РЕФОРМИ, ВІД ЯКИХ ПАМОРОЧИТЬСЯ В ГОЛОВІ
Якщо ви давно розпрощалися зі шкільними і студентськими роками, вважайте, що вам пощастило. Бо «зорепад» освітянських реформ, який рясно падає на голови розгублених школярів, абітурієнтів та їхніх батьків, не може не вражати.
У чергу за знаннями, шикуйсь!
А починалося оптимістично: після відставки міністра освіти і науки Івана Вакарчука новопризначений керманич Дмитро Табачник запевняв громадськість, що відтепер вона може спати спокійно. Освітянська галузь крокуватиме у світле майбутнє небаченими темпами. Якщо раніше абітурієнтам дозволялося подавати документи до необмеженої кількості ВНЗ, то цього року їхню кількість скоротили до п'яти.
Крім того, знання абітурієнтів пропонували оцінювати за трьома складовими: результатом зовнішнього незалежного тестування; середнім балом шкільного атестата, перерахованому за 200-бальною шкалою; оцінкою самого вищого навчального закладу (за результатами співбесіди або професійну придатність).
При цьому освітянський керівник зовнішнього незалежного тестування назвав «абсолютизацію як метод оцінки знань профанацією реформ». Кількість ВНЗ, куди могли подавати документи абітурієнти, скоротили до п'яти. Таким чином, отримавши атестати зрілості, претенденти на студентський квиток розпочали штурм приймальних комісій. Не можна було не помітити величезних черг біля столичних ВНЗ, які виникли у самісінький розпал літа. А тут ще й аномальна спека вдарила... Та недаремно кажуть, що немає таких ситуацій, з яких не виплуталися б наші люди. Ринок диктує свої вимоги, тож моментально з'явилися люди, які чергували у величезних чергах, заміняючи потенційних студентів. Такий ось бізнес... За статистикою, кількість нинішніх абітурієнтів сягала мільйона осіб, серед яких 400 тисяч становили цьогорічні випускники і 600 тисяч — минулих років. Приймальні комісії не встигали брати документи і обробляти персональні дані абітурієнтів. Люди непритомніли, знемагаючи в чергах. Нарешті на страждання людей зглянулися у «верхах».
«Небачені черги до приймальних комісій популярних університетів та інститутів свідчать не про потяг до знань, а про те, що процес неправильно організований керівництвом вишів та профільним міністерством»,— резюмував Прем'єр-міністр Микола Азаров. Освітянський керівник відреагував: перший етап вступної кампанії було продовжено на п'ять днів — до 5 серпня. На думку проректора Національного університету «Острозька академія» Петра Кралюка, «правила гри мають були визначені заздалегідь».
Минулорічна вступна кампанія висвітлила помилки, яких можна було уникнути при врахуванні як інтересів ВНЗ, так і абітурієнтів. Помилка перша — скорочення терміну подачі документів вступників до двох тижнів. Помилка друга — оголошення конкретної дати вступної кампанії, що зумовило небачене «нашестя» абітурієнтів. У ВНЗ вважають, що потрібно було дозволити прийом документів відразу після того, як випускники одержали сертифікати. Крім того, обсяг державного замовлення в університетах став відомий уже в розпал вступної кампанії. Це унеможливило вчасно спланувати роботу університетів і розробити їхній бюджет. Д. Табачник свого слова дотримав: класичним університетам держзамовлення справді скоротили. Приміром, в «Острозькій академії» відчутно зменшили замовлення на фахівців із документознавства, політології, культурології, історії, психології, економіки. Утім, в цьому немає нічого дивного, адже в країні давно надлишок згаданих фахівців.
Поспішиш — людей насмішиш
На думку експертів громадянської мережі «Опора», кожне запропоноване нововведення повинно прораховуватися. Особливо, коли йдеться про нововведення минулих років — і Болонської системи, і запровадження 12-річного терміну навчання. І що з того, що думка громадськості щодо терміну навчання у школі є неодностайною? Хтось виступає за те, що достатньо і 11 років, а хтось є прибічником профільної школи ( в усякому разі, саме на 12-й рік покладалися ці обов'язки). Як зазначають експерти, складалося враження, що результати парламентських слухань щодо майбутньої 12-річної профільної школи, які відбулися в червні, були відомі заздалегідь. І хоча на захист 12-річки стали і глава АПН Василь Кремень, і Леонід Кравчук, головуючий підвів риску: «Хай живуть 11 років!» Чому ж раптом із такою поспішністю вирішили відмовитися від 12-річної школи? І з якого дива знехтували досвід зарубіжних країн, де навчаються 12 і навіть більше років?
«Наша школа не готова до реалізації 12-річки,— наполягав міністр Д. Табачник.— Це і відсутність належної матеріально-технічної бази, і недостатнє фінансування, і переобтяження програм, підручників фактичним матеріалом, недостатній рівень підготовленості вчителів до роботи у профільних класах та потреба у вдосконаленні навчальних програм». Його опонент, голова Комітету з питань науки і освіти Володимир Полохало переконаний, що відмова від 12-річки може призвести до невизнання українських атестатів (у зв'язку з порушенням рекомендацій ЮНЕСКО про щонайменше 12-річний строк здобуття середньої освіти). Крім того, відмова від реформ означатиме порушення зобов'язань, узятих Україною у травні 2005 року при підписанні Болонської декларації. Та й твердження про те, буцімто на нововведення бракує коштів, є спірним. Таку думку висловив нардеп В'ячеслав Кириленко.
Якщо вже й рахувати кошти, то починати треба...із галузевого міністерства. Таку думку висловили експерти громадянської мережі «Опора». За їхньою інформацією, цьогорічний державний бюджет через неявку абітурієнтів на тестування з української мови і літератури втратив 3,5 мільйона гривень. Якщо минулого року явка на тестування з цих предметів становила 94 відсотки, то на ЗНО-2010 не з'явилося майже 12 відсотків зареєстрованих учасників. Експерти «Опори» зазначають, що лише вартість одного тесту коштує 65 гривень. А ще треба оплатити друк матеріалів, їх транспортування, а також перевірку та обслуговування пунктів тестування. Отож, роблять висновки експерти, потрібно було заздалегідь прорахувати усі наслідки запроваджуваних новацій. Минулого не повернути,— наголошують вони, і відмова від Болонської системи освіти означає перекреслення шляху до європейського освітнього простору.
Схоже, що у своєму бажанні зекономити на освіті прихильники цього підходу не враховували попереднього досвіду. Адже все це «вже проходили». Згадаймо лише горезвісні «скорочення на освіті» періоду прем'єрства Лазаренка. Саме тоді почалося нищівне руйнування освітянської галузі, приховане під сором'язливим терміном «оптимізація мережі». За цією безневинною назвою приховувалися страшні речі: вчителі місяцями не бачили зарплат, а батькам викручували руки, безсоромно зазираючи до їхніх гаманців. Ганебними реаліями доби стали так звані шкільні побори. Батьки забезпечували школи не лише канцелярським приладдям, миючими засобами та швабрами... А починаючи з нового тисячоліття, як гриби після дощу, почалися з'являтися шкільні фонди. Батьки невесело жартували: мовляв, тепер до школи не потикайся, допоки не пожертвуєш до її скарбниці «енну» суму. І от знову вкотре лунають заклики про економію на освіті, обдертій і обскубаній минулорічними реформами. Але тепер, схоже, затялися завдати нищівного удару по останньому форпостові — сільській школі.
«Село без школи — країна без села»
Початок навчального року ознаменувався тривожними повідомленнями: цього року закрилося більше шкіл, аніж було збудовано за попередні роки. Лише на Львівщині навчання не розпочалося у дев'яти школах, на Вінниччині — у чотирьох, а на Хмельниччині — у 82. У селі Гребені Кагарлицького району, що на Київщині, до першого класу вирушили аж... два школярики. Старші діти їздять до сусіднього села Стайки. Суцільний головний біль як для учнів, так і для їхніх батьків. Обіцяли, що возитимуть дітей автобусом, щоб не мерзли взимку на зупинці, чекаючи милості від водія маршрутки. Тож районне керівництво пішло назустріч, виділивши автобус для підвезення школярів. Але радість батьків була передчасною. Школярів об'єднали із трудівниками підприємства, робочий день яких розпочинається на годину раніше, ніж заняття у школі. Тож доводиться дітям прокидатися із півнями і зайву годину чекати, допоки розпочнуться уроки. Потім чекати, коли за школярами заїде водій. А він заїде за ними лише тоді, коли закінчиться зміна у робітників.
На початку минулого століття представники української інтелігенції вбачали мету національної освіти у підвищенні рівня грамотності в Україні. Тоді сільські школи все-таки з'являлися, а зараз їх масово закривають. Навіть побіжний екскурс в історію дозволяє зробити висновок: школами опікувалися земства, а українська інтелігенція усіляко дбала про «культурне наповнення». «Національне виховання виникає з інстинкту самоохорони, котрий в широкому розумінні дбає про фізичне, моральне й матеріальне здоров'я нації»,— писав педагог Яків Чепіга. Велику роль у розвитку української національної освіти відігравали товариства «Просвіти». Члени товариства брали участь у русі, що виборював дозвіл на існування україномовних навчальних закладів, опікувалися видавничою справою, читали лекції та організовували театральні вистави й літературні музичні вечори. А які яскраві особистості віддавали справі освіти народу свою енергію, натхнення, вільний час! Зокрема, не шкодував своїх сил для чернігівської «Просвіти» М. Коцюбинський, для київської — Б. Грінченко, для катеринославської — Д. Яворницький, для миколаївської — М. Аркас. Фактично весь цвіт української інтелігенції об'єднався навколо київської «Просвіти». Варто назвати імена В. Дурдуківського і М. Грінченко, С. Русової і О. Пчілки, Лесі Українки і О. Косач-Кривинюк, С. Єфремова і А. Кримського, І. Огієнка і М. Лисенка, І. Стешенко і М. Старицького. У київській «Просвіті» діяло чотири комісії: видавнича, бібліотечна, шкільно-лекційна та артистична. Одним із головних завдань шкільно-лекційної комісії київської «Просвіти» було відкриття української початкової школи. Зокрема, Яків Чепіга у «Проекті української школи» виклав своє бачення освіти. Педагог, зокрема, зазначав, що відродження українського народу вимагає дійсної природної школи, в котрій навчання проводили б рідною мовою. Щоб дитина одержала якісну освіту, а не сурогат, школа має стати результатом колективної творчості всього українського учительства, відповідати душі й розуму народу, спиратись на народну творчість і культуру.
«Основа школи — це дитина, вільний розвиток її фізичних і духовних сил, індивідуальних рис і властивостей»,— зазначав педагог. Спроектуймо ці висновки на наш час — і вкотре переконаємося, що відтоді майже нічого не змінилося. Чи спирається «душа і розум народу» на народну творчість і культуру? Запитання риторичне. Якщо у селах не залишиться шкіл і так званих осередків культури, то чи залишиться там хоча б одна молода сім'я? Якщо увечері біля клубу збирається молодь напідпитку і під завивання магнітофона удає, ніби танцює, то про яку «культурно-просвітницьку» роботу можна говорити? Коли десь по селах і збереглися художні колективи, які ставлять п'єси, то вони варті того, аби потрапити до Книги рекордів!
Про це, зокрема, йшлося на нараді із сільськими головами Кагарлицького району, що на Київщині. Зазначалося, що робота працівників закладів культури зводиться лише до проведення дискотек та окремих свят. А для повноцінної культури не вистачає ані сучасної музичної апаратури, ані сценічних костюмів, ані коштів на проведення свят. Та й прогнози невтішні, якщо знову лунають голоси про необхідність «оптимізації мережі освітніх і культурних закладів». До чого призводить економія на освіті і культурі, ми вже переконалися впродовж останніх десятиліть. Юлія Тимошенко, зокрема впевнена, що запровадження реформи освітянської галузі призведе до знищення українського села. «Коли закривається школа, село просто зникає»,— наголосила вона, зазначивши, що опозиція «буде радикально виступати проти такої реформи».
Далі буде...
Натомість Дмитро Табачник вважає, що головне — не кількість, а якість, тому й пропонує перевести сільських дітей у школи, оснащені за останнім словом техніки. Де він побачив такі у сільській місцевості, залишається загадкою. Дивним є також і посилання на освітню систему Канади. Мовляв, у цій країні максимальна відстань від місця проживання учня до школи становить 70 кілометрів. Якби нашим школам бодай краплиночку канадського фінансування, то можна було б ставати на шлях Канади.
А тим часом МОН оприлюднило проект умов прийому до ВНЗ на 2011 рік. Урахувавши досвід цьогорічної кампанії, прийом документів триватиме місяць — з 1 до 31 липня. Рейтинговий список вступників має бути оприлюднений не пізніше як 1 серпня, а зарахування на бюджет — до 10-го. Необхідних для вступу документів знову буде три. Тільки тепер ВНЗ самі встановлюватимуть перелік конкурсних предметів на певні спеціальності. Також МОН планує встановити мінімально необхідну для вступу кількість балів сертифіката ЗНО з профільних предметів на рівні 140 балів, із непрофільних — 124. А от творчий конкурс слід буде скласти щонайменше на 170 балів. Крім того, що при вступі враховуватимуть сертифікат ЗНО та середній бал шкільного атестата, наступного року з'явиться і така новинка. Планується враховувати також бал за «особливі успіхи» (йдеться про призерів всеукраїнських олімпіад та конкурсів Малої академії наук), а також зайвий бал присуджується тим, хто навчався на підготовчих курсах у ВНЗ.
Школярам, які мали особливі успіхи при вивченні профільних предметів та були нагороджені дипломом I ступеня, пропонується нараховувати зайві 50 балів; II ступеня — 40 балів, III — 30 балів. По 20 балів отримують абітурієнти, які закінчили підготовчі курси, а також вступники, які обрали для навчання природничо-математичні, інженерно-технічні та педагогічні напрями. Керівництво МОН запрошує всіх охочих подати свої пропозиції, аби наступна вступна кампанія була успішнішою, ніж цьогорічна.
Наталія ОСИПЧУК
також у паперовій версії читайте:
назад »»»