«ЛЮДИНА З УКРАЇНСЬКИМ СЕРЦЕМ»
Велич кожної держави, авторитет країни у світі передовсім вимірюється здобутками національної культури, її внеском до скарбниці та розвитку всесвітньої культури. Носіями традицій виступають мудрі подвижники духовної спадщини, котрі шукають і знаходять гармонію між минулим і майбутнім, між традиціями та сучасністю. Одним із осередків, який упродовж 23 років виконує функції зі збереження та відродження національних здобутків і традицій, є Український фонд культури на чолі з Борисом Олійником і Дмитром Янком.
Пригадується розмова, що відбулася у мене наприкінці 1980-х зі старшим другом і вчителем, відомим українським поетом Петром Бібою з приводу щойно створеного Українського фонду культури. Він увесь час, навіть на пенсії, цікавився всім, що стосувалося нашої культури, мав енциклопедичну пам'ять. Між іншим, я запитав у Петра Микитовича про одного з фундаторів фонду, першого заступника голови Дмитра Янка. Петро Біба, у свою чергу, запитав:
— Сашко, а ти коли-небудь бував у Пирогові, у Музеї просто неба, у Музеї народної архітектури та побуту України? Так от, натхненником створення того музею, одним із його творців був Дмитро Янко, котрий тоді працював завідувачем сектора образотворчого мистецтва у відділі культури ЦК КПУ. Це людина з українським серцем. Упродовж десятиліть на ниві розвитку української культури й охорони пам'яток історії він співпрацював із таким видатним діячем як академік Петро Тронько. Коли Тронько поєднував посаду заступника Голови Ради Міністрів УРСР і голови Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, вони коштом товариства створили Музей народної архітектури та побуту УРСР, а також Державний історико-культурний музей-заповідник на острові Хортиця, присвячений українському козацтву; відбудували Золоті ворота в Києві; долучилися до будівництва Музею історії Великої Вітчизняної війни. Вони разом створили багато добрих справ у галузі української культури,— підсумував Петро Біба.
Цю розмову я згадую, коли заходжу до затишного офісу Українського фонду культури (УФК), що на вулиці Липській, і зустрічаю там завжди привітного Дмитра Янка.
19 жовтня перший заступник голови правління фонду відзначає свій 80-літній ювілей. Відомий мистецтвознавець, історик, громадський діяч, заслужений діяч мистецтв України, член-кореспондент Української академії архітектури, член Національної спілки художників України та Всеукраїнської спілки краєзнавців, лауреат Міжнародної премії імені Григорія Сковороди зустрічає свій ювілей у всеозброєнні творчого натхнення.
Понад півстоліття Дмитро Григорович працює у царині української культури. У 1959 році він закінчив відділення музеєзнавства та археології історико-філософського факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Працював науковим співробітником Київського державного музею українського мистецтва, завідувачем редакції й головним художником видавництва «Мистецтво». Був членом головної редакції художньої літератури та мистецтва Держкомвидаву УРСР. Дмитро Григорович — один із фундаторів УФК.
У його творчому доробку чимало мистецтвознавчих, історичних, культурологічних праць. Він брав участь у написанні шеститомної «Історії українського мистецтва», у підготовці видання «Пам'ятники містобудівництва та архітектури Української РСР», «Зводу пам'яток історії та культури України», енциклопедичного довідника «Київ», книги «У пам'яті народній». Янко — автор альбомних видань «Художники України», «Пам'ятники Києва», «Слава праці», низки монографічних видань.
Вагомі плоди і нині приносить подвижницька праця Дмитра Янка, який залучає до участі у заходах фонду культури яскравих творчих особистостей, що надає діяльності фонду особливого змісту й суспільного звучання. Про що свідчать головні програми, за якими працює УФК,— «Пам'ять», «Краєзнавство», «Тарас Шевченко», «Народна пісня, народна творчість», «Рідна мова», «Нові імена України», «Повернення культурних та історичних цінностей в Україну», «Відродження культури народів, що мешкають в Україні».
Янко разом з Олійником був одним з ініціаторів відродження й створення Товариства української мови — нинішньої «Просвіти» імені Тараса Шевченка; створення історико-культурного товариства «Меморіал»; Спілки краєзнавців і Спілки кобзарів; відродження Києво-Могилянської академії; створення Національного історико-етнографічного музею І. Гончара.
Дмитро Янко бере активну участь у діяльності музеїв, заповідників, бібліотек, пам'ятко-охоронній роботі. Важко переоцінити його роботу, спрямовану на виявлення та підтримку обдарованої молоді, талановитих дітей, багато з яких стали стипендіатами УФК, здобули перемоги на всеукраїнських і міжнародних конкурсах, фестивалях. Янко був організатором спорудження пам'ятників Шевченкові у Львові, Санкт-Петербурзі, Білій Церкві та інших містах і селищах України. Дмитро Григорович узявся і до заснування Спілки кобзарів і відкриття першої в історії України школи кобзарського мистецтва в селі Стрітівці на Київщині. Нині — це Вища педагогічна школа кобзарського мистецтва. Він — ентузіаст виставок творів образотворчого мистецтва, народної творчості, декоративно-прикладного мистецтва, історичних цінностей. Щороку у залах УФК влаштовують близько 30 тематичних, групових і персональних експозицій.
Особливо слід наголосити на діяльності Дмитра Янка як члена Національної комісії у справах ЮНЕСКО Міністерства закордонних справ України, причетного до повернення на Батьківщину культурних та історичних національних цінностей, які з різних причин опинилися за кордоном. Нерухомі пам'ятки треба було реставрувати, перетворити на своєрідні острівці українства у світі. Зокрема, придбано рукописи Марка Вовчка з правками та автографом І. Тургенєва, П. Куліша; питальник, складений її рукою, передсмертна записка та інші матеріали. Повернуто окремі художні твори Т. Шевченка, І. Рєпіна, І. Труша, В. Касіяна, Д. Левицького, О. Архипенка, Я. Гніздовського, Й. Буковецького, О. Екстер, матеріали з творчої спадщини письменників Богдана Лепкого, Уласа Самчука, диригента, композитора й музикознавця О. Кошиця, співака М. Менцинського, кінострічки, створені за участю В. Авраменка, унікальну ікону Охтирської Божої Матері.
Безпосередньо за участю Дмитра Янка створено національно-культурні товариства багатьох національних громад України, Пушкінський і Слов'янський центри та інші асоціації й об'єднання.
З кожним роком, в умовах тотального наступу знахабнілої корупції на історичну, національну пам'ять, на культурні здобутки України стає важче працювати таким благородним подвижникам як Дмитро Янко. Він переконаний, що треба не гаяти час і об'єднуватися осередкам національної культури, аби зробити координаційний центр із захисту духовних цінностей нації.
«Українська культурна спадщина — багатюще невичерпне джерело. І наш обов'язок,— зазначає Дмитро Григорович,— не тільки дбайливо берегти його, а й примножувати, наповнювати новим змістом, аби передавати цей неоціненний скарб прийдешнім поколінням, щоб вони черпали з нього знання, мудрість і славу української нації».
З роси і води, Вам, шановний Дмитре Григоровичу!
Олександр БАКУМЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- ДНІ МУЗИКИ АНДРІЯ ПЕТРОВА В КИЄВІ
- ВИШИВАНА КРАСА
- ПРОЩАННЯ З МУЗЕЄМ
назад »»»