СТРАХОВА ПАРАСОЛЬКА МАЄ БУТИ НАДІЙНА
Як відомо, однією з провідних галузей вітчизняної економіки є аграрна. Торік Україна вийшла на третє місце у світі за експортом зернових, поступившись лише США та державам ЄС, обігнавши Росію і Канаду. Проте водночас сільське господарство — одна з найризикованіших сфер економіки. Це пов'язано з тим, що на його успішність значною мірою впливають різні погодні й кліматичні чинники, дію яких у багатьох випадках контролювати неможливо.
Щороку стихія заподіює посівам сільгоспкультур у нашій країні чималу шкоду. Так, 2000 року сума збитків від неї сягнула 450 млн грн, через рік після травневих приморозків загинули культури на площі 250 тис. га (збитки — 120,7 млн грн). А у 2002-му стихійне лихо знищило посіви на 1,8 млн га, 2003 року у кількох східних і центральних областях під льодовим покривом майже цілковито загинули озимі. Три роки тому посуха у центральних і південних районах призвела до суттєвого недобору зернових та інших культур. У 2008-му від перезволоження й паводків постраждала Західна Україна, де загинули сотні тисяч гектарів посівів. Минулоріч надмірні дощі знищили сільгоспкультури у південних районах, на Волині та Західній Україні. Цього року небувала посуха значно зменшила обсяги зібраного збіжжя.
Одним із найефективніших способів управління ризиками у сільському господарстві є аграрне страхування, що дає змогу вигідно поєднувати інтереси учасників агроринку, страховиків і держави. На жаль, в Україні воно не набуло належного розвитку. Так, у 2007 році за державної підтримки було застраховано лише вісім відсотків сільгоспвиробників (у світі зазвичай 90–95%), страхування ризиків сільгосппродукції здійснено на площі 2,4 млн га, що становило 9,1% загальної посівної площі.
Торішньої осені було укладено 467 договорів страхування озимих. Аграрії переважно страхувалися від повної та часткової загибелі культур (202 і 224 договори). Страхування озимих на повний цикл виробництва поки не користується попитом, можливо, й через те, що страхові компанії обережно ставляться до цього складного і комплексного виду страхування. Найактивніше на аграрному страховому ринку працюють такі компанії як «Оранта» (33% укладених угод), ТАС (15), «Українська аграрно-страхова компанія (15), «Брокбізнес» (12), «Провідна» (9), «Уніка» (6), АСКО Донбас-Сєвєрний (6%). У регіонах лідирували «Оранта» і ТАС (перша уклала договори у 15 областях, друга — у 12).
Загальна страхова сума сягнула 268 млн грн, а сума зібраних премій — 14,4 млн. Найбільше премій зібрали «Українська аграрно-страхова компанія» (28%), «Оранта» (24) і «Брокбізнес» (12%). Усього було застраховано 211,5 тис. га озимих, це лише 2% усіх посівних площ. Найбільші масиви озимих застрахували «Оранта» (28%), «Українська аграрно-страхова компанія», «Уніка», «Брокбізнес» по 14%, ТАС (10), ІНГО — Україна (7) і «Провідна» (6%).
Суттєві збитки
Цієї весни страхові компанії отримали 219 повідомлень про пошкодження та загибель врожаю і виплатили відшкодування за 200 заявами на 26,5 млн грн, тобто більше, ніж зібрали страхових премій (14,4 млн). Найбільше заплатила «Оранта» (60%), «Українська аграрно-страхова компанія» (11), ТАС і «Провідна (8%). Експерти радять аграріям під час вибору страхової компанії оцінювати ситуацію з відшкодуванням страхових збитків.
Середній рівень збитковості у страховиків зафіксовано на рівні 184%, мінімальна збитковість — 27,1%, а максимальна зашкалює за 1055%. Рівень збитковості у компаній-лідерів у середньому перевищував 100%, тобто вони виплатили відшкодувань більше, ніж зібрали премій торішньої осені. Експерти кажуть, що причинами високої збитковості були несприятливі погодні умови взимку та недостатній рівень диверсифікації страхового портфеля по регіонах і культурах.
Торішньої осені аграрії здебільшого страхували такі стратегічні озимі культури як пшениця (247 угод, 130 тис. га), рапс (168 на 51 тис. га ), ячмінь (127 на 26 тис. га), кілька договорів було укладено на страхування озимого жита, гірчиці та виноградників. За страхування пшениці компанії зібрали 7,57 млн грн премій, а виплатили 140 млн, за ячмінь — 1,3 млн, відшкодувавши за збитки 24,8 млн, озимий рапс страховикам коштував 79,14 млн при сумі зібраних премій 4,7 млн. Найзбитковішою для компаній була озима гірчиця, яку посіяли на 386 га, рівень збитковості сягнув 762%. Другим за збитковістю став озимий рапс (243%), тут нічого дивного немає, адже він переживає зиму по-різному. Збитковість озимого ячменю становила 215%, пшениці — 157%.
Аграрії страхували посіви озимої пшениці практично у всіх регіонах, за винятком Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської та Львівської областей. Найбільшу кількість страхових договорів уклали у Полтавській (48), Кіровоградській (34), Сумській (31), Хмельницькій (24), Вінницькій (20), Херсонській (18) та Донецькій (14) областях. А найсуттєвіші суми відшкодувань виплачено у Полтавській (5,3 млн), Херсонській (2,25 млн), Сумській (1,3 млн) та Харківській (1 млн) областях.
Тож експерти роблять висновок, що незважаючи на відсутність державної підтримки (держава другий рік не виділяє жодної копійки, аби допомогти аграріям захиститися від погодних ризиків, застрахувавши свої посіви. А тим часом держави, з якими Україна конкурує на світових ринках зерна, підтримують своїх хліборобів, надаючи страхові субсидії), ринок агрострахування продовжує працювати. Сімнадцять страхових компаній не втрачають до нього інтересу, але системно працює шість, які тримають майже 80% цього ринку. Це «Оранта», ТАС, «Брокбізнес», «Провідна», УНІКА та «Українська аграрно-страхова компанія». Очевидно, нинішнього сезону вони залишаться лідерами, адже мають розвинуту мережу офісів у регіонах, довгострокові програми агрострахування і цілеспрямовано працюють з окремими категоріями сільгоспвиробників.
Історичні реалії
Без страхування аграрний сектор не зможе розвиватися, запевняють експерти. Завдяки страхуванню аграрії поліпшуватимуть виробничу дисципліну. Адже компанія, котра застрахувала врожай, пильно стежитиме, як вони дотримуватимуться технології вирощування культур, аби не компенсувати збитки, яких виробник зазнав через власну недбалість.
До речі, перші згадки про страхові операції історики виявили в пам'ятках культури держав Межиріччя ІV–ІІІ тис. до Різдва Христового; давнього Сходу, античної Греції, Римської імперії. А жваво розвиватися страхування почало у ХІІІ ст., коли була необхідність зменшити ризики морської торгівлі. Аби убезпечитися від непередбачуваних утрат, перевізники сплачували торговцям чи банкірам «ціну ризику» — певну суму грошей, що залежала від типу корабля, вантажу, країни, до якої везли товар. Та «ціна ризику» згодом дістала назву «страхова премія».
В Україні страхування сільгоспризиків почало інтенсивно розвиватися недавно — з 2001 року, коли було ухвалено Закон «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001–2004 років». Він прописав основні принципи надання державної підтримки сільгоспвиробникам, зокрема й у сфері страхування ризиків сільськогосподарського виробництва. У період з 2001-го до 2004 рр. на виконання зазначеного закону було ухвалено низку постанов Кабміну та указів Мінагрополітики, в яких визначався механізм надання такої підтримки, зокрема компенсації ставок за банківськими кредитами.
У 2002-му уряд зробив спробу запустити програму компенсації страхових внесків під час страхування врожаю сільгоспкультур. У липні того року Кабмін видав постанову «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур», якою передбачалося, що аграрії під час страхування врожаю зернових культур і цукрових буряків від установленого переліку ризиків отримають з бюджету компенсацію 50% страхових платежів. Тоді ліцензії на обов'язкове страхування врожаю отримали 52 страхові компанії.
Утім, бюджетні кошти на компенсацію страхових внесків за згаданою постановою не було виділено, й програма залишилася на папері. У 2004 році було ухвалено Закон «Про державну підтримку сільського господарства України», згідно з яким передбачалося створення спеціального фонду для надання страхових субсидій виробникам сільгосппродукції. Проте його так і не було створено. Субсидії були, їх регулярно передбачали у бюджетах 2005–2008 років і використовували на здешевлення суми страхового платежу. Одначе їхнім розподілом займався не фонд, а департамент фінансів Мінагрополітики.
Отримати страхову субсидію аграрію було непросто. Спочатку він мав заплатити всю суму премії, а потім, назбиравши купу довідок, «вибігати» у райцентрі повернення 50% премії, причому без певності у тому, що таки її отримає. Такі складні процедури дивували іноземних експертів. Якщо держава має субсидувати частину страхової премії, то нехай аграрій платить лише свою частину, а не вишукує гроші в «гарячий» сезон і не вибиває повернення половини сплаченої суми.
Фонд аграрних страхових субсидій, який так і не отримав реальних обрисів, хотіли перетворити на Агентство з управління ризиками. Проте нардепи не підтримали таку ідею. Експерти кажуть, що ті вчинили неправильно. Бо функції агентства передбачалися значно ширші, ніж у фонду, який лише розподіляв би кошти субсидій. Агентство мало б розробляти порядок проведення страхування, здійснювати інформаційне забезпечення, вивчати досвід страхування, готувати пропозиції щодо його вдосконалення і розвитку нових методів підтримки, готувати прогнози і розрахунки з державної підтримки страхування в областях і районах, збирати й узагальнювати інформацію про договори страхування та аналізувати дані про страхові випадки і страхові виплати.
Різні концепції
Аби аграрне страхування успішно розвивалось, експерти Проекту розвитку агрострахування в Україні, започаткованого Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК), радять вжити заходи для удосконалення законодавчого і регуляторного поля. Уряд має визначити довгострокову політику держави щодо агрострахування. Важливо ухвалити закон про агрострахування, а також запровадити окрему ліцензію зі страхування аграрних ризиків із двома основними категоріями (страхування культур і тварин). А у випадку відновлення програми субсидування премій установити кваліфікаційні вимоги до страхових компаній, які надають послуги із субсидованого агрострахування. Потрібно затвердити кваліфікаційні вимоги до фахівців із агрострахування й запровадити програми сертифікації, стандартні страхові продукти.
Торішнього квітня у Мінагрополітики відбувся «круглий стіл» на тему «Шляхи підвищення ефективності страхування аграрних ризиків в Україні». Його учасники звернулися до міністерства з пропозицією створити робочу групу для розробки Концепції розвитку системи агрострахування. Вона була створена, до неї увійшли представники зацікавлених міністерств і відомств, асоціацій страховиків і аграріїв, науковці, експерти МФК. Робоча група розробила проект життєздатної концепції, яка враховувала кращі зразки зарубіжного досвіду і складні українські реалії. Але Мінагрополітики вона не зацікавила.
Тоді страховики звернулися до Кабінету Міністрів з проханням доручити Держфінпослуг розробити Концепцію розвитку системи агрострахування. Кабмін дав «добро». Водночас Мінагрополітики розробило свій проект концепції, який суттєво відрізняється від проекту Держфінпослуг. Тож два державні органи, причетні до страхування сільгосппродукції, запропонували різні варіанти структури майбутньої системи агрострахування. Модель Держфінпослуг передбачає реалізацію принципу партнерства між державним і приватним сектором, за якого держава відіграє активну роль у розвитку агрострахування, виконуючи притаманні їй функції контролю та адміністрування. При цьому частину функцій виконує ринковий страховий сектор із максимальним використанням існуючих ресурсів і потенціалу.
Роль адміністратора програми агрострахування з боку держави виконуватиме спеціально створений підрозділ Мінагрополітики. На страховому ринку створюють Аграрне страхове бюро — об'єднання страхових компаній, які надають послуги страхування сільгоспвиробникам. Воно забезпечує саморегулювання діяльності цих страховиків і здійснює інші важливі функції, що сприяють прозорості, ефективності та захисту прав споживачів. Ризики аграрного сектора будуть розподілені між страховим сектором, міжнародними перестрахувальниками і державним перестрахуванням катастрофічних ризиків.
Державні ресурси не відволікатимуть на розробку нових продуктів забезпечення технічного боку страхування. Цю діяльність проводитимуть за рахунок приватних інвестицій. Передбачено механізми участі об'єднань сільгоспвиробників в ухваленні рішень про агрострахування (Координаційна рада при бюро, участь у створенні нових продуктів). У разі налагодження ефективної роботи державного агентства модель відповідатиме потребам сільгоспвиробників, які історично більше довіряють державі, ніж приватним страховим компаніям.
Концепція Мінагрополітики пропонує створити Державну аграрну страхову компанію, яка здійснюватиме страхування сільгосптоваровиробників, використовуючи страхові компанії як посередників.
Зараз немає єдиної думки щодо того, яка концепція краща. Проте останнім часом йде зближення позицій. Найголовніше, щоб розробники системи агрострахування враховували інтереси тих, для кого вони її створюють, аби та система була життєздатна.
Для того щоб створити цілісну систему, держава має усвідомити, що агрострахування — це потужний інструмент аграрної політики. До речі, один із небагатьох унесених до «зеленої скриньки» СОТ. Це означає, що держава — член СОТ — може активно використовувати цей інструмент для підтримки села, бо він не має прямого впливу на збільшення виробництва або зміни умов торгівлі. Витрати на нього не обмежуються СОТ. Аби розумно використати такий інструмент, держава має продумати систему, яка б забезпечила страховий захист і стабілізацію доходів аграріїв,
Олена КОСЕНКО
також у паперовій версії читайте:
назад »»»