УСЕ МАЄ БАЧИТИ ВЛАСНИМИ ОЧИМА
Таня Д'Авіньйон ловить життя в об'єктив. Вона використовує фотоапарат, аби схопити миті, які відразу стають минулим. Її сонячна натура і комунікабельність сприяють розслабленню людей, котрих вона фотографує, і допомагають уявити їхній справжній характер. У природі її чутливе художнє око миттю схоплює довкілля, яке вона ювелірно зафіксовує на плівку. Завдяки мобільності в роботі, уникає статичності, парадності й надуманості в своїх творах. Уловлює людські емоції — погляди, усмішки, рухи. Її фотографії виражають поезію, ніжність, чутливість і водночас залишають нам документальні свідчення історії. Її роботи спонукають нас ще раз глянути на світ, щоб відкрити для себе те, чого не побачили одразу.
Фотохудожник Таня Михайлишин-Д'Авіньйон — американка українського походження, ділить свій час між Ньютоном (штат Массачусетс) і Києвом. Вона — випускниця Мерілендського інституту, Коледжу мистецтв, що в Балтиморі, де отримала диплом із мистецтва й фотографії.
Її роботи публікували у видавництві Allyn and Bacon, Гарвардському Українському науковому інституті, журналі National Geografic, видавництві Time-Life, Міжнародному інституті в Бостоні. У 1998 році вийшов її фотоальбом «Просто Україна». У 2002–2003-му вона була стипендіаткою Гранту імені Фулбрайта. Таня мала понад 80 персональних міжнародних фотовиставок. Її роботи опубліковано в сотнях книжок, журналах і газетах. Вона часто подорожує і має фотографії з різних країн світу на чотирьох континентах.
Моє знайомство з дівчиною відбулося під час відкриття І міжнародного жіночого фотоконкурсу «Планета дітей».
— Приємно, що в Україні побільшало жінок фотомайстрів,— зазначила Таня,— і пригадала випадок, який стався з нею, коли приїхала до Львова:
— Ранкове місто лише прокидається. Несподівано серед вулиці з'являється дівчинка. Вона мені сподобалася і поки я налаштовувала фотоапарат, дитина зникла. Я трохи розгубилася й збентежилась. Аж раптом із-за рогу з'являється ця дівчинка з котом на руках! Просто вона хотіла сфотографуватися з котиком. Минуло чимало років. Якось поїхала на завдання до одного невеликого поселення в Америці. І знову бачу дівчинку, яка так і проситься в об'єктив. Вона теж тримає на руках кота. Ось така історія. Тобто хочу зауважити, що всі діти схожі.
На кухні
Згодом я завітала на гостину до Тані до її київської квартири на Костьольній. Помешкання нагадує радше музей. Вона зберігає усе, що їй дарують. Речі унікальні й оригінальні. Картини, колекція ікон, справжня гуцульська скриня, рушники. Або ж, приміром, не викидає подаровані троянди: засушує їх і ставить у вазони. А ще всюди соняшники — на фото, картинах, у кераміці. І від того так сонячно!
На підлозі — невеликий килимок «У Тані на кухні». Його господиня привезла з Америки. Англійські літери вдалося зібрати в українські слова. І справді, ця кухня славна. Ми гортаємо альбом. На світлинах Танина донька Лариса з друзями, фотограф Валерій Зуєв із Запоріжжя (до речі, фотографів на кухні перебувало чи не найбільше), художник Іван Марчук, відомі співаки та актори, баба Марія з Майдану, Таня Сосновська з музею Тичини. З роками видно, як поповнюється кухня друзями.
Багато героїв її світлин пройшли через кухню і... балкон, котрий, власне, служив фотосалоном. Таня пригадує, як робила світлину Соломії Павличко. Фото в червоному тепер є своєрідним логотипом.
Незабутньою була зустріч і дружба з Назарієм Яремчуком. Таня фотографувала його за місяць до смерті. Хто б міг подумати, що то буде остання найвдаліша світлина! Він мав видати диск. Прийшов із дружиною Даркою, приніс костюми. Саме по полудні було, гарне освітлення. Проте вигляд мав сумний... Тоді Таня разом із дружиною довго шукали, чим його розвеселити, аби передати характер на світлині. Вдалося. Той знімок супроводжував його в останню путь. І в нашій пам'яті Назарій з усмішкою на устах назавжди.
Завдяки Котляревському...
Народилася Таня у Львові. Коли дівчинці виповнилося два роки, її батьки — Семен і Софія Михайлишини — залишили батьківщину.
— Тато мусив втікати,— розповідає Таня.— Він був учителем. Викладав українську мову та літературу. І все це через Котляревського. Тато саме пояснював тему «Енеїди». Один із учнів хотів знати, що то є — пекло, тобто чому Еней пішов у пекло? Батько роз'яснив. А вже увечері прийшов колега і каже: «Утікай, Семене! Сказали, що ти викладаєш релігію...»
Спочатку тато втік до лісу, а пізніше приєдналися мама з Танею. Дісталися Старого Самбора, перебули у родичів. Згодом возом на конях вирушили в дорогу. Опинилися в Німеччині. Ось так і стали людьми без держави. Жили в селі в одного господаря. Всі були зареєстровані: кожен мав номер...
До Америки приїхали в грудні 1949 року. Поселилися у Балтиморі. Родина брала активну участь в українській громаді. Таня пристрасно цікавилася фотографією, мріяла стати художницею. Успішно закінчила відділ соціології й психології Університету Джонса Гопкінса з дипломом магістра. Кілька років працювала у відділі соціальної допомоги Мерілендського департаменту послуг для молоді, активно допомагала батькові, який був головою Української кредитної спілки у Балтиморі.
«Фотографія— моє життя»
Свій перший фотоапарат дівчина отримала, коли їй було 11 років. У цьому її підтримала мама. Вона сказала: «Коли маєш мрію, ти мусиш її здійснити!» Увесь час Таня Д'Авіньйон удосконалювала своє фотографічне мистецтво, навчаючись на всіх можливих курсах. Крім фотографування особистих і сімейних, а також інших важливих подій, вона фіксувала різні заходи у громаді й у Гарвардському університеті, а ще була незалежним фотографом щотижневої газети Бостонської архієпархії Pilot, яка виходила накладом понад 150 тисяч примірників. Таня створює свій власний стиль фотографії, що зосереджується на людях та їхньому виразі обличчя під час розмови.
— Нині важко порозумітися з людьми, законтактувати, заприятелювати. Та й друзі з роками відходять. А ось фотоапарат — мій нерозлучний друг,— зізнається Таня.
Крім людей, фотографує природу, робить репортажні серії. Якось, на початку трудової діяльності, вона пішла працювати до фотографа асистентом. На зйомку прийшов автор книги. Потрібно було на обкладинку зробити його портрет. Таня чемно посадила його в крісло й почала знімати. Раптом він каже: «Дівчино, мені приємно тут з вами говорити, але, будь ласка, покличте мені фотографа!», а у відповідь почув: «Я і є фотограф. Зйомку закінчено!». Після того вдячний клієнт визнав, що його ще ніхто й ніколи так гарно не фотографував!
Дорога додому
Таня жила в Америці й мріяла про Україну. Яка вона, рідна земля... Добре, що вдома постійно спілкувалися рідною мовою. Її не полишала думка відвідати рідні місця. Знову пригадала мамині слова: «Хочеш їхати — маєш їхати!» А потай мати плакала, боялася, що Таню можуть арештувати.
Був 1964 рік. Таня, одна з перших американок, отримала візу для самостійної подорожі Радянською Україною. В Україну мала дістатися з Будапешта. Добре, що супутник трапився хороший. Сором'язливий хлопець, побачивши, що в неї американський паспорт, а ще вона твердить, що їде до Радянської України, подивувався. Він заспокоїв Таню: в Україні її «зустрінуть» ще й «супроводжуватимуть». Її переповнювали емоції й дівчина навіть не уявляла, як і де зупиниться у місті Лева, як шукатиме готель.
Ще з дому мама написала доньці лист, у якому розповіла, як звати родичів, де живуть. Веліла все те перечитати й лист викинути. Проте безтурботна Таня поклала лист до валізи. І ось Чоп, треба проходити контроль. Попереду в черзі гурт молодих хлопців, за нею старенька бабуся. Всі розмовляють російською. І раптом — серед ночі американка!
— Якою мовою з нею розмовляти? — звертається митник до колег.
— Українською,— ствердно відповідає Таня.
— Старенька намагалася переконати іноземку, що варто промовчати. А тут ще й до валізи дісталися. Митник розгортає лист і починає читати. Таня вириває його з рук і заявляє, що неетично читати чужі листи. У потязі біля її купе зібралася молодь — студенти. Це ж треба, американка, котра розмовляє українською!
Між двох світів
З 1986-го Таня Д'Авіньйон їздить Україною. Свого часу супроводжувала відомого історика Мейса. Вона ні на мить не випускає з рук фотоапарат: знімає і своїх краян, і міських жителів, і дітей. Уважно стежить за подіями, що відбуваються в Україні, й передає правдиві факти до засобів масової інформації. Їй болить Україна. З часом починає звикати до всього: побуту, подій. В Україні вона почувається американкою, а в Америці — українкою. І все ж їй бракує України.
Своїх дітей вона назвала українськими іменами: донька — Лариса, син — Марко. Діти говорять українською. Вийти заміж за українця не випало. Проте її сіамські коти відгукуються на українську мову.
Таня постійно подорожує світом. Останнім часом частенько буває в Китаї. Мріє поїхати до Сибіру потягом. Хоче побувати у місцях, де відбували заслання українці. Вона все має бачити власними очима.
Людмила ЧЕЧЕЛЬ
також у паперовій версії читайте:
- ЯКЩО ЧЕРЕЗ ТИЖДЕНЬ У ВІДПУСТКУ...
назад »»»