САРРАЗІН ЗБУРИВ
НІМЕЧЧИНУ
Тіло Сарразін виявив сміливість говорити про найскладніші питання нинішньої Німеччини — про емігрантів та проблему їхньої інтеграції. Все це викладено у книзі «Самознищення Німеччини», у якій колишній впливовий політик СДПН Тіло Сарразін, до середини вересня член правління Бундесбанку, застерігає співгромадян щодо перспективи інтелектуального і демографічного самознищення. Публікація книжки викликала вибух загальнодержавного скандалу за участю найвищих достойників та емоційну дискусію.
«Ця книжка ділить суспільство»,— майже одностайно попередила суспільство більшість коментаторів. Але стурбованість, яку вона викликала, свідчить про страх і напруження, які наростають у Німеччині вже протягом тривалого часу. За словами Сарразіна, за кілька десятиліть Німеччина стане країною з домінуванням мусульманської більшості, західноєвропейська культура — маргінальною, а інтелектуальний потенціал значною мірою вимиється. «Відсоток і загальна кількість високоінтелектуальних членів німецького суспільства зменшуватимуться, а відсоток осіб з інтелектом нижче середнього рівня — збільшуватиметься»,— переконаний автор бестселера, який з кінця серпня розійшовся кількістю 250 тисяч примірників.
Аналізуючи наукові джерела, він зробив висновок, що «інтелект може передаватися спадково навіть до 80%». Від Дарвіна він запозичив теорію природного відбору: певні якості та властивості в різних суспільствах, народах або расах розподіляються неоднаково. За його словами, мусульманська спільнота повинна мати менший індекс IQ, ніж родовиті німці, оскільки перші розмножуються удвічі швидше. Висновок дуже простий: «Єдина відновлювальна сировина, яку має Німеччина, тобто інтелект, зменшується швидкими темпами». Рецепт? Обмеження швидкого зростання відсотка мусульманського населення.
Хто у Німеччині в політичній дискусії користується генетичними аргументами, теорією рас чи євгенікою, мусить розуміти на що йде. Дуже подібні аргументи використали у 1982 році автори так званого Гейдельбергського маніфесту, в якому попереджали про наслідки імміграції. Тижневик «Ді Цайт» тоді побачив у ньому «расистську тональність». Масштаб нинішньої акції Сарразіна значно більший: надворі 2010 рік, і автора складно зарахувати до політичних маргіналів. «Ця книжка читається як антиісламське досьє на генетичній основі» — написав рецензент газети «Франкфуртер Алльгемайне Цайтунг», яка ніколи не значилася серед прихильників мультикультурності.
Сарразін одягає маску захисника свободи слова і борця з табу; його підтримує бульварна преса. Треба визнати правоту Сарразіна в одному: його книга, завдяки багатій статистиці, розрахункам і економічним даним, стала водночас точним аналізом проблем німецької соціальної держави і занедбань у сфері інтеграції іноземців. Навіть ті, для кого інакомислення Сарразіна неприйнятне, підписуються під багатьма, оголошеними ним, пропозиціями конкретних реформ.
Але твердження, що проблеми з інтеграцією становлять у Німеччині табу,— це міф. Так, протягом десятиліть підтримувалась фікція, що Німеччина не є імміграційною державою, але водночас там толерантно ставилися до поселення багатьох гастарбайтерів, прибулих на постійно разом із родинами. Драматичним виразником цієї еволюції є статистика зайнятості. З 1971 по 2000 рік кількість іноземців зросла з 3 до 7,5 млн, а кількість працюючих серед них майже не змінилася, залишившись на рівні приблизно два мільйони. Ще в 1973 році 65% іммігрантів мали роботу, а вже через десять років — тільки 38%.
Сарразін пише правду: економічний і соціальний баланс імміграції є негативним — величезна частина іммігрантів стала клієнтами соціальної держави. Та при цьому замовчується факт, що без них економічний бум 50–60-х років був би неможливим, а їхні проблеми з інтеграцією значною мірою є результатом гігантських недоробок держави. Лише у 2000 році німецька держава ввела курси німецької для іммігрантів, і лише за рік до того були змінені правила набуття громадянства, які полегшували отримання його іноземцями, народженими вже у Німеччині.
В об'єднаній Німеччині протягом принаймні десятиліття питання імміграції та інтеграції стали предметом відкритої дискусії і цілеспрямованої політики держави, яка крок за кроком прагне коригувати помилки минулого: починаючи від освітньої політики (продовження навчання у початковій школі, щоб діти іммігрантів мали шанси надолужити відставання у знаннях), шляхом посилення тиску на вивчення німецької, аж по діалог з ісламом у рамках так званої ісламської конференції.
Буря навколо книги Сарразіна, зрештою, не перша, котра цього року пройшла німецькими медіа. Навесні предметом суперечки було місце ісламу в релігійному ландшафті берлінської республіки. Нині на вершині списку бестселерів з книгою Сарразіна сусідить робота нещодавно померлої Кірстен Гайсіг, судді з берлінської іммігрантської дільниці Нойкелльн, у якій вона відверто пише про злочинність серед молодих мусульман.
Широкий суспільний і політичний консенсус, який останніми роками сформувався в Німеччині, передбачає для вирішення проблеми недостатньої інтеграції іммігрантів передовсім зміну системи освіти, щоб вирівняти шанси мігрантів і родовитих німців, а також ранню дошкільну підготовку та інтеграцію на ринку праці. Завдяки книзі Сарразіна вже понад місяць німці запитують себе: невже мусульмани, які живуть у цій країні вже протягом трьох поколінь, із причини генетичної зумовленості взагалі нездатні скористатися таким шансом? «Так обдурюють німців», обурюється «Франкфуртер Алльгемайне Цайтунг».
Подібна тональність дискусії контрпродуктивна і з іншої причини. Підкріплений багатьма цифрами висновок Сарразіна справляє враження, що Німеччина перебуває напередодні захоплення країни чужинцями. Але ж це непорозуміння. За останні два роки до Німеччини приїхало менше людей, ніж емігрувало (у 2009 році ця різниця становила 13 тисяч). З 2005 року також більше німецьких турків виїжджає на свою «батьківщину», ніж із Босфору вирушає на береги Рейну і Шпреє (за минулий рік їх кількість становила 10 тисяч). Німці так старанно пильнують свої кордони, що потрапляння на їхній ринок праці і під опіку соціальної держави вимагає немалих зусиль. Але, можливо, власне, в цьому приховано найбільшу загрозу для майбутнього Німеччини, її культури і стандартів життя, а не в можливому перенасиченні народу «чужим» елементом.
Якщо проаналізувати переважно позитивні відгуки на книгу Сарразіна і записи на блогах, реагування під час його зустрічей з читачами, помилкою було б бачити у цьому підтримку його висловлювань на генетичну тему. Йдеться, швидше, про основну проблему співіснування з іммігрантами, яка турбує все більше німців. Дослідження соціолога Вільгельма Гайтмеєра, який протягом останніх десяти років аналізує соціальний страх і ксенофобські настрої, показують, що недовіра до тих, кого вважають «чужими», у суспільстві зростає. Це можуть бути іноземці, віруючі іншої релігії або представники іншої соціальної групи. «До провокатора Сарразіна треба ставитися з повагою, бо він дає ідеологічну пропозицію для подолання культурних і суспільних викликів, які турбують всі соціальні прошарки суспільства», написав коментатор «Дер Тагесшпігель».
Це настільки серйозно, що йдеться вже не лише про сентимент чи злість соціальних низів, які спрямовують емоції проти еліт або чужих — класична основа для європейського правого популізму. Сарразін є виразником іншого виду страхів — середнього класу і освіченого міщанства, які відчувають загрозу декласування і з тривогою спостерігають, як усе більше осіб з «міграційним минулим» піднімається на високі щаблі суспільної ієрархії. Це «радикалізм центру» суспільства, котрий говорить дедалі гучніше. Під його прицілом опиняються найнижчі соціальні прошарки, які, на його думку, становлять обтяжливий баласт і конкуренцію у доступі до спільного пирога.
Багато вказує на те, що лінія соціального конфлікту все сильніше впливатиме на суспільну дискусію. І хоча Сарразін після виключення його з СДПН не створить жодної власної партії (опитування оцінюють його потенціал навіть на 18%), політики не можуть спати спокійно. Позбутися Сарразіна — це дрібниця. Інтегрувати мусульман, напевно, легше, ніж він говорить. Але на ліквідацію страхів громадян наразі нема доброго рецепту.
Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- ЄВРОПА ПІД ТИСКОМ ПЕКІНА
- КИРГИЗСТАН СТВОРЮЄ ПАРЛАМЕНТСЬКУ РЕСПУБЛІКУ
назад »»»