НЕ ВСЯК БЕЗСИЛИЙ — ЛЕДАЩО
Так чи інакше, але на патологічну втому скаржиться дедалі більше людей. Тому наше звернення до найповажнішого спеціаліста в цій галузі — авторки книги «Грипозні ураження нервової системи» Любомири Муравської (зі столичного Інституту інфекційних захворювань і епідеміології імені Л. Громашевського) — буде, напевно, доречним і актуальним.
АБРЕВІАТУРА СХВ СТАЛА СВОЄРІДНИМ БРЕНДОМ НАШОГО ЧАСУ
Синдром хронічної втоми й справді тяжке і, на жаль, невиліковне (а за своїми подальшими згубними наслідками на людський організм часто-густо ще й непередбачуване) ураження центральної нервової системи. Вважають, спричиняє його один (або ж зрідка — одразу кілька) зі спонтанно активованих штамів герпеса.
Це сімейство вірусів з давніх-давен співіснує з людиною і навіть постійно мешкає у нас всередині, але здебільшого у пригніченому, «сплячому» стані. Провокативними ж, ключовими чинниками для пробудження лиходія можуть бути, скажімо, сильний стрес, системне отруєння, черепно-мозкова травма, та найчастіше — неврогенні ускладнення звичайнісіньких застудних захворювань. Тобто у більшості розповідей пацієнтів неодмінно фігурують нежить, грип, запаморочення, судоми, а інколи навіть гарячкова мара чи галюцинації. Але все це буває лише в осіб зі слабким нейроімунітетом. Тому найперше прописне правило для будь-якого пацієнта з лабораторно підтвердженим СХВ полягає в паралельному обстеженні та подальшому нагляді як у інфекціоніста, так і в імунолога.
— Любомиро Василівно! А чи можна на суто побутовому доклінічному рівні диференціювати прояв подібної герпетичної патології від зовні схожої на неї картини, яку нерідко доводиться спостерігати, приміром, при депресії, збої добових ритмів, безсонні, зниженому артеріальному тиску тощо?
— У більшості випадків, надто ж за відсутності супутньої вторинної суперінфекції — так! По-перше, за самою інтенсивністю ураження, адже практично всі хворі на СХВ швидко втрачають колишню працездатність, а тому підлягають переведенню на другу групу інвалідності (хоча надомна, а особливо творча праця їм, звичайно ж, не протипоказана, а навіть корисна). По-друге, на них не діють ті добре відомі всім фармакопрепарати, які зазвичай використовують при поширених недугах: регулятори сну, антидепресанти, гіпертензори тощо. Що ж до міцного чаю, шоколаду чи кави, то вони, хоч і дають деякий швидкоплинний ефект, проте зрештою ще відчутніше виснажують провідні мозкові структури, звалюючи бідолашного кавомана з ніг.
— Ну то в чому ж тоді полягає рекомендована вами цільова лікувальна терапія і чи варто на неї витрачатися, якщо прогноз все одно невтішний?
— Лікуватися варто, адже герпес-інфекція має, на жаль, кепську звичку до неухильного прогресування, з часом заполоняючи ледь не всі життєво важливі органи й системи — від сірої мозкової речовини аж до копчика. Зокрема, ще якихось півстоліття тому лікарі не могли зрозуміти, чому в жінок так часто трапляються гострі крижові напади («простріли»), навіть якщо вони не тягають важкі предмети. Виявляється, ця зловісна зараза охоче проникає в наші бокові нервові корінці, спричиняючи їхнє періодичне запалення... Що ж до тактики лікування, то вона у більшості випадків цілком проста й безхитрісна, однак вимагає від пацієнта витримки, наполегливості і терпіння. В разі виявлення у пробах венозної крові чи в лікворі завідомо патогенних форм вірусу, треба двічі на день, незалежно від їжі, приймати дозований по 500 мг вітчизняний препарат «валавір» (до речі, це доступніший аналог дорогого імпортного «вольтрексу») і після кожного такого курсу — приблизно раз на три місяці — робити повторне лабораторне обстеження. Причому клінічні показники будуть, без сумніву, кращі, якщо паралельно з віростатиками ви застосовуватимете ще й якийсь із імуностимуляторів (конкретну його назву має підказати фахівець).
— А чи передається герпесна інфекція спадково? Якщо так, то по якій лінії частіше?
— Звичайно, по материнській — як і левова частка інших інфекційно-паразитарних хвороб. Проте перебіг герпетичної патології у ранньому дитячому віці спроможний набувати куди тяжчого (іноді навіть летального) характеру, а тому вимагає безпосереднього екстреного втручання в умовах спеціалізованого стаціонару. Як на мене, ліпше з цього приводу було б звернутися до визнаного нашого корифея, головного дитячого інфекціоніста МОЗ України Сергія Крамарєва.
Розпитував Едуард ЩУР
також у паперовій версії читайте:
- ПІСЛЯВІДПУСКНИЙ СИНДРОМ І ЯК ІЗ НИМ БОРОТИСЬ
- МАСТОПАТІЯ: ВІСІМ ІЗ ДЕСЯТИ
- У ТЕМУ!
назад »»»