АРСЕНАЛИ БІЛЬШЕ НЕ САЛЮТУВАТИМУТЬ?
Український уряд вносить суттєві зміни в схеми утилізації понад мільйон тонн боєприпасів, непридатних для використання. Їх реалізація дозволить пришвидшити розв'язання даної проблеми.
Історія проблеми
Про склади, на яких зберігаються боєприпаси і час від часу стаються різні «НП», не писав і не говорив, як мовиться, лише лінивий. Перед написанням цих рядків я не полінувався і переглянув близько 10 різних видань за минулі роки, які так чи інакше висвітлювали цю проблему. Так ось, автори майже 40 публікацій у всіх гріхах звинувачували виключно Міністерство оборони, мовляв, з вини чиновників у погонах лунають вибухи на арсеналах, сіючи серед людей страх і паніку. Але...
Військове відомство, під юрисдикцією якого вони перебувають, давно намагається їх позбутися: за час існування українського МО всі, без винятку, його керівники порушували це питання перед Президентом, урядом. Не скажу, що на політичному Олімпі не чули їх прохань, але ті заходи, до яких вдавалася українська влада, не могли кардинально змінити ситуацію на краще. А військове відомство не в змозі розв'язати зазначену проблему: надто мало у нього можливостей для цього. Насамперед, фінансових. З кожним роком проблема загострювалася, оскільки склади й арсенали поповнювалися і продовжують поповнюватися боєприпасами, термін використання яких закінчився, і вони становлять небезпеку.
— Нині у Збройних Силах України на 130 об'єктах зберігається близько 1 мільйона 190 тисяч тонн боєприпасів, з яких близько 500 тисяч тонн підлягають утилізації до 2017 року, — заявив нещодавно на прес-конференції директор департаменту утилізації компонентів ракетного палива та ракет і боєприпасів МО України Юрій Бровченко.— Їх утилізація — це загальнодержавна проблема. Тому завдання з її розв'язання стоїть не лише перед МО, а й перед органами державної влади.
Так, загальнодержавна, бо жоден чиновник, причетний до її розв'язання, не може гарантувати, що завтра чи післязавтра на якомусь складі не здетонують боєприпаси. Згадаймо 2004 рік, коли на 275-й базі зберігання ракет і артилерійських снарядів, що в Запорізькій області, сталася пожежа, яка спровокувала вибухи і розлітання боєприпасів. Тоді загинула лише одна людина. А могло бути значно більше жертв, оскільки дальність польоту снарядів, і тим паче ракет, становить десятки, а то й сотні кілометрів. На щастя, далеко вони не полетіли, але щедро всіяли прилеглу територію, яку потім тривалий час очищали сапери МНС. Подейкують, що і сьогодні там знаходять смертоносні цяцьки. До речі, про ту смертельну небезпеку, яка причаїлася на десятках складів, до новобогданівських подій ніхто і не згадував, окрім фахівців Міністерства оборони та інших структур, яким ця ситуація була добре відома. Коли ж у Новобогданівці «рвонуло», вона вийшла з-під контролю. Тоді посаду міністра оборони обіймав Євген Марчук.
— Чому на складах вашого відомства зберігаються сотні тисяч тонн боєприпасів, не потрібних армії? — поцікавився при нагоді я у Євгена Кириловича, показуючи чергову публікацію.— І взагалі, навіщо було їх стільки наскладувати?
— Вимушені зберігати,— відповів міністр.— Супроти бажання. А чому їх стільки, то це запитання краще поставити іншим.
На запитання кому саме, відповів, що «вони не в Україні...».
Пан міністр мав рацію: рішення про складування сотень тисяч тонн снарядів, ракет приймалося ще у 80-ті роки, коли з країн Центральної і Східної Європи виводилися радянські війська. І, звісно, не в Києві, а в Москві. Це, м'яко кажучи, було досить суперечливе рішення, бо ті бази й арсенали, куди планувалося звезти боєприпаси, і без того були переповнені ними. Адже Україна за часів колишнього Союзу була найбільш мілітаризованою республікою (за винятком РРФСР): у нас дислокувалося мільйонне військове угруповання, на озброєнні якого перебували десятки, а може й сотні тисяч одиниць різних озброєнь і бойової техніки. А вони, як відомо, потребують боєприпасів, які й були зосереджені на сотнях баз та арсеналів. Їх ми й успадкували після розпаду СРСР. З безліччю інших проблем.
Що в такій ситуації залишалося робити Україні як державі? Продати? Але вони нікому не потрібні, оскільки, як уже зазначалося, термін їх придатності для використання за прямим призначенням давно вичерпався. Тому залишався єдиний варіант розв'язання проблеми: утилізація. І незабаром, у січні 1995 року, була прийнята Програма утилізації звичайних видів боєприпасів, непридатних для подальшого зберігання і використання. І коли б вона як слід виконувалася, тобто дотримувався графік і обсяги їх утилізації, то, напевно, сьогодні б ми забули про цю проблему. Але фінансування Програми почало «шкутильгати» відразу після прийняття документа. Наприклад, у тому ж таки 1995 році уряд профінансував її лише на 55 відсотків, а в 1996–1999 роках не було виділено жодної копійки. В подальшому асигнування коштів теж відбувалося за залишковим принципом, що, звісно, не могло не позначитись на її виконанні. Можливо, ситуація, що склалася тоді, продовжувала б існувати і по сьогодні. Але вибухи, що сталися в Новобогданівці, завдавши державі мільярдних збитків і тільки дивом не знищивши цей населений пункт, підштовхнули урядовців до енергійних заходів.
І в 2008 році, нарешті, була прийнята Державна цільова програма утилізації звичайних видів боєприпасів, непридатних для подальшого використання і зберігання, на 2008–2017 роки. Документ цей був розрахований на 10 років і передбачав на утилізацію асигнування в сумі 3 мільярди 826 мільйонів гривень. З Державного бюджету. А, враховуючи «інші джерела надходжень», як зазначено в її преамбулі, вони мали становити понад 4 мільярди гривень. Для того, щоб зрозуміти багато це чи мало, скажу, що протягом 16 років, що передували прийняттю цієї Програми, було виділено значно менше коштів. І коли б вона фінансувалася як слід, то впродовж 10 років ми позбулися б майже 500 тисяч тонн застарілих боєприпасів, які є мінами уповільненої дії. На жаль, Програму спіткала доля багатьох інших програм, які приймаються в нашій державі задля розв'язання різних проблем.
Наприклад, минулого року МО мало отримати 33 мільйони гривень, призначених для утилізації боєприпасів. З них лише 840 тисяч із загального фонду, тобто бюджету самого військового відомства, а 32,5 мільйона — із спеціального. Спеціальний фонд наповнюється за рахунок продажу військової техніки, залишкового майна. А звідкіля йому взятись, якщо за майже 20 років продано все, що тільки можна було продати? Тож не варто дивуватися, що з передбачених 33 мільйонів надійшло лише 8,45 мільйона: за загальним фондом — 0,84 мільйона, за спеціальним — 7,61 млн. Це дало змогу позбутися 20,5 тисяч тонн снарядів та ракет. Словом, якби зазначена проблема і надалі розв'язувалася такими темпами, то нам не вистачило б не те що 10, а й 50 років. І чи не повторилися б «салюти», що сталися в Новобогданівці, Артемівську — невідомо.
Плани — перспективні. Справа за реалізацією
Зважаючи на небезпеку, яку становлять вищезгадані 130 арсеналів, на яких зберігається понад мільйон смертоносного «скарбу», нова влада вирішила пришвидшити процес його знищення. І було вирішено внести в нього деякі зміни. Загалом, на думку пана Бойченка, процес утилізації боєприпасів протягом 1995–2010 років характеризується трьома важливими періодами. Зокрема, під час першого (1995–2003 рр.) він реалізувався без залучення державних коштів, бо виконувався за рахунок обігових коштів самих виконавців. Якщо говорити про обсяги утилізації, то вони в різні роки були різними. Від 15 тисяч тонн до 35 тисяч. З часом державні чиновники, причетні до розв'язання цієї проблеми, зрозуміли, що подібним чином далеко, як мовиться, не заїдеш, і з 2004-го по 2007-й роботи виконувалися за рахунок Держбюджету. В ролі замовника виступало Міністерство оборони. Але кардинальних змін не сталося, бо обсяги утилізованих боєприпасів становили 3 тисячі — 23 тисячі тонн.
— У 2008–2009 роках утилізація здійснювалася повністю державним коштом, а замовниками робіт виступали, окрім військового відомства, Міністерство промислової політики та Космічне агентство,— каже директор Департаменту утилізації компонентів ракетного палива та ракет і боєприпасів МО України Юрій Бойченко.— Значних зрушень не сталося. Проведений аналіз ситуації, що склалася, дозволив дійти висновку, що рішення про відмову у 2004 році від залучення коштів виконавців робіт було помилковим, бо після цього обсяги утилізованих боєприпасів скоротилися.
У департаменті, очолюваному паном Бойченком, підрахували, що 20–25 відсотків боєприпасів можна ліквідовувати саме завдяки обіговим коштам самих виконавців. Тому, зважаючи на цю та інші обставини, керівництво оборонного відомства, за словами Бойченка, відійшло від фрагментарного вирішення питання утилізації боєприпасів і запроваджує нові підходи.
Так, за наполяганням МО було ухвалено низку змін і доповнень до нормативно-правових актів, що стосуються утилізації боєприпасів, завдяки яким міністерство отримало змогу ефективніше працювати над розв'язанням проблеми. Наприклад, відтепер воно є єдиним замовником усіх робіт, а Міністерство промислової політики і Космічне агентство — замовниками робіт із створення та розвитку виробничих потужностей. Запроваджується також і механізм виконання робіт коштом виконавців робіт, за які вони отримуватимуть від держави компенсацію. За словами Юрія Бровченка, у поточному році на фінансування заходів, пов'язаних з утилізацією боєприпасів, непридатних для використання за призначенням і зберігання, передбачається асигнувати 106 мільйонів гривень. Сума, погодьтеся, досить солідна. Принаймні, порівняно з тими, які реально виділялися в минулі роки. Але... З них лише 20 мільйонів планується виділити з так званого фонду, тобто з бюджету країни, а решта має надійти зі спеціального. Та чи надійдуть? Якщо враховувати досвід попередніх років, то дуже сумнівно. Як на мене, то причин для оптимізму щодо прискорення процесу утилізації боєприпасів немає. Бо нині, коли 2010 рік уже збігає, роботи профінансовані лише на 8 млн гривень, що дозволило укласти відповідні угоди на утилізацію лише...3,2 тисячі застарілих боєприпасів! З них понад тисячу тонн зі складів, розташованих поблизу селища Лозова Харківської області, що має підвищити їх безпеку і не допустити повторення вибухів.
Фахівці департаменту утилізації компонентів ракетного палива та ракет і боєприпасів Міністерства оборони України налаштовані досить оптимістично щодо розв'язання проблем утилізації ракет та снарядів. Адже для цього передбачено виділити близько 200 мільйонів гривень. Цієї суми достатньо, щоб позбутись 26 тисяч тонн смертоносного «скарбу». Ще 24 тисячі тонн планується утилізувати за рахунок самих виконавців робіт.
Що це дасть?
Якщо ті плани, якими поділився чиновник, будуть як слід виконані, життя в Україні стане безпечнішим. Так, саме безпечнішим. Адже всі склади й арсенали, про які мова, розташовані, зазвичай, неподалік населених пунктів. І якщо, скажімо, ліквідувати той же арсенал, що розміщений усього в кількох десятках кілометрів від подільського міста Калинівка, то його жителі знатимуть, що їм не доведеться в «один прекрасний день» залишати свої домівки, рятуючись від артобстрілів. Як це довелося робити жителям міста Лозова, що Харківщині.
Це — по-перше. А по-друге, буде усунена можливість виникнення техногенної катастрофи, яка, за своїми наслідками, може перевищити і Чорнобильську. Нагадаю, що окремі склади розміщені неподалік атомних станцій, інших об'єктів підвищеної небезпеки. Навіть страшно уявити, що станеться, якщо, не дай, Боже, 120-міліметровий снаряд влучить в атомний реактор...
По-третє, державі не доведеться витрачати величезні кошти на подолання наслідків несанкціонованих вибухів. Наприклад, ліквідація наслідків вибухів поблизу Лозової обійшлася для державної казни в 3 мільярди гривень. Для порівняння: на утилізацію 500 тисяч тонн боєприпасів виділялося попереднім урядом трохи більше 4 млрд.
По-четверте, після того, як ми позбудемося сотень тисяч тонн снарядів і ракет, десятки складів та арсеналів припинять своє існування. І їх не охоронятимуть військовики Міністерства оборони, оборонне відомство позбудеться й інших функцій, не властивих йому, але які «з'їдають» мільйони гривень його і без того «куцого» бюджету.
Загальна кількість боєприпасів, яких може позбутись Україна наступного року, може становити 50 тисяч тонн. Чому «може», а не становитиме? А тому що, як ми вже знаємо, і в попередні роки приймалося безліч програм, інших нормативно-правових актів з цієї проблематики. Як вони були реалізовані — теж відомо. Але сподіватимемось, що цього разу всі плани будуть втілені в життя.
Сергій ЗЯТЬЄВ
також у паперовій версії читайте:
назад »»»