україною, героїзм і страждання наших співвітчизників передаються в поєднанні картин природи та людських доль. У багатьох творах ліричні монологи та епічні розповіді переплітаються з наочним, зримим образотворчим вирішенням у вигляді детальних картин. Наприклад, у поемі-діалозі «Небо полеглого безвісти» автор так передає образ минулої війни:
Така нас притисла, правниче, лавина,
Живе й неживе закрутивши
в заміс,
Що справді згадалось: не те, що людина,
А й камінь умре під ножами
коліс.
Та йшли ми в це вариво
з власної волі,
Проклавши собою дорогу
до мсти.
І навіть полеглі на судному полі
Вставали, щоб смертію смерть потрясти!
Саме в цій поемі оригінально подано вищезгадане сполучення метафоричного ладу з елементами живописної образності та високої прози. Такий принцип побудови твору дає поетові можливість блискучого вирішення складних лірико-публіцистичних тем. У даному разі яскрава метафора єднає віддалені один від одного у просторі та часі образи, переносить ліричного героя поеми, загиблого воїна до рідного села, до нащадків. І все це відбувається в діалозі, від імені полеглого батька.
Безумовно, Борис Олійник — майстер замкнутої ліричної композиції вірша, що є ознакою найвищого поетичного пілотажу. Будь-який твір поета з'являвся до читача глибоко вивіреним і продуманим до дрібниць саме завдяки вдалій побудові, мудрому філософському погляду на життя, побут, на минуле та майбутнє нашого народу. Безперечно, нині, в часи суспільних пертурбацій першочерговими для будь-якого читача є питання: «Чим дихає у цьому світі поет? Що є головним об'єктом, улюбленим предметом його поезії? Якою є тематика та проблематика його творчості?» І в цьому сенсі вдумливому читачеві щастить знайти, як і впродовж останніх десятиліть, в особі Бориса Ілліча мудрого, послідовного філософа, непримиренного співця своєї епохи, ніжного лірика — поета тривожної хвилі соціально-економічних перетворень, глибоко національного поета, близького до народу, до кожної простої людини.
Отож, моя інтерпретація штрихів до літературного портрета митця є прагненням зробити максимально можливий огляд явищ і подій творчого злету Олійника, є своєрідним пошуком вагомих коефіцієнтів поезії видатного письменника, перевірених часом у формулі поетичної пам'яті, у формулі вічної поезії. Головною підставою для визначення коефіцієнта правдивої поезії безумовно є ставлення поета-академіка до свого читача, до історії нашого народу. Для демонстрації невичерпних інтересів свого ліричного героя автор знаходить цілком конкретні, окреслені сучасними реаліями образи, які володіють належною внутрішньою енергетикою повнокровної творчої реалізації його принципової позиції. Таким енергетично вдалим поетичним образом для Бориса Олійника є людська пам'ять, пам'ять серця, пам'ять розуму, пам'ять прапора, пам'ять національної честі й національної гідності.
Пам'ять віри. Пам'ять роду,
Пам'ять прапора і серця.
Лиш за пам'яттю в людині
Пізнає Людину світ.
І, дійсно, пам'ять у поезії Бориса Олійника — не лише про минуле нашого народу, видатні перемоги і тяжкі втрати, всенародні тривоги і перешкоди на шляху до кращого життя. Це водночас шлях до серця друга, коханої, це шлях до сердець наших співвітчизників, до національного самоствердження, високої самосвідомості та гідності працелюбного українського народу. «І зве суворо до бар'єра пам'ять обвинувальним свідком на суді...» Шлях цей пролягає у заполітизованому просторі і часі. Він веде у минуле та майбутнє рідної країни категоріями людської пам'яті на тлі «скособоченої» сучасності.
Слід наголосити на тому, що Олійник завжди був проти поетичного верхоглядства. За його переконанням, для написання віршованого циклу, книги віршів або книги поем недостатньо вражень, отриманих під час будь-яких мандрів або спогадів очевидців будь-яких подій. Кожній сторінці людської пам'яті, яка в майбутньому стане предметом поетичного слова, має передувати попередня духовна підготовка, пов'язана з глибокими людськими спостереженнями та переживаннями, і лише тоді сторінки людської пам'яті вплітаються в духовну біографію поета, аби вихлюпнутися глибоко філософськими задушевними творами.
3.
Борис Олійник — поет своєї епохи, поет-громадянин глибокої філософської думки. На тлі сьогодення історичний матеріал у нього знаходить своєрідне авторське втілення. Історична пам'ять у творчості митця посідає чільне місце, але завжди, навіть у підтексті, перегукується із сучасністю. І тому виступає в поетичному слові Олійника як частка душі його ліричного героя, нашого сучасника.
У багатьох нинішніх творах поета про нашу минувшину подається об'єктивний, а не кон'юнктурний аналіз вчорашніх подій. Така принципова настанова зрештою визначила сучасне звучання багатьох творів історичної тематики й, зокрема, актуальність ретроспективної поеми «Трубить Трубіж», головною ідеєю якої є філософське осмислення духовного спадку українців, безсмертя людської душі. Борис Олійник спромігся наблизити далеке минуле до сьогодення та об'єднати думки людей, ментально роз'єднаних у часі споконвічними перепонами.
Варто відзначити, що у поетичному мистецтві ювіляра образотворчість ніколи не тиснула на загальну стилістику його творів, на манеру письма. Реальні події, природні явища, мальовничі картини рідного краю цікавлять його не як предмет створення образів, а як фоновий матеріал для голографічних образів, кінцева мета яких полягає не в досягненні живописного чи скульптурного ефекту, а в максимальному відтворенні почуттів, переживань та думок автора. Проте велика кількість контрастних фарб у його мистецькій палітрі достеменно передає складну гаму духовного світу поета, його поетичну правду. «А правда в тому, що і жити легше, коли у тебе є за що вмирать!». Різноманітність зовнішніх образотворчих засобів, як це не парадоксально, зумовлена внутрішнім розмаїттям його вражень. Водночас думка митця розгортається від окремого до універсального, від малого до монументального.
Читаєш поетичні твори Бориса Олійника і розумієш, що справжня творчість — це внутрішньо складний та суперечливий процес, котрий вимагає мобілізації всіх душевних сил та всього духовного, інтелектуального потенціалу. Може це мені лише здається, але Борис Олійник рідко довіряє поетичній імпровізації і впродовж останніх десятиліть знову повертається до колись написаного, доповнює, вносить правки. І завжди все це робить фундаментально, на віки, про що переконливо свідчить нове шеститомне видання вибраних творів поета.
Істинний коефіцієнт поезії Бориса Олійника передбачає не лише безпосереднє поетичне втілення власних почуттів, переживань, спостережень та думок, а й своєрідний перегук з вічними та неповторними у своїй красі образами світової поезії. Щедра система художніх образів Бориса Олійника в поєднанні з оригінальними художніми засобами словотворення є головним чинником у формулі його високої поезії. Поету-академіку поталанило свої думки перетворити на щирі почуття, які стали запорукою інтелектуального начала у поетичному слові, вдало трансформувавши енергію філософської думки в енергію високих почуттів. Як видатний митець сучасності, голова Українського фонду культури, Герой України Борис Ілліч Олійник упродовж кількох десятиліть перебуває у вирі літературно-мистецьких подій і, безумовно, має власне бачення генетичного коду української культури у всесвітньому масштабі. Усім своїм єством, творчістю він відчуває динаміку світової культури та сприяє розвитку її естетичних ідей в Україні, що значно підвищує коефіцієнт вагомості його поетичного слова у формулі вічної поезії українського народу.
Олександр БАКУМЕНКО
також у паперовій версії читайте:
назад »»»